До речі, назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав Омелян Партицький, який іменник називав речівником.
Випередити іменник у кількості слів неспроможна жодна частина мови. В 11-томному «Словнику української мови» нараховується близько 135 тис. слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками дієслів удвічі менше.
Іменники поділяються на дві групи: назви істот і назви неістот. Іменники – назви істот відповідають на питання хто? кого? кому? тощо, а іменники – назви неістот відповідають на питання що? чого? чому? чим? і т.д.
Категорія істот і неістот охоплює іменники з конкретним значенням.
До назв істот належать назви людей і тварин (шестикласник, соловейко, матуся), решта іменників є назвами неістот.
Граматичне поняття істот не цілком збігається з уявленням про живе у природі. Так, назви сукупності осіб (гурт, загін, натовп), назви мікроорганізмів ( бактерія, мікроб) у граматиці належать до неістот. Навпаки, до назв істот відносять різні міфологічні назви (чорт, відьма, Перун), назви померлих (небіжчик, покійник).