Гломерулонефрит. Піелонефрит.

Хвороби нирок та сечовивідних шляхів. МСП при гломерулонефриті (гострому та хронічному)

НАВЧАЛЬНА ПРАКТИКА ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА

Виявлення дійсних проблем пацієнтів при гломерулонефриті. Критерії оцінювання стану пацієнта після медсестринського обстеження. Планування медсестринських втручань та їх реалізація: підготовка пацієнта та взяття сечі для загального клінічного дослідження, проби за методами Зимницького, Нечипоренка; підготовка до інструментальних обстежень (УЗД нирок, офтальмоскопії, ЕКГ). Догляд за пацієнтами з патологією нирок (зважування пацієнтів, антропометрія, застосування сечоприймача та підкладного судна, визначення водного балансу). Принципи лікування та дієтотерапії. Первинна і вторинна профілактика. Дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, особистої гігієни медсестри.

Виявлення дійсних проблем пацієнта при хронічній хворобі нирок на основі даних медсестринського обстеження, оцінювання стану пацієнта. Складання плану медсестринських втручань, його реалізація: підготовка пацієнта до лабораторних досліджень (загального аналізу крові, біохімічного аналізу крові, загального аналізу сечі, проби за методом Зимницького) та інструментальних обстежень (радіоізотопного сканування нирок, УЗД нирок, рентгенографії нирок, радіонуклідної ренографії). Надання невідкладної долікарської допомоги при гострих станах. Відвідування відділення гемодіалізу. Ознайомлення з методами очищення крові.

Участь медичної сестри в профілактиці та диспансеризації урологічних хворих. Навчання пацієнта та його оточення само- та взаємодогляду. Специфіка роботи медичної сестри в нефрологічному відділенні, відділенні гемодіалізу. Дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, професійної безпеки. Заходи безпеки під час роботи з електроприладами, апаратами, що працюють під тиском, балонами з газом.

Дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, професійної безпеки. Заходи безпеки під час роботи з електроприладами, апаратами, що працюють під тиском, балонами з газом.

Практичні навички:

• оцінювання стану пацієнта із захворюваннями нирок на підставі скарг і даних об’єктивного медсестринського обстеження;

• надання невідкладної долікарської допомоги при нирковій коліці;

• підготовка пацієнтів до діагностично-лікувальних процедур;

• катетеризація сечового міхура м’яким катетером;

• взяття сечі для дослідження: на загальний аналіз, за методами Зимницького, Нечипоренка;

• взяття сечі для бактеріологічного дослідження;

• підмивання пацієнта;

• підготовка пацієнта до рентгенографії нирок та сечовивідних шляхів;

• виконання всіх видів ін’єкцій;

• навчання пацієнта та його оточення само- та взаємодогляду;

• дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, протиепідемічного режиму, професійної безпеки. Заходи безпеки під час роботи з електроприладами, апаратами, що працюють під тиском, балонами з газом.

Гломерулонефрит (ГН) — двобічне, переважно імуноопосередковане ураження нирок, головним чином клубочків із залученням у патологічний процес частково канальців, інтерстиціальної тканини та судин.

Розрізняють первинний та вторинний ГН.

Первинний (ідіопатичний) ГН — хвороба з первинним ураженням нирок.

Вторинний ГН — ураження нирок у межах системного чи іншого захворювання, а також унаслідок лікувальних втручань.

Етіологія. Етіологічним чинником ГН в класичному варіанті є гемолітичний стрептокок групи А, однак збудником захворювання може бути стафілокок, пневмокок, мікоплазми, адено- та риновіруси, вірус гепатиту В.

До факторів ризику належать щеплення, алергічні реакції, переохолодження організму.

Гострий гломерулонефрит

Гострий гломерулонефрит (ГГН) часто не діагностують своєчасно; він частіше виникає у дітей, підлітків і юнаків (віком до 18 років), у 2–3 рази частіше у чоловіків, ніж у жінок.

Етіологія. Найбільш частою причиною ГГН є β-гемолітичний стрептокок групи А і шкірні штами — М-2, М-49, а також віруси (гепатиту, кору), малярія, шистосомоз. Встановлено, що латентний період між інфікуванням і появою симптомів ураження нирок триває 7–21 день. До неінфекційних етіологічних чинників належать токсичні речовини (алкоголь), ендогенні антигени (при дифузних захворюваннях сполучної тканини, онкопатології), медикаменти (препарати золота, вісмуту, літію, D-пеніциламін, вакцини, сироватки) тощо.

Основні причини ГГН.

Первинні

Інфекційні: постстрептококовий ГГН; непостстрептококові ГГН: бактеріальні (при інфекційному ендокардиті, пневмококовій пневмонії, сепсисі, черевному тифі, менінгококцемії, вторинному сифілісі); вірусні (гепатит В, інфекційний мононуклеоз, епідемічний паротит, віруси Коксакі і ЕСНО та ін.); паразитарні (малярія, токсоплазмоз).

Неінфекційні: медикаментозні; IgA-нефропатія.

Вторинні

Системні захворювання (системний червоний вовчак, системні васкуліти, синдром Гудпасчера, Шенлейна — Геноха та ін.).

Змішані (поствакцинальні, після введення сироваток тощо).

Основні ланки патогенезу захворювання

1) утворюються антитіла до базальної мембрани клубочків та імунокомплекси, що спричиняють ушкодження клубочків;

2) вивільнюються лізосомальні ферменти;

3) активується кінін-калікреїнова система під впливом циркулюючих імунокомплексів, що сприяє підвищенню проникності базальної мембрани та внутрішньосудинного згортання і надалі — загибелі клубочків;

4) активуються гуморальні ланки імунітету та виникає недостатня клітинна ланка (Т-супресорів). Антигенна стимуляція (бактерії, віруси, мікоплазми) ↓ Формування комплексів (антиген, антитіло, комплемент С3) ↓ Фіксація циркулюючих імунних комплексів у клубочках (формування субендотеліальних, інтрамембранозних, субепітеліальних) ↓ Синтез цитокінів ↓ Хемотаксис поліморфноядерних мієлоцитів, моноцитів, еозинофілів; активація протеолітичних ферментів ↓ Розчинення генетично чужих фіксованих імунних комплексів ↓ Ушкодження капілярів клубочків, порушення мікроциркуляції (збільшення проникності їхньої базальної мембрани для компонентів плазми) ↓ Підвищення системи згортання крові, активація агрегації тромбоцитів, збільшення синтезу тромбоксану А2 ↓ Некроз клубочків

Класифікація

1. ГГН. Варіанти перебігу: сечовий синдром; нефротичний синдром. Додаткові характеристики: затяжний перебіг; АГ; гематуричний компонент; транзиторна ниркова недостатність.

2. Швидкопрогресуючий ГН. Варіанти перебігу: сечовий синдром; нефротичний синдром. Стадії: доазотемічна; азотемічна.

3. ХГН: первинно-хронічний; вторинно-хронічний. Варіанти перебігу: сечовий синдром; нефротичний синдром. Стадії: догіпертензивна; гіпертензивна; ХНН. Фази: загострення; ремісії.

Симптоми гострого гломерулонефриту включають:

- Гематурію (кров в сечі) – це універсальний показник, навіть, якщо помітний лише в мікроскоп. Макроскопічна гематурія (макрогематурія) спостерігається у 30% пацієнтів дитячого віку, і проявляється зміною кольору сечі на червоний або коричневий (м'ясні помиї, колір коли або кави).

- Олігурія (зменшення кількості сечі).

- Набряки (периферійні або периорбітальні — навколо очей) – спостерігаються у 85% пацієнтів дитячого віку.

- Головний біль – виникає внаслідок гіпертензії. Перехід гіпертензії у злоякісну спостерігається у 5% пацієнтів.

- Задишка при фізичних навантаженнях – може виникнути внаслідок серцевої недостатності або набряку легень; спостерігається рідко, зокрема у дітей.

- Можливий біль у попереку внаслідок розтягання ниркової капсули збільшеною через набряк ниркою.

Критерії діагностики різних форм ГН

І. Клінічні критерії ГГН:

1) сечовий синдром: гематурія, олігоурія, протеїнурія, епітеліальні клітини, зменшення клубочкової фільтрації;

2) набряковий синдром: набряки обличчя та повік виникають вранці, можливі анасарка, гідроторакс, асцит, гідроперикард, селективна або неселективна протеїнурія (до 60–90 г/л);

3) синдром СН (ціаноз, задишка, набряки, збільшення печінки);

4) мозковий синдром: головний біль, погіршення зору, підвищена м’язова та психічна збудливість, зниження слуху, безсоння, ангіоспастична енцефалопатія (еклампсія) з розвитком тонічних та клонічних судом;

5) синдром запального ураження клубочків: біль у попереку, гарячка, лейкоцитоз, прискорена ШОЕ, гіпо- та гіперглобулінемія.

ІІ. Клінічні критерії ХГН:

1) сечовий синдром: протеїнурія (до 3 г/добу), циліндрурія (гіалінові, зернисті циліндри), еритроцитурія, рідко — лейкоцитурія (зумовлена ексудацією капсули клубочка та реактивним інтерстиціальним запаленням);

2) нефротичний синдром супроводжується протеїнурією більше 3 г/добу з розвитком набряків на ногах, під очима, анасарки, гіпоальбумінемії, зі збільшенням α2-глобулінів, виникненням диспротеїнемії, гіперхолестеринемії, гіперкоагуляції; перебіг прогресуючий та рецидивуючий;

3) гіпертензивний синдром з розвитком ознак ГЛШ, розладів мозкового кровообігу, гіпертензивної ретинопатії, коронарної недостатності (нині доведено, що протеїнурія та АГ є клінічними маркерами прогресування захворювань нирок);

4) астенічний синдром: загальна слабкість, швидка втомлюваність, безсоння;

5) анемічний синдром: зниження рівня гемоглобіну та еритроцитів;

6) синдром ДВЗ: високий рівень продуктів деградації фібрину в плазмі крові, зниження рівня антитромбіну ІІІ та фібринолітичної активності, зниження протромбінового індексу, підвищення агрегації тромбоцитів; спочатку гіпер-, а потім гіпофібринемія;

7) змішаний варіант ГН.

ІІІ. Клінічні критерії швидкопрогресуючого ГН:

1) сечовий синдром;

2) нефротичний синдром;

3) гіпертензивний синдром;

4) астенічний синдром;

5) мозковий синдром з ознаками енцефалопатії;

6) синдром СН;

7) синдром ДВЗ.

УЗД нирок недостатньо інформативне, спостерігається підвищення ехогенності нирок.

Ренографія та сцинтиграфія дають змогу визначити дифузне зниження накопичення нукліда на пізніх стадіях захворювання; на ранніх стадіях визначаються тільки невеликі, асиметричні, секреторні та екскреторні порушення виділення нукліда.

Екскреторна (внутрішньовенна) урографія дозволяє визначити тільки порушення уродинаміки (широкий сечовід, спазмована та притиснута шийка сечоводу).

Лікування при ГГН

Крок 1. Стіл № 7а, 7б, їжа молочно-рослинна, солі — 3–4 г/добу за відсутності набряків, білка — 1 г/кг маси тіла. Дієта складається головним чином з картоплі, рису й овочів (томатів, моркви, горіхів, капусти), хліба (безсольового), ягід, фруктів, меду і цукру. У гострий період призначають розвантажувальні дні: кавуновий — 1,5 кг/добу, банановий — 1,2 кг/добу, компотний — 1,5 кг/добу, гарбузовий — 1,2 кг/добу (печеного гарбуза).

Крок 2. Адекватна етіотропна терапія при стрептококовій інфекції: пеніцилін до 3 млн ОД/добу, напівсинтетичні пеніциліни (оксацилін, ампіцилін) до 2 млн ОД/добу, захищені пеніциліни (амоксицилін) 1 г/добу.

Крок 3. Патогенетичне лікування з пригніченням аутоімунних реакцій: ГК преднізолон по 1 мг/кг за добу протягом 1,5–2 міс (інколи при нефротичному синдромі пульс-терапія метилпреднізолоном 1000 мг в/в протягом 3 днів); імунодепресанти (краще за даними біопсії нирок): циклофосфамід 1 мг/кг/добу або хлорамбуцил по 0,15–0,2 мг/кг/добу протягом 2–6 міс; пульс-терапія циклофосфамідом у дозі 0,75 г/м2 при цільовому рівні лейкоцитів 3,5–4 • 109/л; комбіноване лікування преднізолоном і циклофосфамідом.

Крок 4. Корекція АТ із застосуванням нефропротекторів: каптоприл, еналаприл, лізиноприл, раміприл, а при підвищеному вмісті креатиніну в крові — фозиноприл або моексиприл (останні метаболізуються як у печінці (85%), так і виводяться нирками (15 %)) в оптимальних дозах; лозартан, валсартан, кандесартан в оптимальних дозах.

Крок 5. Антикоагулянтна та тромбоцитарна терапія: гепарин вводять у дозі 15–20 тис. ОД п/ш 2–4 рази на добу впродовж як мінімум 3 тиж під контролем АЧТЧ. У кінці курсу гепаринотерапії зі зниженням дози препарату додають антикоагулянти непрямої дії , антиагреганти пентоксифілін, клопідогрель, дипіридамол (НПЗП не застосовують, оскільки їм притаманні нефротоксичні властивості; вони знижують синтез простагландинів, що регулюють клубочкову фільтрацію тощо). Крок 6. Корекція порушень ліпідного обмінупри нефротичному синдромі (аторвастатин, пітавастатин та симвастатин), фібрати.

Обстеження хворого з патологією нирок

Обстежуючи хворого із захворюваннями сечових органів, слід звернути увагу на такі скарги, як головний біль, біль у животі і попереку, біль під час сечовипускань, збільшення або зменшення їхньої частоти, зміна забарвлення і прозорості сечі, підвищення втомлюваності, спрага.
При з'ясуванні анамнезу житія треба довідатися, чи були шкідливі впливи на організм матері під час вагітності.

Оглядаючи, звертають увагу на фізичний розвиток. Його відставання буває при хронічних хворобах нирок. Спадкова і природжена патологія нирок часто супроводиться аномаліями черепа, вушних раковин, очей, широким переніссям, високим піднебінням, порушенням росту зубів, полідактилією, сандалевидною щілиною на стопах тощо.

Перевірка набряків на гомілці.

При нефротичному синдромі в плевральній і черевній порожнинах наявна вільна рідина. Нерідко при гломерулонефриті і на пізніх стадіях пієлонефриту підвищується артеріальний тиск. Пієлонефрит і паранефрит супроводяться позитивним симптомом Пастернацького (легкі постукування ребром долоні або кулаком по спині і у нижньому відділі грудної клітки дають відчуття болю).
Завжди слід намагатися промацати нирки. Для цього лікар або фельдшер кладе свою ліву долоню на межі між грудною кліткою і попереком, а пальцями правої руки в ділянці підребер'я прагне проникнути глибоко до з'єднання із лівою рукою.

Так можна пропальпувати нижній полюс нирки у разі її опущення, при гідронефрозі, а також пієлонефриті.

Дослідження сечі.

У дітей грудного віку для збирання сечі користуються спеціальними ліжечками. Якщо їх немає, то хлопчикам до статевого члена лейкопластиром прикріплюють пробірку, а дівчаток сповивають на спеціальному гумовому крузі з дном або на глибокій тарілці, де може затриматися сеча після сечовипускання.

Досліджуючи сечу, визначають її колір, прозорість, відносну густину (питому вагу), реакцію рН, наявність білка (протеінурію) і крові (гематурію), лейкоцитів (піурію), циліндрів, епітеліальних клітин, слизу і бактерій.
Колір сечі стає червоним при гематурії, темно-коричневим — при механічних та паренхіматозних жовтяницях.

Каламуть з'являється при піурії і посиленому виділенні солей.
Відносна густина підвищується при обмеженні пиття, цукровому діабеті з високою глікозурією, нефротичному синдромі з масивною протеїнурією, інтенсивній продукції гормону вазопресину, що веде до олігурії. Відносна густина знижується при надмірному вживанні рідини, нецукровому діабеті, гострій і хронічній недостатності нирок.
Реакція рН сечі в основному залежить від характеру вживаної їжі.
Πротеїнурія спостерігається при гломерулонефриті, нефротичному синдромі і меншою мірою при спадковому нефриті, уроренальній інфекції та ін. Для нефротичної форми гломерулонефриту характерні високі показники білка в сечі (3—5—10 г/л), а при нефротичному синдромі білок перевищує 10 г/л, досягаючи 30 г/л.

Гематурія є характерною для гломерулонефриту, спадкового нефриту, нирковокам'яної хвороби. Розрізняють мікро-еритроцитів менш ніж 40—60 у полі зору) і макрогематурію при більшій кількості їх.

Лейкоцитурія є ознакою уроренальної інфекції, запальних процесів зовнішніх статевих органів, туберкульозу нирок, на нетривалий час з'являється при гломерулонефриті. При уроренальній інфекції лейкоцити мають нейтрофільний, а при гломерулонефриті — лімфоцитарно-моноцитарний характер. Діагностична цінність так званих активних лейкоцитів сумнівна.

Гіалінові, зернисті і восковидні циліндри бувають при нефротичному синдромі, гломерулонефриті і пієлонефриті. Якщо гіалінові циліндри свідчать про високу концентрацію у сечі білка, то зернисті і восковидні вказують на глибші деструктивні зміни у ниркових канальцях, що спостерігається при важких і хронічних патологічних процесах. Інколи при макрогематурії виділяються еритроцитарні, а при піурії лейкоцитарні циліндри.
Солі і кристали сечової, щавелевої кислот, а також фосфати виводяться з сечею при дизметаболічних нефропатіях.
Слиз у підвищеній кількості з'являється в сечі у разі запалення сечовивідних шляхів і вульви.
Бактерії, що їх виявляють при мікроскопії сечового осаду, найчастіше е причиною недостатнього санітарно-гігієнічного догляду за дітьми, також бувають у хворих на цукровий діабет.
Незначні сумнівні зміни сечового осаду потребують підтвердження підвищеної кількості тих чи інших елементів, для чого призначені проби на збагачення (Каковського — Аддіса, Амбурже, Нечипоренка).

Для дослідження за Каковським — Аддісом сечу збирають протягом доби, за Амбурже — протягом 3 год. За Нечипоренком, кількість елементів визначають у 1 мл сечі, взятої із середнього струменя.
Бактеріурію, характерну для уроренальної інфекції, досліджують у бактеріологічній лабораторії. Для цього сечу збирають у стерильну пробірку із середнього струменя. Заздалегідь старанно обмивають зовнішні статеві органи водою з милом і слабким розчином калію перманганату або фурациліну.
У загальному аналізі крові при гострих запальних процесах сечових органів з'являються лейкоцитоз, нейтрофільоз із деяким зсувом уліво, підвищена ШОЕ. Високі показники останньої (50—70 мм/год) свідчать про нефротичний синдром. При хронічних запальних процесах у нирках розвивається анемія.
Для ниркової патології також характерні різні біохімічні зміни в крові. Для дослідження беруть 5—10 мл крові з вени у чисту пробірку. При цьому визначають показники активності запального процесу: С-реактивний протеїн, сіалові кислоти, дифеніламінову пробу, антистрептолізин, загальний білок і його фракції, загальні ліпіди, холестерин, внутрішньоклітинні ферменти (кислу і лужну фосфатази, сукцинатдегідроге'назу та ін.). Залежно від активності запального процесу ці показники певною мірою підвищуються.
Для оцінки функціонального стану нирок у крові досліджують рівень калію, натрію, сечовини, креатиніну, кальцію та ін.

Про фільтраційну функцію висновок роблять за кліренсом ендогенного креатиніну. Щоб визначити його, збирають за певний час сечу і одночасно беруть з вени 5 мл крові.

Концентраційну здатність нирок оцінюють за пробою Зимницького. Сечу збирають кожні 3 год, причому в окремий посуд. Визначають її кількість і відносну густину. У дітей перших п'яти років життя замість проби Зимницького користуються пробою Рейзельмана, коли дитина віддає сечу довільно при потребі на сечовипускання.

Щоб встановити кислотно-основну рівновагу крові, роблять розгорнуту рН-граму. Для її дослідження шприцом набирають 1 мл крові з незатисненої вени. Далі швидко випускають її у спеціально приготований флакон (або пляшечки з-під пеніциліну), на дні якого є крапля гепарину, а над ним шар рідкого вазеліну завтовшки 1—2 см. Голкою випущену кров добре перемішують з гепарином і відправляють у лабораторію.
При недостатності нирок підвищується кількість сечовини, креатиніну, калію, натрію, знижується — кальцію і кліренс креатиніну. У пробі Зимницького переважає денний діурез над нічним, а відносна густина сечі знижена. Кислотно-основний стан крові пересувається у бік ацидозу (рН знижується).

При затягуванні патологічного процесу або підозрі на природжену аномалію вдаються до рентгенологічного дослідження. Його проводять після 2—3-денної підготовки, яка полягає у призначенні їжі, бідної на вуглеводи (вилучення солодощів, борошняних страв, овочів). До харчового раціону вводять білий хліб, м'ясо, рибу, сир, масло, сметану, несолодкий чай. Одночасно З—4 рази на день дають активоване вугілля. Напередодні дослідження ввечері роблять очисну клізму з 1 % таніном або 40 краплями настою валеріани на 1 л води. Вранці клізму потрібно повторити. Дитині дають легкий сніданок: 1 склянку несолодкого чаю і прісну булку.
Оглядову рентгенографію поперекової ділянки і внутрішньовенну урографію виконує лікар. Це дослідження дає змогу визначити розміщення нирок, оцінити їхню видільну функцію, виявити аномалії сечових органів і наявність каменів у сечовивідних шляхах.
Для діагностики природжених і набутих захворювань нирок використовують ультразвукове дослідження. Цей метод дає змогу оцінити положення, розміри і структуру нирок, наявність солей і каменів Він є інформативним і при виявленні гострих та хронічних запальних процесів, дизметаболічних нефропатій.
Функціональну здатність нирок визначають також за допомогою таких спеціальних досліджень, як радіоізотопна ренографія і сканування.

ОГЛЯД

Зовнішній вигляд хворого (млявість, приголомшеність, апатія до оточуючого, звуження зіниць і слабка реакція на світло, неспокій , сухість шкіри з запалими очима, судоми характерні для хворих уремією; іноді судоми спостерігають при пієлонефриті у немовлят).

При огляді необхідно звернути увагу на її зріст і фізичний розвиток; відставання в останньому часто пов’язане з нирковим дизембріогенезом. Наявність стигм дизембріогенезу при огляді може вказати на генетичні або тератогенні фактори в розвитку захворювання.

Вираз обличчя (загострені риси при пієлонефриті , гримаса болю при нирковій коліці, пастозність або набряки обличчя (facies nefritica).

Блідість шкіри та слизових оболонок, характерна для ниркових хворих, зумовлена набряками підшкірної основи, спазмом судин шкіри, розвитком анемії. У більшості хворих блідість супроводжується синцями під очима.

ПАЛЬПАЦIЯ

Пальпаторно визначають набряки або переднабряковий стан (пастозність).

При пальпації живота можна виявити наявність рідини у черевній порожнині, болючість і чутливість в ділянці нижніх полюсів нирки, за ходом сечоводів.

У здорових дітей пропальпувати нирку можна тільки у віці до 2-х років. В умовах патології нирки доступні пальпації при їх збільшенні (гідронефроз, пухлини), нефроптозі.

Метод балотування Гюйона являється додатковим до класичного методу Стражеско: положення рук лікаря аналогічне методу Стражеско, однак, коли нирка пальпаторно знайдена, лікар наносить ззаду пальцями ряд уривчастих поштовхів, які передаються руці, розташованій спереду. Цей метод зручний при уточненні даних у дітей з пухлинами нирок.

ПЕРКУСIЯ

У зв’язку з топографічним положенням нирки для топографічної перкусії практично недоступні. Тому цей метод дослідження при нефропатіях практичного застосування не знайшов.

ЛАБОРАТОРНI МЕТОДИ ДIАГНОСТИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ

Перед збором сечi обов'язково пiдмивають зовнiшнi статевi органи (незалежно вiд статi). Посуд для збору сечі повинен бути чистий та сухий. Як правило, сечу збирають зранку, вiдразу пiсля нiчного сну, пiд час вiльного сечовипускання, беруть середню порцiю, в кiлькостi 50-100 мл.

З дiагностичною метою забору використовують катетеризацiю сечового мiхура.

В нормi колiр сечi має солом'яно-жовте забарвлення.

- свiтло-жовтий колiр - при надлишковому питтi;

- насичено жовтий колiр - при недостатньому питтi;

- у новонароджених на протязi першого тижня життя колiр сечi змiнюється: вiдразу пiсля народження - безбарвна, в наступнi 2-4 доби - темна та каламутна (високий вмiст сечокислих солей), а з 5-6 доби - свiтло-солом'яна та прозора; безбарвна - при нецукровом дiабетi;

- блiдо-жовтий - при зморщенiй нирці;

- темно-жовтий - при застiйнiй нирці, недостатностi кровообiгу на фонi враження мiокарду та клапанної системи серця;

- м'ясних помиїв - при гломерулонефритi, сечо-кам'янiй хворобi, полiпах миски та нирок, пухлинах, геморагiчних дiатезах, лiкуваннi антикоагулянтами;

- пива - при вiрусному гепатитi й паренхiматозних жовтяницях;

- темно-бурий (до чорного) - при меланосаркомi;

- сiро-молочний - при пiдвищеному вмiсту фосфатiв;

- цегляно-червоний - при пiдвищеному вмiстi солiв уратiв та оксалатiв;

- червоний або рожево-червоний - при прийомi або отруєннi амiдопiрином, аналгiном, антипирiном, карболовою кислотою;

- пурпурно-червоний - при прийомi фенолфталеїну;

- темно-коричневий - при приоймi iндикану.

При стояннi - невеличке помутнiння (дiагностичного значення не має). Помутнiння бути обумовлено:

- пiдвищеним вмiстом солей (сечокислих, фосфорнокислих, вуглекислих);

- бактерiурiєю;

- наявнiстю великої кiлькостi форменних елементiв кровi, цилiндрiв, слизу, жирiв.

Проба трьох склянок

За допомогою цього методу виявляють, на якому рiвнi сечових шляхiв видiляється кров або лейкоцити.

Проба Зимницького. Перевага цiєї проби полягає в проведеннi функцiонального дослiдження нирок при звичайному режимi харчування та прийому рiдини. Тому при госпiталiзацiї, як правило, її проводять на 3-ю добу перебування дитини у лікарні.

Метод Амбурже - пiдрахунок формених елементiв, що видiляються з сечею за 1 хвилину, тобто швидкiсть їх виведення (за 1 хвилину з сечею видiляється до 1000 еритроцитiв, до 2000 лейкоцитiв).

Метод Аддіс-Каковського - кiлькiсть форменних елементiв i цилiндрiв в добовiй кiлькостi сечі (до 1 млн. еритроцитiв, 2 млн. лейкоцитiв, до 20 тис. гiалiнових цилiндрiв).

Метод Нечипоренко - визначення кiлькостi формених елементiв в 1 мл сечi (еритроцитiв –1000, лейкоцитiв – 2000, гiалiнових цилiндрiв – 250).

Дослiдження парцiальних функцiй нирок.

Клубочкова функція – ступiнь клубочкової фiльтрацiї можна визначити за допомогою таких речовин, якi не реабсорбуються та не видiляються у канальцях (ендогенний креатинiн).

Проба Реберга (клубочкова фiльтрацiя у здорової дитини складає 80-100 мл за хвилину).

Канальцева реабсорбцiя – визначення компонентiв сечi, якi повнiстю реабсорбуються у ниркових канальцях (глюкоза, амiнокислоти). Показник у здорової дитини перевищує 85% (100 -300 мкмоль/хв).

Біохімічні дослідження крові.