Симфонія — один із найскладніших музичних жанрів. Прототипом симфонії можна вважати італійську увертюру, що склалася при Д. Скарлатті наприкінці XVII ст. Узагалі, терміни «увертюра» і «симфонія» тривалий час були взаємозамінними.
Остаточно симфонічний цикл сформувався у творчості Й. Гайдна та В. А. Моцарта, яких вважають основоположниками класичної симфонії. У симфоніях Л. ван Бетховена помітно зміцнів тематичний зв’язок між частинами, великого значення набули героїка, драматизм, філософські засади.
Наприкінці XVIII — та початку XIX ст. з’явилася романтична симфонія, яка об’єднала в одне ціле класичну форму і ліричний характер тем. У цей час зароджуються і програмні симфонії. У творчості Ф. Шуберта, Р. Шумана, Ф. Мендельсона, Г. Берліоза, Й. Брамса є незабутні мелодичні симфонії.
Починаючи з кінця XIX та в XX столітті строгі форми симфонії зазнали кардинальних змін. З’явилися симфонії з різною кількістю частин — від однієї до одинадцяти; необов’язковим стало використання сонатної форми. Отож, у переломні моменти свого розвитку симфонічна музика змінювала правила, й ті явища у сфері мистецтва, які спочатку шокували, невдовзі ставали звичними.