Галицько-Волинська держава за Данила Романовича та його нащадків

• Заходи внутрішньої і зовнішньої політики короля Данила Романовича

Важкоозброєна кіннота королівства Руського. Сучасна реконструкція

«Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та братолюбством він світився був із братом своїм Васильком...», - так літописець розповідає про риси характеру й діяльність князя-короля.

Одним із найнеобхідніших заходів Данила Романовича була військова реформа. Її проведення мало кілька причин. По-перше, під час битви на р. Калці проти монголів Данило зрозумів, що його армія не в змозі протистояти ординцям. По-друге - Данило не міг цілковито довіряти боярській дружині, яка час від часу виступала проти нього самого. Тому Данило Романович організував нове військо на основі народного ополчення, до складу якого входили селяни й дрібні бояри, котрі за службу одержували платню. Прибутки з прикарпатських солеварень князя йшли «на роздавання оружникам». Князь сам керував військом, призначав воєвод і посилав їх у похід. Нова дружина Данила Романовича поділялася на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців» (лучників). Оружники, у кольчугах і шоломах, зі списами, мечами й щитами ходили у бій на конях. Першими у хід йшли списи, коли вони ламалися, продовжували бій мечами. Часом «оружники» йшли у бій пішими. Удар важкоозброєного війська, як правило, вирішував перебіг битви. Легкоозброєні частини починали бій, вражаючи ворога стрілами.

Легкоозброєний стрілець королівства Руського. Сучасна реконструкція

Перед загрозою навали ординців Данило Романович опікувався також розбудовою нових міст і відновленням укріплень старих. Міста, захисні споруди яких раніше складалися із земляних валів із дерев’яними городницями й ворітьми, виявилися заслабкими проти новітніх засобів облоги, що їх мали монголи. Щоб захистити народ від ординців, Данило як далекоглядний володар почав будувати нові кам’яні міста-фортеці: Холм - нову столицю князівства (нині у складі Польщі), Львів (місто, назване на честь старшого Данилового сина - Лева), Данилів, Стіжок. Головним нововведенням було обладнання укріплень для використання метальної артилерії. Крім того, у фортецях почали встановлювати кам’яні вежі на зразок західноєвропейських донжонів. Це збільшувало ефективність оборони міст.

Замок короля Данила у Холмі. Сучасна реконструкція

1238 р. Данилові вдалося об’єднати галицькі й волинські землі під своїм правлінням. Проте упродовж володарювання князеві доводилося долати водночас опір кількох супротивників: боротися з непокірними галицькими боярами, які воліли бачити на галицько-волинському столі Ростислава Михайловича із чернігівської династії та його союзників, протистояти монгольській навалі зі сходу, Литві, Польщі й Угорщині - із заходу.

Джерела розповідають також про перемогу війська Данила Романовича у битві проти війська угорського короля та його союзників біля м. Ярослава на Сяні 1245 р. Угорці рушили на Галицько-Волинську державу на заклик чернігівського Ростислава. Перемогою в цій битві Данило зламав опір бояр, остаточно утвердився в Галичі й надовго поклав край зазіханням Угорського королівства. Тоді ж князь здійснив успішні походи проти литовців і ятвягів, 1243 р. узяв Люблін і Люблінську землю.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Битва під Ярославом була однією з найбільших на теренах Русі в XIII ст. У цій січі Данило проявив неабиякий талант полководця. Він розмістив війська так, аби навмисно послабити центр своїх позицій. Це дало змогу під час бою заманити угорське військо й дружину Ростислава під фланговий удар добірної Данилової кінноти. Під час бою Данило бився в самій гущі, особисто захопив корогву командувача угорських військ і порвав її. Перемога була повного. У полон потрапили командувачі угорських та польських військ, а також багато ворожих Данилу бояр. Лише Ростиславові вдалося втекти. Спочатку він переховувався в Польщі, а потім назавжди оселився в Угорщині.

Проте Данило не тільки воював. Тогочасна зовнішня політика була неможлива без династичних шлюбів. Лев Данилович був одружений з дочкою угорського короля Бели IV. Інший син, Шварно, узяв шлюб з дочкою литовського князя Міндовга. Дочку Переяславу Данило видав за мазовецького князя Земовита. А син Роман, одружений із сестрою австрійського герцога Фрідріха II Бабенберга Гертрудою, боровся за австрійську корону. Допомагаючи йому, Данило Романович пішов військом на Чехію та Сілезію.

Важливим напрямом зовнішньої політики Данила Романовича були відносини з монгольськими володарями. Ви вже знаєте про характер залежності Галицько-Волинської держави від Золотої Орди і про подорож князя до хана Батия.

Повернувшись з Орди, князь почав шукати союзників у боротьбі з монголами. Із цією метою він налагодив відносини з Польщею, Угорщиною, Володимиро-Суздальським князівством. Зрештою Данило отримав пропозицію Ватикану розпочати переговори про участь русичів у хрестовому поході європейських держав проти монголів, в обмін на прийняття католицтва Галицько-Волинською державою і самого володаря. Однак оголошений Папою похід не підтримали європейські монархи. Тож позбутися залежності від Золотої Орди за підтримки Папи Римського Данилові не вдалося. Ватикан на підтвердження своєї прихильності до Галицько-Волинського князя надіслав Данилові корону. 1253 р. Данила Романовича було короновано у Дорогочині.

Водночас Данило не відмовлявся від боротьби проти ординців власними силами. Основні воєнні дії припали на 1254-1255 рр. Військо Данила неодноразово здобувало перемоги над монгольським військом хана Куремси. Пишаючись цими перемогами, літописець зазначив: «Данило мав рать з Куремсою й ніколи не боявся Куремси, ніякого зла не міг йому заподіяти Куремса». Занепокоєні зростанням могутності Руського королівства, золотоординські правителі вислали проти нього численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою Бурундаєм. Під тиском несприятливих обставин Данило мусив прийняти вимоги Бурундая і зруйнував укріплення Львова, Володимира, Луцька та інших міст. Лише столичний Холм зберіг фортифікації.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Пам’яткою, на яку спиралися ювеліри, відтворюючи корону, стала печатка онука Данила Юрія І: на ній є повне зображення корони. Вага золотої корони, оздобленої коштовним камінням і перлами, - майже три кілограми.

Корона Данила Романовича. Сучасна реконструкція

• Правління Лева І і Юрія І у королівстві Руському

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Лев І (Данилович) (близько 1228 - близько 1301) - князь галицько-волинський, претендував на литовську й польську спадщину. У західноєвропейських джерелах іменується королем Русі, хоча в руських джерела ніколи так не титулувався.

По смерті короля Данила найактивнішим з-поміж його синів був князь Лев. Він ділив Галицько-Волинський стіл із дядьком Васильком і двоюріднім братом Володимиром Васильковичем, які правили на Волині. До своїх галицьких володінь Лев приєднав Люблінську землю, частину Закарпаття з м. Мукачевим. У 1272 р. переніс столицю до Львова.

У зовнішній політиці Лев Данилович прагнув тісніших відносин із Польщею. Широкі дипломатичні зв’язки підтримував також із Чехією і Тевтонським орденом. Лев мав зважати й на волю монгольських зверхників. Йому доводилося, навіть усупереч власним інтересам, ходити війною разом з ординцями на Польщу й Литву.

Землі королівства Данила Романовича зміг об’єднати онук Данила Юрій І Львович. Його правління (1301-1308) визначають як час розквіту, спокою та економічного добробуту держави. Про Юрія І сучасник написав як про «мужа мудрого і доброго, до духівництва щедрого, під правлінням якого Русь славилася досягненнями миру і достатку». Столицю королівства цей володар переніс до Володимира (нині Володимир-Волинський). За правління Юрія І Львовича Польща захопила Люблінську землю, а Угорщина - частину Закарпаття. Проте внутрішнє становище князівства в цей період було стабільним.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Юрій І Львович (1252/1257-1308/1315) - король руський. Старший син галицько-волинського князя Лева І й угорської принцеси Констанції. Очолив державу після смерті батька (1301). Титулувався «королем Русі і князем Володимири».

Замок Лева І у Львові. Реконструкція

За Юрія І, у 1303 р., зі згоди константинопольського патріарха було створено окрему українську православну митрополію - Галицьку. Це відбулося тому, що київський митрополит Максим у 1299 р. переніс резиденцію до Владимира-на-Клязьмі. Щоправда, незабаром у Константинополі вирішили об’єднати київську й галицьку митрополії. Митрополитом став Петро Ратенський. Він повернувся з Візантії 1308 р. й оселився у Владимирі-на-Клязьмі. Згодом остаточно переніс митрополію до Москви.

• Правління останніх галицько-волинських володарів

Спадщина Юрія І дісталася його синам - Андрію і Леву II, які правили разом. Вони називали себе «князями всієї Русі». У зовнішньополітичній діяльності Андрій і Лев орієнтувалися на союз із Тевтонським орденом і Польщею. Таким чином князі намагалися послабити залежність від Орди. Імовірно, що обидва князі загинули саме в битві проти монголів. Про загибель князів довідуємося з листа польського короля до Папи Римського, де йдеться про смерть двох останніх руських князів-православних - «непоборного щита від татар». Жоден із братів не мав синів, тому з їхньою смертю 1323 р. династія Романовичів припинилася.

КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ

Тустань - середньовічна фортеця-град IX-XVI ст., давньоруський наскельний оборонний комплекс, залишки якого розташовані в Українських Карпатах (Східних Бескидах, нині - Сколівський район Львівської області). Тустань була оборонним та адміністративним центром, а також митним пунктом на важливому соляному шляху, що вів із Дрогобича на Закарпаття та до Західної Європи. З XII ст. фортеця була головним (у цьому регіоні Карпат) прикордонним центром між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а після входження князівства до складу Польщі - між Польським королівством та Угорщиною.

Місто-фортеця Тустань. Сучасна реконструкція

Майже два роки галицько-волинський стіл залишався вільним, хоча претендентів не бракувало. 1325 р. галицько-волинські бояри обрали главою держави князя Болеслава, - онука Юрія І. Князь, утвердившись на галицько-волинському столі, прийняв православ’я та ім’я Юрій II. Про наміри відродити часи могутності Галицько-Волинського королівства свідчить, зокрема, той факт, що в документах Юрій II називав себе «Божою милістю князем і спадкоємцем королівства Русі» та використовував королівську печатку Юрія І. Юрій II Болеслав правив від 1325 до 1340 р. Він встановив тісні контакти з Тевтонським орденом. 1337 р. разом з ординцями намагався навіть повернути Люблін, але невдало. Юрій II налагодив дружні відносини з Литвою, зміцнивши їх шлюбом з дочкою князя Гедиміна. Проте йому випало накласти головою від змовників: 1340 р. його отруїли. За свідченням джерел, така доля спіткала Юрія II Болеслава через ускладнення релігійної ситуації. Він «став розмножати число латинників і їх віру», «принаджував з різних країв католицьких священників і богословів, бажаючи защепити їхню віру в русинів», що викликало опір православного боярства.

Зі смертю Юрія II Болеслава і через відсутність спадкоємців із князівської родини тамтешні бояри запросили на княжіння литовського князя Любарта Гедиміновича. Любарт мав дружину з родини галицько-волинських князів і тому вважав свої права на ці землі законними. Проте свою владу Любарт зміг поширити лише на Волинь. Галичина ж належала йому лише формально. Реальним правителем у Галицькій землі був боярин Дмитро Дедько. Він володарював у Галичині від імені князя впродовж 1340-1344 рр.

Ситуацією скористався польський король Казимир III. Ще 1340 р., отримавши звістку про смерть князя Юрія, він напав на Львів. Територіальні суперечки, що точилися протягом багатьох десятиліть між Польщею, Угорщиною та Литвою, закінчилися тим, що Галичина з Белзькою землею й Холмщиною опинилася під владою Польщі, Волинь - під владою князів литовської династії.

Дайте відповіді на запитання.

• Які особливості визначали політичне життя в Галицько-Волинській державі за наступників Данила Галицького?

• До яких заходів вдавалися нащадки Данила Романовича, щоб зберегти або відродити могутність Галицько-Волинської держави?

• За яких обставин князювати на Волині став Любарт Гедимінович? Яку реальну владу він мав?

Яку роль відігравала Галицько-Волинська держава в європейській політиці? Чи мали підстави літописці та європейські хроністи називати її Руським королівством?