Мета: Визначити становище Франції, основні події зовнішньої та внітрішньої політики.
Конструктор уроків
- Всеосвіта›
- Бібліотека уроків›
- Всесвітня історія›
- Франція в останній третині XIX — на початку XX ст.
Урок:
Франція в останній третині XIX — на початку XX ст.
16.03.2022
Опис уроку (учням цей опис не показується):
Вміст уроку:
1
2
1
Тема: Франція у 1870—1900 pp.
Чи знаєте ви, що...
.....Іван Франко, відмінно володіючи німецькою мовою, створив низку німецькомовних оповідань, переклав німецькою поезії Тараса Шевченка й українською твори Йоганна-Крістофа-Фрідріха Шиллера, Йоганна-Вольфганга Гете, Генріха Гейне тощо, написав чимало німецькомовних суспільно-політичних, історично-літературних статей;
..у 1874 р. німець за походженням Фрідріх фон Фальц-Фєйн заснував на Херсонщині зоопарк, а згодом природний заповідник, «Асканія-Нова»;
... у 1899-1901 рр. за проектом архітектора німецького походження Віктора-Йоганна-Готліба Шретера споруджено приміщення сучасної Національної опери України імені Тараса Шевченка в Києві..
Франко-німецька війна 1870 — 1871 pp. та її наслідки
Наприкінці 60-х років у країні загострилася суспільно-політична ситуація у зв’язку з економічною кризою і намаганням вийти з кризи за допомогою війни.
. Суперництво між Францією та Пруссією за панування у Центральній Європі.
2. Урядові Наполеона III війна була потрібна:
• щоби перешкодити посиленню Пруссії;
• перешкодити завершенню об’єднання Німеччини;
• піднести міжнародний авторитет своєї держави.
Отто фон Бісмарк, канцлер Німеччини
3. Пруссія намірялася:
• “залізом і кров’ю” завершити об'єднання всіх німецьких земель під своєю зверхністю й усунути головну перешкоду на цьому шляху—Францію; пограбувати Францію; захопити частину її території: Ельзас і Лотарінгію.
Розглянь карту:
Характер війни
На першому етапі, до перемоги під Седаном, Пруссія вела справедливу війну за національне об’єднання Німеччини проти держави, яка їй в цьому перешкоджала, бо стояла на перешкоді об’єднанню Німеччини.
На другому етапі, після Седанської катастрофи, характер війни змінився. Пруссія вела війну несправедливу, загарбницьку, а Франція — справедливу, визвольну.
У Франції було проголошено республіку (4 вересня 1870 p.), яка не мала агресивної мети.
Привід до війни: суперечки між Францією та Пруссією за іспанський королівський престол. Під час переговорів Бісмарк навмисне образив французький уряд, щоб спровокувати Францію на війну.
Франція була погано підготовлена до війни
1. Французька армія була вдвоє меншою, ніж прусська (французька становила 250 тис., прусська — 400 тис.).
2. Не мала єдиного керівництва.
3. Не було певного плану ведення війни.
4. Не було організовано належного постачання французької армії.
5. Війська не були забезпечені навіть найнеобхіднішим.
6. Французькі бронзові гармати виявилися значно гіршими, ніж чавунні гармати Пруссії.
7. Французькими військами командували бездарні генерали.
Воєнні дії між Францією та Пруссією
19 липня 1870 р. Франція оголосила війну Пруссії.
Пруссія, яка краще була підготовлена до війни, почала успішно наступати.
20 серпня 1870 р. Частину французьких військ було оточено у фортеці Мец.
1 вересня 1870 р. Інша частина французьких військ на чолі з Наполеоном III вирушила на допомогу Мецу та була оточена біля м. Седана.
2 вересня 1870 р. Капітуляція французьких військ під Седаном (Седанська катастрофа, яка продемонструвала приреченість Другої імперії).
28 січня 1871 р. Між Німецькою імперією (проголошеною у січні 1871 р.) і Францією було укладено перемир’я. За його умовами німецькі війська одержали більшість паризьких укріплень, велику кількість зброї та боєприпасів.
10 травня 1871 р. У Франкфурті-на-Майні підписано мирний договір між Францією та Пруссією.
Адольф Тьєр подав на розгляд попередні умови миру, які передбачали передачу Німеччині Ельзасу та частини Лотарингії, а також виплату 5 млрд франків контрибуції. Національні збори затвердили ці умови 146 голосами (107 висловилися проти). Остаточно мир було підписано у Франкфурті 10 травня 1871 р.
Умови договору
1. До Німеччини відходили Ельзас і східна частина Лотарингії.
2. Німеччина одержала контрибуцію в розмірі 5 млрд франків золотом.
3. Франція мусила погодитися на окупацію країни до повної сплати контрибуції.
Окупація країни прусськими військами тривала три роки.
Контрибуція — грошові суми, що їх переможена держава за умовами мирного договору сплачує державі-переможниці.
Наслідки війни
1. Війна призвела до міжнародного й економічного послаблення Франції внаслідок поразки у війні, окупації частини території країни на кілька років прусськими військами, втрати Ельзасу і Лотарингії, сплати п’ятимільярдної контрибуції, що важким тягарем лягло на плечі населення Франції.
2. Внаслідок поразки Франція надовго втратила роль одного з лідерів на Європейському континенті.
3. У Франції було встановлено республіку, тоді як у Німеччині та Великій Британії збереглися монархії.
4. Після розгрому Франції було завершено об’єднання Німеччини і проголошено Німецьку імперію, що сприяло бурхливому економічному розвиткові й перетворенню її на індустріальну країну.
5. Скориставшись з війни, Італія у 1870 р. приєднала Папську область з Римом, закінчивши об’єднання країни.
6. Війна не припинила суперництва між країнами Європи, а ще більше загострила його.
7. І Німеччина, і Франція посилено готувалися до нової війни, переозброювали свої армії, споруджували укріплення.
8. Готування до війни Франція вела під гаслом повернення Ельзасу і Лотарингії, посилення свого впливу в Європі.
9. Умови Франкфуртського миру збереглися до початку Першої світової війни.
Громадянська війна у Франції
У Франції перемога Пруссії спровокувала громадянську війну.
Затягування війни поставило Париж у нелегке становище. Настала загроза голоду і холоду взимку. Народ голодував. У січні 1871 р. на одного жителя видавали 300 г хліба і 50 г конини на день, а на дрова було порізано всі дерева, що прикрашали паризькі бульвари, вулиці та парки. Соціальна напруга наростала. Виникали стихійні повстання.
В обложеному Парижі було сформовано 200 батальйонів Національної гвардії, що складалися з робітників, ремісників, дрібних підприємців, для організації оборони столиці. Разом із ними боровся сформований з підлітків Республіканський легіон молодих громадян Парижа, діяли партизанські загони “вільних стрільців”.
Уряд Франції не вживав рішучих заходів для боротьби проти Пруссії. Народ Парижа перейшов до рішучих дій.
У Парижі було створено „комітети пильності” у всіх 20 округах, на які переділявся Париж. Комітети обрали Центральний комітет, який став наглядати за діяльністю уряду.
Цей комітет виробив програму народних вимог:
• скасувати поліцію, а її функції передати народу;
• виборність чиновників;
• свобода слова, друку, зборів і спілок.
Такі події в Парижі занепокоїли уряд.
130-денна облога Парижа німецькими військами, що супроводжувалася жорстокими артилерійськими обстрілами, невдалі спроби гарнізону Парижа двічі атакувати противника, зрада маршала Базена, який без бою капітулював з 173-тисячною армією у Меці, — все це примусило французький уряд укласти з німцями перемир’я.
Уся відповідальність за поразку у війні покладалася на уряд.
Особливо посилилася боротьба проти уряду після укладення з Німеччиною перемир’я 28 січня 1871 р. на умовах майже повної капітуляції Франції.
Після підписання перемир’я з Пруссією уряд поквапно провів вибори до Національних зборів, склад яких виявився реакційним.
Національні збори утворили новий уряд на чолі з генералом Трошю, який оголосив себе урядом „Національної оборони”. Були спроби народних мас скинути зрадницький уряд 31 жовтня 1870 р. і 22 січня 1871 р. Наляканий повстанням уряд поспішив 28 січня 1871 рекапітулювати і здати Париж німцям.
3 лютого 1871р. було сформовано новий уряд на чолі з відомим реакціонером Тьєром. Буржуазні республіканці, які очолили цей уряд, вели зрадницьку політику, тому французи влучно називали їх „урядом національної зради”.
Громадянська війна всередині країни наростала.
Паризька комуна: Причини повстання
1. Звістка про ганебний мир із Пруссією.
2. Незадоволення народних мас капітулянтською політикою уряду.
3. Безробіття, голод, холод, розорення середнього класу.
4. Уряд відмовився видати платню національним гвардійцям.
5. Заборонено демократичні газети.
6. Уряд скасував уведену під час облоги Парижа відстрочку квартирної плати та плати за борговими зобов’язаннями.
7. Уряд зробив спробу обеззброїти Національну гвардію, що послужило приводом до повстання.
Спроба захопити гармати Національної гвардії, розташовані на Мотмартрі, викликала стихійний вибух у Парижі.
18 березня 1871 р. Народ Парижа повстав. Збройний виступ спровокував сам уряд.
Уряд утік до Версаля, куди було виведено рештки регулярної армії. Народне повстання в Парижі привело до усунення від влади уряду Тьєра. Національні гвардійці зайняли всі урядові установи.
Влада в Парижі перейшла до національного комітету Національної гвардії. Вперше в історії влада перейшла до рук пролетаріату.
26 березня 1871 р. Відбулися вибори до ради комуни Парижа, до складу якої ввійшли робітники, ремісники, службовці, лікарі, журналісти, вчителі. (У Франції кожний населений пункт, що мав право самоврядування, називався комуною).
28 березня 1871 р. Було проголошено нову владу. Комуна заявила про свої наміри здійснити глибокі перетворення: регулярну армію мав замінити озброєний народ; проводилася демократизація державного апарату, що передбачала виборність і змінність чиновників; ліквідовувався поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову.
Паризька комуна — повстання населення, доведеного до відчаю голодом і злиднями внаслідок франко-прусської війни.
Падіння Паризької комуни
2 квітня 1871 р. Перший напад версальців на загін комунарів.
До 20 травня 1871 р. Поступове просування версальців до укріплень Парижа.
20 травня 1871 р. Урядові війська (версальці) почали загальний штурм Парижа. Населення міста чинило запеклий опір.
Останній форт, який захищали комунари, капітулював 30 травня 1871 р. 72-денна влада Паризької комуни скінчилася. Під час придушення Паризької комуни загинуло близько 880 версальців і 20—35 тис. комунарів.
Становлення Третьої республіки. Політичні кризи.
Третю республіку було проголошено в 1870 р., але тільки 1875 р. оформлено конституційно. Законодавча влада в країні належала двопалатному парламенту. Палата депутатів обиралася прямим загальним голосуванням. Жінки та військовослужбовці участі у виборах не брали. Сенат обирався представниками органів місцевого самоврядування. Главою виконавчої влади вважався президент. Фактичним главою уряду як органу виконавчої влади був прем’єр-міністр.
У перші роки існування Республіки в парламенті переважали монархісти. На виборах 1876 р. республіканці завоювали більшість у палаті депутатів і поступово усунули монархістів від влади.
Уряд республіканців провів низку важливих реформ.
У 1880 р. було проголошено амністію учасникам Паризької комуни,
у 1881 р. прийнято закон про свободу друку та проведення зборів, а також закон про освіту дітей віком від 6 до 13 років.
Закон 1884 р. дозволив вільну діяльність профспілок та організацію страйків.
Керівники Третьої республіки вважали себе продовжувачами справи Великої французької революції кінця XVIII ст. Від неї Третя республіка успадкувала державний трикольоровий прапор, національний гімн «Марсельєзу», національне свято 14 липня — день узяття Бастилії.
Політичні кризи 80—90-х років
1. Справа Ж. Буланже
Генерал Ж. Буланже — монархіст, прихильник сильної влади для організації переможної війни проти Німеччини, щоб відвоювати позиції, втрачені під час франко-прусської війни. Запеклий мілітарист, шовініст, який пропагував зверхність Франції, ворожість і ненависть до Німеччини. Він об’єднав навколо себе ті сили Франції, які домагалися розпуску парламенту, відставки уряду та перегляду конституції країни. Спромігся перемогти на парламентських виборах, але уряд висунув проти нього звинувачення у зраді інтересів Франції, змові.
Генерал Ж. Буланже був змушений втекти з Франції, бо позиції монархістів, які підтримували генерала, послабшали, а позиції республіканців зміцніли й закріпилися.
Шовінізм — агресивна форма націоналізму, який проповідує національну винятковість одних націй, ворожість і ненависть до інших, сприяє розпалюванню ворожнечі між народами і країнами.
2. Панамська афера (на початку 90-х років XIX ст.), яка свідчить про продажність чиновників, безпринципність членів уряду і парламенту Третьої республіки.
Скандал, що розгорівся у Франції, пов’язаний з французькою акціонерною компанією, яка будувала Панамський канал. Становище компанії було скрутним і вона випустила на продаж багато додаткових акцій, підкупивши велику кількість чиновників, депутатів, сенаторів, міністрів. Справа набула розголосу і викликала обурення громадськості Франції. Сталася урядова криза, яка призвела до відставки його у 1895 р. і передачі влади радикалам.
3. “Справа Дрейфуса”
А. Дрейфуса, капітана генерального штабу, єврея за національністю, було звинувачено у зраді інтересів Франції та переданні секретної інформації Німеччині у франко-прусській війні. Жодних доказів його вини не виявили, але його засудили на довічне ув’язнення. Через деякий час було виявлено ім’я справжнього шпигуна, але перегляд справи А. Дрейфуса не відбулося.
У Франції почався широкий демократичний рух на підтримку А. Дрейфуса, проти судового свавілля, на захист прав і свобод громадян. Уряд був змушений піти у відставку, а новий уряд на переглянув справу Дрейфуса.Його було відпущено на волю, а 1906 р. реабілітовано.
У першій половині XIX ст. Франція володіла Алжиром, кількома островами в Тихому та Індійському океанах (Маркізькі острови та інше).
У другій половині XIX ст. почалися колоніальні завоювання Франції.
Колоніальна політика Франції була спрямована на розширення володінь. Напрями територіальних завоювань
1. Близький Схід:
• 1860 р. Була проведена воєнна експансія в Сирію;
• тимчасово захоплено територію нинішнього Лівану.
2. Африка:
• у північній Африці розпочалася боротьба за Туніс і Єгипет;
• 1883 р. Туніс остаточно визнав протекторат Франції;
• загарбано значну частину Північно-Західної Африки;
• загарбано частину Сомалі.
3. Далекий Схід:
• 1863 р. Встановили своє панування над Південним В’єтнамом;
• 1867 р. Встановили свій протекторат над Камбоджею;
• для кредитування французької торгівлі й подальшого захоплення Індокитаю було створено Індокитайський банк;
• 1893 р. Франція приєднала Лаос;
• активну політику проводить у Китаї і для утвердження в його південних районах втрутилася в японо-китайську війну 1894—1895 pp.;
• 1898 р. Уклала договір з китайським урядом на тривале користування територією і бухтою Гуанчжоувань.
Висновки
1. Колоніальна політика загострила відносини Франції з європейськими країнами.
2. У другій половині XIX ст. внаслідок колоніальних загарбань населення французьких колоній зросло у 9 разів.
3. За розмірами своїх колоніальних володінь Франція посіла друге місце.
Для кращого закріплення матеріалу можеш подивитися відео:
Для перевірки своїх знань, пройди тест.
2
22 березня 2022
Тригубенко Наталія Олександрівна
Тригубенко Наталія Олександрівна
Всесвітня історія
9 клас
Рефлексія від 10 учнів
Сподобався:
0
Так: 10
Ні: 0
Зрозумілий:
0
Так: 10
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
0
Ні: 10
Так: 0