Друга Річ Посполита. Чехословацька республіка

1. Коли відбулися поділи Речі Посполитої? Між якими державами були розділені польські землі? 2. Яким було ставлення країн Антанти до відновлення польської держави?

(3 бали)

1. Відновлення державної незалежності. Ю. Пілсудський. Із моменту втрати державності польське населення вело боротьбу за відновлення своєї державності. У роки Першої світової війни склалися два політичні табори, які у своїй боротьбі покладали надії на одну з ворогуючих сторін. Сили, що об’єдналися навколо Партії народної демократії (ендеків) на чолі з Р. Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі вони створили Польський національний комітет (ПНК), який восени 1917 р. було визнано представником польського народу.

Інші політичні сили на чолі з Юзефом Пілсудським виступали за співробітництво із Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Ще на початку війни Ю. Пілсудський створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. Наприкінці 1917 р. Ю. Пілсудський відмовився включити польський легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в’язниці.

Тим часом Німеччина та Австро-Угорщина, які окупували польські землі, що входили до складу Російської імперії, 5 листопада 1916 р. проголосили створення на цих територіях маріонеткового Регентського Королівства Польського. Цим вони прагнули залучити додаткові сили до боротьби з Росією. Проте мобілізувати вдалося лише 5 тис. осіб. Єдиним досягненням Регентської ради стало відновлення польської мови в освіті та запровадження власної грошової одиниці — польської марки.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес утворення польської держави. Про право поляків на власну державу заявляли також лідери Тимчасового уряду Росії та більшовики. Про створення польської держави йшлося і в «14 пунктах» В. Вільсона.

У листопаді 1918 р. в умовах поразки Німеччини представники лівих польських партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської республіки. Проте цей уряд проіснував недовго.

Юзеф Пілсудський. Художник Войцех Коссак, 1928 р.

10 листопада 1918 р. до Варшави повернувся звільнений із в’язниці Ю. Пілсудський. Наступного дня він отримав від Регентської ради владні повноваження та одразу ж утворив уряд на чолі із соціалістом Є. Морачевським, а себе оголосив «тимчасовим вождем держави». Уряд розмістився у Варшаві. Спочатку його влада поширювалася лише на територію Королівства Польського, яке за рішенням Віденського конгресу 1814—1815 рр. належало Росії, та Західну Галичину (Мала Польща). Тільки наприкінці грудня 1918 р. внаслідок народного повстання з-під влади Німеччини було звільнено частину західних польських земель (Велика Польща). Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві Польському під впливом Російської революції почали виникати ради, але вони не мали такого впливу, як у Росії.

У січні 1919 р. між варшавським урядом і ПНК було досягнуто угоди про об’єднання. Відбулися вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. Ю. Пілсудський залишився «тимчасовим вождем держави». Його роль обмежувалася конституційними нормами.

Установчий сейм прийняв низку соціально-економічних законів: було закріплено 8-годинний робочий день, розроблено земельну реформу, що передбачала обмеження землеволодіння 180 га. Влітку 1919 р. на території Польщі було ліквідовано ради.

2. Визначення кордонів Другої Речі Посполитої. Паризька мирна конференція визначила західний кордон Польщі, а щодо східного кордону питання залишилося відкритим. Міністр закордонних справ Великої Британії Джордж Керзон запропонував визначити його по лінії розселення етнічних поляків, що й було затверджено Верховною радою Антанти в грудні 1919 р. Проте невизначеність становища в Росії дала змогу польському уряду претендувати на землі, які колись входили до складу Речі Посполитої. Претензії на східні території також призвели до війни із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР) у листопаді 1918 — липні 1919 р.

До 1920 р. Польща перебувала у стані неоголошеної війни з радянською Росією. Усі спроби країн Антанти спонукати Польщу до активних дій проти більшовиків не мали успіху. Це було пов’язано з тим, що представники Білого руху в Росії не визнавали польської державності, і польський уряд не був зацікавлений в їхній перемозі. Тільки після поразки основних сил білогвардійців Ю. Пілсудський зважився на рішучі дії. 21 квітня 1920 р. між урядом Української Народної Республіки (УНР) та Польщею було укладено Варшавську угоду. Польща закріплювала за собою західні області України й визнавала право України на незалежне державне існування й верховну владу УНР на чолі із Симоном Петлюрою.

Після укладення договору та військової конвенції польська армія та війська УНР повели наступ проти більшовиків і навіть увійшли до Києва. У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено, а в серпні Червона армія вже стояла під Варшавою.

Радянські лідери розглядали похід на Варшаву як спосіб наблизити світову революцію. Великі сподівання покладалися на підтримку польських робітників. Проте сталося «диво на Віспі». Польське робітництво й селянство стало на захист власної держави. Червона армія зазнала поразки й була змушена відійти на довоєнні позиції.

18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею, РСФРР та УСРР було підписано мирний договір, за яким Польща закріплювала за собою території Західної України та Західної Білорусії. Ще в 1920 р. Польща захопила в Литви Віденський край. Остаточно кордони Польщі склалися в 1923 р. Завдяки територіальним загарбанням близько 35% населення Польщі складали національні меншини, щодо яких проводили політику полонізації. Польща стала багатонаціональною державою. За своїм розвитком вона була переважно аграрною країною, близько 65 % населення якої працювало в сільському господарстві.

3. Польща в 1921—1926 рр. У 1921 р. було прийнято нову конституцію Польської республіки, у якій проголошувалися демократичні права громадян. Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента, обраного парламентом на сім років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Праві партії на чолі з ендеками намагалися сформувати правоцентристську урядову коаліцію, а також обрати свого президента, ліві — свого. Ю. Пілсудський взагалі усунувся з політичної боротьби. Виникла гостра політична криза, яку з великими труднощами вдалося розв’язати. Фактично влада опинилася в руках ендеків.

Уряд ендеків узяв курс на стимулювання економічного зростання шляхом надання дешевих кредитів. Така політика сприяла пожвавленню економічного життя, проте воно виявилося нетривалим. Відсутність єдиного внутрішнього ринку, післявоєнна розруха, економічна блокада з боку Німеччини, неврегульованість торговельних відносин із сусідами, неповернення кредитів призвели до стрімкої інфляції і знецінення польської марки. Різко знизився життєвий рівень населення, зросло безробіття, у промислових центрах прокотилася хвиля економічних страйків. Користуючись ситуацією, комуністи спробували підняти повстання в Кракові (1923 р.). Проте воно було придушене.

На тлі економічних негараздів відбулася зміна уряду, який взявся до рішучих реформ. Позапартійний прем’єр-міністр Владислав Грабський першочерговим завданням вважав фінансову стабілізацію. У квітні 1924 р. було проведено грошову реформу: запроваджено польський злотий, створено Польський банк — незалежну фінансову установу, акції якого були продані на вільному ринку. Уряд також розпочав проведення аграрної реформи, за якою парцеляції (розподілу) підлягали маєтки площею понад 180 га (на «східних кресах» — українських, білоруських і литовських землях — 300 га). Натомість селянство отримувало від держави дешеві кредити для розвитку господарства. Розпочалося залізничне будівництво, яке мало поєднати економічні центри держави з новим портом — Гдиня, який почали будувати на Балтійському узбережжі поряд із Гданськом, що перебував під управлінням Ліги Націй. Такі заходи швидко дали позитивні результати.

У той самий час політичне життя країни залишалося бурхливим. Нестійкість коаліцій призводила до політичних криз. Невирішеною залишалася проблема національних меншин. Активна політика полонізації, яку проводили ендеки, викликала опір із боку національних меншин, особливо українців. Ця боротьба посилилася після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини Польщі (1923 р.).

4. Режим «санації». Недоліки парламентської системи, відстала економічна структура, нерівномірність розвитку країни, економічна блокада з боку Німеччини та СРСР, криза в армії зрештою призвели до перевороту 1926 р.

У Польщі було встановлено режим «санації» (оздоровлення). Ю. Пілсудський встановив одноосібну владу. Переворот збігся в часі з економічною стабілізацією. Це дало можливість закріпити встановлений режим. Утричі збільшився експорт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли обсяги транспортних перевезень. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого.

На селі збирали непогані врожаї.

Риси режиму «санації»:

• визначальний вплив Ю. Пілсудського в політичному житті й формування культу його особи;

• значний вплив на політичне життя суспільства військових;

• існування парламентської опозиції;

• складна виборча система;

• обмеженість свободи слова й друку;

• відносно незначні масштаби політичних репресій;

• спроби знайти порозуміння з національними меншинами.

Режим «санації» — авторитарний режим на чолі з Ю. Пілсудським, встановлений в умовах кризи парламентської системи й польської державності. Він базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко організуватися. Влада відверто зневажала сенат і сейм, подаючи тимчасові успіхи в економіці як свої заслуги.

Економічна криза 1929—1933 рр. зумовила зміщення режиму до правого ухилу. Щоб утримати владу, Ю. Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади.

У травні 1935 р. Ю. Пілсудський помер. Між генеральним інспектором збройних сил генералом Е. Ридз-Смігли та президентом І. Мосцицьким спалахнула боротьба, яка завершилася компромісом і поділом влади.

Період 1935—1939 рр. у внутрішньому становищі країни був відносно стабільним, хоча посилилася боротьба з українським національним рухом, особливо після серії терористичних актів, здійснених ОУН.

На початку 1930-х рр. Польща пішла на зближення з Німеччиною і в 1934 р. уклала з нею пакт про ненапад.

У 1938 р. Польща взяла участь у поділі Чехословаччини, що призвело до втрати реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі дати згоду на приєднання до Німеччини міста Данциг. Польща відповіла відмовою, і між двома країнами швидко наростав конфлікт. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти Польщі. Розпочалася Друга світова війна.

Лідери Польської республіки під час її створення заклали небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території та здійснюючи щодо них політику колонізації. Це неодмінно породжувало опір непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії.

1. Чому в роки Першої світової війни польський рух був розколотий на прихильників Антанти та Центральних держав?

2. Як і за яких обставин відбувалося відновлення польської державності? Дайте історичну оцінку цьому явищу.

3. Якою є роль Ю. Пілсудського у становленні Польської республіки?

   (6 балів)

До складу якої держави входили чеські й словацькі землі напередодні Першої світової війни?

(1 бал)

1. Утворення Чехословаччини. Т. Масарик. В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збори чеських депутатів австрійського рейхстагу та земських сеймів зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави «в межах історичних чеських земель і своєї словацької парості».

Влітку 1918 р. Чехословацький національний комітет у Парижі, який очолював Томаш Масарик, було визнано Францією, а потім Великою Британією та США «першоосновою майбутнього чехословацького уряду». Тобто уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв’язок із цим комітетом установив Національний комітет у Празі, який об’єднав усі чеські політичні партії.

Восени, коли стало зрозумілим, що імперія гине, імперський уряд організував вивезення із Чехії цінного майна. Таке пограбування викликало обурення чехів, які розпочали страйк і вступили в сутички з армією та поліцією. У цих умовах 28 жовтня 1918 р.

Національний комітет проголосив Чехословацьку республіку (ЧСР). 30 жовтня Словацька національна рада заявила про відділення Словаччини від Угорщини та визнала право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності. Водночас вона проголосила словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному плані.

Перший уряд республіки сформувався на основі «всенародної коаліції» чеських і словацьких правих і націоналістичних партій та соціал-демократів. Він обіцяв провести «соціалізацію» промисловості, запровадити 8-годинний робочий день, визнати право на страйки. В умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановив максимум земельного володіння у 250 або 150 га ріллі залежно від регіону.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли конституцію, що закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. У її основу було покладено принцип захисту приватної власності. Усі громадяни отримали рівні права. Вищим законодавчим органом ставали двопалатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі загального виборчого права. Національні збори обирали президента терміном на сім років. Він мав широкі повноваження. Першим президентом було обрано Т. Масарика.

Томаш Гарріг Масарик

Виходячи з тези про єдину чехословацьку націю, конституція відкидала самобутність словацького народу. Рівноправність націй трактували лише як мовно-культурну. Отже, Чехословаччина стала унітарною державою, що в подальшому й стало причиною виникнення сепаратистських рухів.

У квітні 1920 р. в Чехословаччині відбулися перші парламентські вибори, на яких перемогли соціал-демократи й соціалісти.

Кордони республіки було визначено відповідно до післявоєнних (1919—1920 рр.) мирних договорів країн Антанти з Німеччиною, Австрією та Угорщиною. До складу нової держави за Сен-Жерменським договором на правах автономії увійшла Закарпатська Україна. У Чехословаччині її називали Підкарпатською Руссю. Проте реалізацію автономії було відкладено на невизначений термін.

2. ЧСР у 1920—1930-ті рр. Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 1920—1930-х рр. перетворилася на високорозвинену європейську державу. Вона увійшла до десятки найбільш промислово розвинених країн світу. Економічну й політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу: 13% працездатного населення було охоплено підприємницькою діяльністю. Швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Це приваблювало іноземний капітал, частка якого становила 20% усіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень там був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

Едуард Бенеш

У політичному розвитку Чехословаччина була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 основних партій. Найбільшою підтримкою користувалися центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. У 1930-ті рр. впливовою політичною силою в країні стали національні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), які виступали за розбудову федеративної держави в унітарній ЧСР.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920—1921 рр. разом із Румунією та Королівством сербів, хорватів і словенців створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918—1935 рр. був Едуард Бенеш, якого після відставки Т. Масарика обрали президентом.

Економічна криза 1930-х рр. завдала серйозного удару по ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели

Адольф Гітлер і Конрад Генлейн, лідер Судето-німецької партії

Гібридна війна — війна, основним інструментом якої є створення державою-агресором у державі, обраній для агресії, внутрішніх суперечностей і конфліктів із подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії (як правило, за допомогою звичайної війни).

до значного й тривалого спаду виробництва. Найбільше падіння виробництва припало на 1933 р. — 44% порівняно з 1929 р. Безробітних налічувалося близько 1 млн осіб. Щоб вийти з кризи, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. Зрештою становище поступово стабілізувалося, і з 1936 р. почалося зростання виробництва.

Під час економічної кризи 1929—1933 рр. загострилися соціальні, а особливо національні суперечності в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися А. Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію на чолі з Конрадом Генлейном, яка домагалася автономії Судетської області, заселеної переважно німцями.

Для відриву цих земель від ЧСР нацисти влаштували гібридну війну: засилання провокаторів і терористичних банд, вчинення безпорядків, шалений пропагандистський та дипломатичний тиск, погрози збройної агресії тощо.

3. Ліквідація Чехословаччини. 29—30 вересня 1938 р. в Мюнхені відбулася зустріч керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії, на якій було підписано Мюнхенську угоду. Представників Чехословаччини на цю зустріч не запросили. Фактично було прийнято вимоги Німеччини, подані Чехословаччині у вигляді ультиматуму. Головною з них була передача Німеччині території Судетів. Чехословаччина, залишившись сам-на-сам із Німеччиною, змушена була поступитися тиску.

У жовтні 1938 р. німецькі війська окупували Судетську область. ЧСР змушена була віддати Польщі Тешинську Силезію. У листопаді 1938 р. за рішенням І Віденського арбітражу Угорщині було передано частину Словаччини й Карпатської України. Чехословаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн осіб, а також прикордонні укріплення та 40 % промисловості. Її було перетворено на Чехо-Словацьку федеративну республіку (ЧСФР). Вона опинилась у залежності від Німеччини.

14 березня 1939 р. Словаччина стала незалежною. Уряд очолив Й. Тісо. 15 березня 1939 р. було проголошено незалежність Карпатської України на чолі з А. Волошиным, але вона одразу зазнала агресії з боку Угорщини. Того самого дня президент ЧСР Е. Гаха підписав акт про ліквідацію республіки, і на територію країни увійшли німецькі війська. Чехію та Моравію було оголошено протекторатом Німеччини.

Чехословаччина в 1920—1930-ті рр.

1. Охарактеризуйте політичний розвиток ЧСР у 1920—1938 рр.

2. З'ясуйте особливості економічного розвитку ЧСР у міжвоєнний період.

3. Дайте оцінку політики чехословацького уряду щодо національних меншин у 1920—1930-х рр.

(6 балів)