Читання тексту переказу
Хтось сказав: усмішка робить обличчя гарної людини іще кращим, у добрих людей — добрий сміх. Крадькома хлопчик усміхається дзеркалу і миттю стягає губи у сердитій гримасі,— ні, від усмішки його обличчя не кращає. Не буде він сміятися, та й хіба це обов’язково? Можна бути іронічним і суворим. Трохи вниз куточки уст і вгору ліва брова (гримаса виходить жалібна, ображена), хлопцеві здається, що він виглядає як римський імператор Гай Юлій Цезар на малюнку в підручнику історії.
Виходить у двір, де бавляться однолітки, і дивиться з іронією на безплідну біганину за м’ячем, а мати кличе:
— Юльчику, дитинко, ходи додому, чуєш, Юльчику!
Хлопець вертається, і мама просить:
— Не ходи на подвір’я, то не для тебе компанія, не твоє коло. Ти зовсім інший, синку.
І подумки Юлько вимальовує доокруж себе коло — заворожене, як у казці,— не переступиш ані ззовні, ані зсередини..