Тарас у наймах
Після смерті батька Тарас прийшов до учителя-дяка. Сказав йому:
— Все робитиму для вас: воду носитиму, дрова колотиму, в школі прибиратиму, тільки дозвольте жити в школі і вчитись.
Дуже Тарас вчитись хотів.
Дяк погодився. Ще б пак — даровий наймит! Та більше він знущався з Тараса, ніж учив його.
Завжди голодний, обідраний був Тарас, а п'яний дяк не шкодував для школярів ляпасів та березової каші — цебто бив усіх березовими різками.
Втік від нього Тарас. Він чув, що в сусідньому селі дяк дуже письменний і до того ж маляр. «Може, вивчить мене!»— подумав Тарас і пішов до нього.
Та новий вчитель наказав зразу Тарасові воду носити з річки аж на гору, де його хата стояла, потім фарбу примусив розтирати, а вчити й не збирався.
Пішов від нього Тарас до третього дяка, теж маляра.
— Вивчіть мене малювати! — попросив хлопець...— Усе вам робитиму, що накажете.
Але той тільки глянув на Тараса і мовив:
— Нічого з тебе не вийде. Ні швець, ні кравець, ні на дуду грець.
Повернувся сумний Тарас у своє село та й пішов у найми.
Весь час мріяв Тарас вчитися малювати. Заробить якусь копійку, купить своїм бідним сестричкам, Яринці і сліпенькій Марійці, цукерку чи бубличок, а собі аркушик грубого сірого паперу. Сховається у бур'янах, малює і співає сумні пісні. Дуже хороший був голос у Тараса.
Через деякий час знову він пішов у інше село ще до одного вчителя, і той погодився взяти його в учні. Треба було тільки дозвіл від пана мати.
Та коли прийшов до панського управителя за дозволом, той залишив хлопця у пана «козачком» — прислужником.
258 слів (Оксана Іваненко)