Полум'яне серце
Спогад про сестру Лесю Українку
Школи в Колодяжному не було, і Леся сама вчила грамоти багатьох своїх подруг.
Іноді в селі влаштовувались вистави – живі картини. Мати написала історичну драму «Кармелюк» у п'яти діях. Розіграти її не було змоги – не
вистачало ні людей, ні засобів. Тоді вирішили ми поставити її в ляльковому театрі.
Леся була і за режисера, і за артиста – за всіх. Зробили ми багато ляльок, декорацій, навіть пожежу панського будинку, підпаленого Кармелюком. показали. Цей ляльковий театр мав великий успіх у Колодяжному.
Навколишня чарівна природа захоплювала сестру. Разом із матір'ю ми побували в урочищі Нечимне біля села Скулин, в 15 кілометрах від Колодяжного.
Ночували ми в хатці селянина – дядька Лева. З хатки, у якої було лише три стіни, відкривався вид на лісове озеро. Три дні, проведені в оточенні природи, справили враження на все життя.
Леся надзвичайно чутливо сприймала природу, її поетична душа зливалася з навколишнім. Починалася весна. Розквітали в саду дерева. Пригрівало сонце. Леся хвора лежала в ліжку біля вікна. Випадково вітерець заніс в кімнату пелюсток з розквітлої яблуні – в ньому сестра відчула теплий весняний привіт. І враження від цього згодом висловила у вірші.
Але не тільки до природи проявлялась її любов. Ще більше любила вона людей, своїх знедолених братів і сестер.
1883 року всю сім'ю вразила тяжка подія. За революційну діяльність була заарештована в Петербурзі наша тітка – Олена Антонівна Косач, її засудили на заслання, спочатку в Олонецьку губернію, а потім етапом відправили до Сибіру. Це надзвичайно вплинуло на Лесю. Саме тоді вона написала перший вірш:
Ні долі, ні волі у мене нема.
Зосталася тільки надія одна...
(О. Косач-Кривинюк, 259 слів)