Бджілки на розвідці
Настала весна; сонце зігнало сніг з полів; у пожовклій торішній травичці з'явилися свіжі яскраво-зелені стеблинки; бруньки на деревах розгорталися і випускали молоденьке листячко.
От прокинулась і бджілка від свого зимового сну, прочистила очиці волохатими лапками, розбудила подруг, і виглянули вони у віконечко — дізнатися: чи зник уже сніг, і лід, і холодний північний вітер?
Бачать бджілки, що сонечко світить весело, що скрізь ясно й тепло; вибралися вони з вулика і полетіли до яблуньки:
— Чи нема в тебе, яблунько, чого-небудь для бідних бджілок? Ми цілу зиму голодували.
— Ні,— каже їм яблунька,— ви прилетіли занадто рано; мої квіти ще заховані в бруньках. Спитайте у вишні.
Полетіли бджілки до вишні:
— Люба вишенько! Чи нема в тебе квіточки для голодних бджілок?
— Завітайте, любоньки, завтра,— відповідає їм вишня,— сьогодні ще нема на мені жодної розкритої квіточки, а коли розкриються, я буду рада гостям.
Полетіли бджілки до тюльпана,
заглянули в його яскраву голівку; та не було в ній ні запаху, ні меду.
Сумні та голодні бджілки хотіли вже додому повернутись, коли враз побачили під кущиком маленьку темно-синю квіточку: це була фіалочка. Вона відкрила бджілкам свою чашечку, повну запашного солодкого соку.
Наїлися, напилися бджілки і полетіли додому — радесенькі.
189 слів (За К. Ушинським)