Державна суб’єктність України в оцінках населення

Індекс державної суб’єктності України (ІДСУ): концептуальні засади побудови, методика вимірювання та одержані результати (перша частина статті)

Євген Головаха

Тлумачення поняття «державна суб’єктність» та короткий опис методики для її вимірювання в масових опитуваннях

Категорія суб’єктності, яка набула популярності в сучасному аналізі проблем державотворення та міждержавних відносин, має цікавий історичний аналог в українському політичному дискурсі. Йдеться про самостійність України як мету діяльності політично активних представників багатьох поколінь українців, котрих об’єднувало те, за що і в Російській імперії, і в Радянському Союзі вони дістали назву з негативною конотацією — «самостійники». З виникненням у 1991 році української держави, яка мала всі атрибути незалежності, проблеми самостійності та суб’єктності, здавалося, принципово були розв’язані. Проте в медійному просторі України постійно висловлюються міркування про несамостійність української влади, про її залежність від зовнішнього тиску. Втім, чи є певна залежність країни від зовнішнього оточення свідченням того, що вона не може вважатися цивілізаційним суб’єктом і має розглядатися як «держава без суб’єктності»?

Відповідь на це запитання залежить насамперед від принципового концептуального тлумачення суб’єктності. У сучасному світі є дві полярні концепції політичної суб’єктності. Перша властива найбільш розвиненим демократичним цивілізаційним суб’єктам, передовсім Євросоюзу, високий рівень суб’єктності якого визначається не тим, що він є центром сили у міжнародній взаємодії, а його досвідом досягнення консенсусних рішень та «опорою на норми, цінності й силу прикладу — на відміну від традиційної “жорсткої” моці». Розуміння суб’єктності як безконтрольної сили, яка дає право не зважати на інші політичні суб’єкти, притаманне переважно державам з авторитарною владою, тоталітарною ідеологією чи імітаційною демократією. До останніх, наприклад, належить Росія, чиї владні ідеологи насамперед розуміють під суб’єктністю можливість нехтувати будь-якими цивілізаційними нормами міждержавних відносин, якщо це сприймається ними як засіб зміцнення «державної величі» своєї країни, як процес «вставання з колін». Що стосується низки інших держав, зокрема України, то ідеологи «жорсткої сили» оголошують їх «безсуб’єктними» на тій підставі, що «кольорові революції та мʼяка сила призводять до втрати суб’єктності».

Українські дослідники проблем цивілізаційної суб’єктності С. Пирожков та Н. Хамітов визначають ці два типи суб’єктності як гуманістичний та авторитарний, кожний з яких набуває історично зумовлених ознак сили чи слабкості. Згідно з тлумаченням, що його дають автори, «цивілізаційна суб’єктність країни — це вільна й цілісна реалізація власних національних інтересів в економічному, політичному, духовно-культурному вимірах, яка враховує національні інтереси не лише партнерів, а й конкурентів. Без цього цивілізаційна суб’єктність втрачає адекватність» [Пирожков & Хамітов, 2020: с. 8]. Є достатньо свідчень про те, що Україна тяжіє до гуманістичного типу суб’єктності, який ґрунтується на врахуванні інтересів інших зовнішньополітичних суб’єктів. Це зумовлено як історичним досвідом залежного існування у складі інших країн, так і сучасним досвідом незалежного функціювання.

На відміну від більшості пострадянських держав, Україна послідовно відкидала будь-які зазіхання на впровадження авторитарної системи правління, зберігаючи ключові демократичні засади політичної конкуренції, вільних виборів та декларативної орієнтації на сучасні європейські цінності. Однак для того, щоб європейська цивілізаційна орієнтація набула реальних рис, необхідна сильна державна суб’єктність, яка означає, що зміни в країні здійснюються переважно за власними рішеннями й діями, а не під зовнішнім тиском чи спонуканнями.

У вищезазначеній праці Пирожкова та Хамітова докладно розповідалося про історичні передумови та об’єктивні свідчення стану цивілізаційної суб’єктності України. Водночас дуже важливим показником суб’єктності держави є уявлення громадян про ступінь її самостійності в різних сферах внутрішньо- та зовнішньополітичної активності. Йдеться насамперед про те, як представники різних груп населення України (демографічних, соціально-політичних, економічних та соціокультурних) України оцінюють самостійність власної держави. Суб’єктивні уявлення є істотними для оцінювання суб’єктності держави насамперед тому, що без визнання більшістю громадян самостійності держави в політичних рішеннях ці рішення не набувають необхідної для повноцінної суб’єктності легітимності в масовій свідомості навіть у разі збереження усіх процедурних ознак легальності.

Відповіді на поставлене вище запитання були отримані в дослідженні, виконаному дослідницьким колективом відділу методології та методів соціології Інституту соціології Національної академії наук України завдяки розробленню та використанню в масовому опитуванні спеціальної методики під назвою «Індекс державної суб’єктності України (ІДСУ)». На етапі теоретико-методологічного розроблення індексу було виокремлено 15 основних сфер політичної, економічної, та соціокультурної активності, у межах яких держава може реалізувати свої повноваження з різним ступенем самостійності чи залежності від інших політичних суб’єктів.

Для вимірювання ступеня самостійності в кожній сфері було запропоновано п’ятибальну шкалу з такими значеннями: «1» — «майже завжди залежно»; «2» — «частіше залежно, ніж самостійно»; «3» — «важко сказати, самостійно чи залежно»; «4» — «частіше самостійно, ніж залежно»; «5» — «майже завжди самостійно». Оскільки індекс містить 15 пунктів і кожен із них вимірюється за шкалою від одного до п’яти балів, то мінімальне значення ІДСУ — 15, а максимальне — 75; 45 балів — це умовний нуль, вище якого спостерігається переважання суб’єктивних оцінок державної самостійності, а нижче — несамостійності.

З метою емпіричного обґрунтування методики влітку 2020 року було проведено пілотажне онлайн-опитування з використанням інтернет-ресурсу медіа-порталу «Йод» [Дембіцький & Головаха, 2020]. Результати опитування 2907 респондентів показали, що методика вимірювання індексу державної суб’єктності України відповідає як класичним [DeVellis, 2017], так і розробленим у відділі методології та методів соціології [Дембіцький, 2019; Паніна, 1998] статистичним критеріям визначення достовірності соціологічної інформації, отриманої із застосуванням соціологічних тестів. Це дало змогу використати методику в репрезентативному для дорослого населення України опитуванні громадської думки в межах моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України, яке тривало з 19 вересня по 9 жовтня 2020 року¹. Опитування засвідчило високий рівень надійності методики вимірювання індексу державної суб’єктності (коефіцієнт альфа Кронбаха дорівнював 0,91). Соціальна трансформація українського суспільства, що охопила найрізноманітніші сфери суспільного буття як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівні, неминуче впливає на всі процеси, які протікають у країні, на її економічне, політичне, культурне життя тощо. Динамічність цих соціальних процесів, їхня нестабільність у різних сферах життєдіяльності не можуть не позначатися на емоційній оцінці людьми власного життя, на їхніх соціальних настроях та ціннісних орієнтаціях, а також на оцінках соціальних змін, які відбуваються у суспільстві.

Загальні оцінки суб’єктності України в громадській думці

Перші важливі висновки щодо особливостей сприйняття населенням України окремих аспектів суб’єктності своєї країни було зроблено під час аналізу відповідей на запитання, з яких складається методика ІДСУ (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл даних у відповідях респондентів на окремі запитання-індикатори методики вимірювання індексу державної суб’єктності України, %

^а У цій та наступних таблицях використовувалися дані загальнонаціонального моніторингового дослідження «Українське суспільство» за 2020 рік (N = 1800).

Як видно з цієї таблиці, громадяни України сприймають свою державу частіше залежною, ніж самостійною, в більшості напрямів. Винятками є культурне життя та забезпечення громадського порядку. У цих двох царинах самостійність згадується частіше, ніж залежність. Доволі багато виявилося таких громадян, які не змогли визначитися з тим, самостійною чи залежною слід сприймати державу як суб’єкта в сферах діяльності, зазначених у переліку: частка тих, хто не зміг дати конкретну відповідь, коливається за окремими позиціями від 24% до 41%. Найбільша невизначеність спостерігається щодо вирішення проблем міграції населення та регулювання релігійного життя, а найменша — щодо зовнішньої політики та питань оборони. Утім, в останніх двох напрямах українці найчастіше вважають свою державу радше залежною, ніж самостійною, — частки впевнених у цьому становили, відповідно, 66,2% та 61,2%. Таку ж думку поділяє переважна більшість населення, оцінюючи економічні реформи (61,6%), реформування системи охорони здоров’я (54,3%), співпрацю з міжнародними організаціями (51,4%), боротьбу з корупцією (50,1%). Загальний висновок полягає в тому, що громадяни України здебільшого невисоко оцінюють самостійність своєї держави у вирішенні проблем, пов’язаних як із зовнішньою політикою, так і з внутрішніми реформами. Цей висновок знайшов підтвердження і під час обчислення індексу державної суб’єктності України: для дорослого населення країни загалом його значення становило 39,6 бала, тобто нижче умовного нуля (45 балів), вище якого розташовуються позитивні значення ІДСУ.

Водночас переважна більшість населення досить високо оцінює важливість для себе державної незалежності та демократичного розвитку України (табл. 2). Отже, треба визнати, що у масовій свідомості дуже поширеним є дисонанс між високою оцінкою важливості державної незалежності та низькою оцінкою її втілення в практику функціювання держави (самостійності в політичних рішеннях та діях).

Таблиця 2

Індекси соціального самопочуття (ІІСС-44) серед груп населення України, які по-різному відповіли на запитання про задоволеність своїм становищем у суспільстві

Відсоток респондентів, які не вважають для себе важливим незалежний статус України, дуже малий. Тобто незалежність — це одна з найважливіших об’єднувальних цінностей майже для всіх українців, безвідносно до їхньої групової належності в демографічному, економічному, політичному чи соціокультурному аспектах. Це означає, що вони не можуть бути байдужими до того, що між формальною незалежністю та її практичним втіленням як цивілізаційної суб’єктності існує дуже значний розрив. Величина цього розриву сприймається по-різному залежно від соціально-групової належності людей. Знання про специфіку сприйняття та оцінювання державної суб’єктності України представниками різних соціальних груп дасть змогу краще зрозуміти особливості сучасного стану масової свідомості та перспективні шляхи її змін задля зміцнення державного суверенітету України. У цьому контексті особливу увагу слід приділити подоланню розриву між високою цінністю незалежності та низькою оцінкою її втілення в політичну практику.

Розглядаючи групові відмінності індексу державної суб’єктності України в соціально-демографічному аспекті, насамперед слід зазначити, що статистично значущих відмінностей не було виявлено під час порівняння відповідей жінок і чоловіків. Цікавий факт, якщо зауважити, що зазвичай чоловіки критичніші в своїх політичних оцінках, ніж жінки, які схильні до дещо конформніших оцінок. Однак ці розбіжності усуваються, коли порушуються принципові політичні питання, до яких належить можливість жити в державі, що самостійно визначає своє сучасне й майбутнє. Інша картина щодо відмінностей спостерігається у віковому аспекті (табл. 3).

Таблиця 3

Значення ІДСУ для різних вікових груп населення України

Найнижчі оцінки дала старша вікова група, а найвищі — молодь. Такий розподіл оцінок можна було би вважати сприятливим для можливостей розвитку цивілізаційної суб’єктності України як такої, що визнається насамперед поколінням з найбільшою часовою перспективою. Одначе навіть те значення ІДСУ, яке спостерігалося у молоді (42,0), було розташоване в діапазоні переважно негативних оцінок суб’єктності. Песимізм старшого і (частково) середнього поколінь можна пояснювати певною ностальгією за «великим, могутнім і непереможним» Радянським Союзом, а ось переважання негативних оцінок суб’єктності серед молоді — це показник, який найточніше віддзеркалює об’єктивний стан справ з проблемою державної суб’єктності України.

На увагу заслуговують також дані, одержані від респондентів з різним рівнем освіти. Коефіцієнт лінійної кореляції між рівнем освіти опитаних та значенням ІДСУ дорівнював нулю. Це означає, що чинник освіти взагалі не впливає на оцінку державної суб’єктності. Але до вибірки потрапило лише по шість представників полярних груп з найнижчим (без освіти або початкова) і найвищим (науковий ступінь) рівнем освіти, які продемонстрували дуже різні середні оцінки суб’єктності України (42,2 проти 36,2). Решта респондентів мали або середню, або вищу освіту — як закінчену, так і незакінчену. Можна припустити, що в експертному середовищі, яке складається насамперед з науковців, оцінки суб’єктності України виявилися би ще нижчими, ніж у громадській думці. Але це лише гіпотеза, яка потребує проведення додаткових (експертних) опитувань.

Істотні відмінності значень ІДСУ було зафіксовано між регіональними та поселенськими групами (табл. 4).

Таблиця 4

Значення ІДСУ для мешканців різних регіонів і типів населених пунктів України

^а Захід об’єднує Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку області; Центр — Вінницьку, Житомирську, Київську, Кіровоградську, Полтавську, Сумську, Хмельницьку, Черкаську та Чернігівську; Південь — Миколаївську, Одеську та Херсонську області; Схід —Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Луганську та Харківську. Опитування здійснювалося тільки на підконтрольних Україні територіях Сходу.

Отримані цифри вказують на те, що мешканці Сходу, Півдня та великих міст (з населенням понад 500 тис.) значно нижче оцінюють державну суб’єктність України, ніж представники інших регіонально-поселенських груп. Найвищі значення ІДСУ властиві мешканцям Заходу та міст із населенням від 100 до 500 тис. Факт, що саме у великих містах України спостерігаються найгірші оцінки державної суб’єктності, зумовлений насамперед тим, що великі міста України зосереджені переважно на Сході та Півдні, де значення ІДСУ розташовуються на нижчому рівні, ніж ті, які виявлені на Заході та в Центрі.

Відмінності між Сходом і Півднем (з одного боку) та Центром і Заходом (з іншого) багато в чому зумовлюються чинниками національності та рідної мови респондентів (табл. 5).

Таблиця 5

Значення ІДСУ залежно від національності та рідної мови респондента

Росіяни (за винятком українськомовних) та російськомовні українці істотно нижче оцінюють державну суб’єктність України, ніж українськомовні громадяни. Чинник мови відіграє істотну роль і в уявленнях громадян про зовнішньополітичний вектор розвитку України - так само, як і щодо сприйняття Росії, до якої російськомовні громадяни України ставляться краще, ніж українськомовні [Вишняк, 2009]. Ці відмінності статистично переконливі (р ≤ 0,001), але спільним для всіх регіонів і національно-культурних груп є все ж таки визнання того, що суб’єктність України, на їхню думку, поки не досягла такого рівня, який давав би змогу оцінювати її в позитивному контексті: усі одержані значення ІДСУ розташовуються нижче умовного нуля, який для цього показника становить 45 балів.

Чинниками, які багато в чому об’єднують громадян України в їхніх уявленнях про державу та її здатність провадити самостійну внутрішню та зовнішню політику, є (незалежно від регіональних та національно-культурних особливостей) поточний рівень життя людей та особливості їхньої трудової мобільності. Розглянемо вплив цих чинників на прикладі двох важливих показників, як-от оцінка респондентом матеріального стану своєї родини та досвід роботи за кордоном (табл. 6).

Таблиця 6

Значення ІДСУ залежно від оцінювання громадянами України матеріального становища своєї родини впродовж двох-трьох місяців до моменту опитування

Відмінності між групами населення з різними оцінками матеріального становища своєї сім’ї впродовж кількох місяців перед опитуванням переконливо вказують на те, що злидні, бідність та обмеження витрат лише тим, що потрібно для повсякденного прожиття, — це істотні чинники погіршення оцінок державної суб’єктності. У цьому разі спрацьовує захисний психологічний механізм: коли людина, яка в своїй країні матеріально живе погано, обирає владу, вона перекладає відповідальність останньої на зовнішнє оточення, котре (на її думку) не дає обраній владі покращити економічний стан країни. Залежно від ідеологічних поглядів хтось такою силою вважає Росію, а хтось інший — Євросоюз, США чи МВФ. Показовими є також дані про відмінності значень ІДСУ між категоріями населення з різним досвідом працевлаштування за кордоном (табл. 7).

Таблиця 7

Значення ІДСУ для категорій населення України з різним досвідом виїзду за кордон з метою тимчасового працевлаштування

Тільки шоста частина громадян України (згідно з даними опитування) має досвід тимчасової роботи за кордоном. Це небагато, але дає змогу робити певні статистично обґрунтовані висновки. Прикметно, що серед тих хто два чи три рази виїжджав за кордон, ІДСУ є значуще вищим (р ≤ 0,01), ніж серед респондентів, які взагалі не працювали за межами України, а також серед тих, хто постійно виїжджає до іншої країни для працевлаштування. Спираючись на ці цифри, можна зробити висновок, що знайомство з умовами праці та способом життя за кордоном виробляє толерантніше ставлення до власної держави як цивілізаційного суб’єкта. Але коли людина має часто виїжджати на заробітки, вона починає гірше сприймати свою державу як суб’єкта внутрішньої та міжнародної політики.

Орієнтуючись на проаналізовані дані щодо матеріального становища респондентів та їхньої трудової зайнятості, неважко помітити, що люди, які живуть у скруті, ледве зводячи кінці з кінцями, схильні критичніше оцінювати державну суб’єктність своєї країни. Що ж стосується досвіду роботи за кордоном, то він впливає на такі оцінки неоднозначно: помірний досвід (дві чи три подорожі для тимчасової роботи) сприяє суттєвому підвищенню оцінок, тоді як часті виїзди за кордон з метою тимчасового працевлаштування призводять до зниження значень ІДСУ до рівня, властивого тим людям, які взагалі не працювали за кордоном.

Одним з найважливіших чинників диференціації оцінок державної суб’єктності є політична позиція громадян України та їхні електоральні вподобання. У зв’язку з цим розглянемо, як змінюються значення ІДСУ залежно від двох показників: підтримки певної політичної позиції в загальному ідеологічному спектрі та голосування за партії, представлені у Верховній Раді України, на місцевих виборах 2020 року (табл. 8).

Таблиця 8

Значення ІДСУ для груп населення з різними ідеологічними поглядами та електоральними вподобаннями

Насамперед варто зауважити, що найкритичніше до суб’єктності України ставляться люди з лівими політичними поглядами — комуністичними та соціалістичними. Натомість найвищі оцінки спостерігаються у прихильників ліберальної та націонал-демократичної політичних течій. Цікаво, що адепти націоналістичної ідеології за своїми оцінками ближче до «ліваків», ніж до націонал-демократів. Це дає підстави стверджувати, що для прибічників радикальних політичних течій суб’єктність України буде залишатися неповноцінною доти, доки в державі не будуть відновлені жорсткі авторитарні методи управління незалежно від того, які радикали прийдуть до влади — ліві чи праві. І, навпаки, для лібералів та націонал-демократів протилежний авторитарному тип цивілізаційної суб’єктності держави є природним явищем, до якого вони ставляться толерантніше, ніж прихильники інших політичних течій і ті, хто на цих течіях не розуміється або не визначив своєї позиції.

Серед різних груп виборців протилежні позиції посідають представники електоратів партії «Слуга народу» та «Опозицiйна платформа — за життя». Перші демонструють оцінки, близькі до тих, які характерні для прихильників ліберальної політичної течії, а другі мають однакові оцінки з тими, що залишаються відданими комуністичній ідеології. Хоча зрозуміло, що далеко не всі прибічники «Слуги народу» — ліберали, та й серед їхніх опонентів багато антикомуністів. Головна лінія розмежування пролягає там, де фіксується ставлення до Росії та Заходу. Серед парламентських партій України лише «Опозиційна платформа» позитивно ставиться до зміцнення політичних відносин та розширення економічної співпраці з Росією, незважаючи на анексію Криму та військову агресію на Донбасі.

А от на запитання, чому найвище оцінює суб’єктність України електорат саме партії влади, а не «Європейської Солідарності» чи «Голосу», які є ліберально налаштованими та проєвропейськими партіями, відповісти можна завдяки даним, наведеним у табл. 9.

Таблиця 9

Зв’язок ІДСУ з оцінкою громадянами України ефективності роботи владних структур

^***p ≤ 0,001

Анкета для моніторингового опитування 2020 року містила запитання про оцінку роботи владних структур на загальнодержавному та локальному рівнях. Ці оцінки мали віддзеркалювати ставлення населення до влади. Респонденти оцінювали ефективність роботи владних структур здебільшого низько або посередньо — у діапазоні від двох до трьох балів з п’яти можливих. Водночас усі ці оцінки позитивно корелювали зі значеннями ІДСУ — чим вище респондент оцінював результати діяльності влади, тим вищою була його оцінка державної суб’єктності України. Цим пояснюються найвищі значення ІДСУ у прихильників саме партії влади, оскільки вони не планували би проголосувати за неї, якби були вкрай незадоволені роботою владних структур.

Згідно з результатами загальнонаціонального моніторингового опитування 2020 року, проведеного Інститутом соціології НАН України, індекс державної суб’єктності України (ІДСУ) для дорослого населення країни загалом становив 39,6 і був значно нижчим за умовний нуль (45), який відділяє переважно негативні оцінки від переважно позитивних. Тобто більшість українців вважають свою державу недостатньо самостійною в своїх діях та рішеннях. Цікавий факт полягає в тому, що в пілотажному інтернет-опитуванні значення ІДСУ було ще нижчим і становило 34,6 бала. Інакше кажучи, інтернет-аудиторія ставиться до суб’єктності своєї країни гірше, ніж пересічні громадяни. До цього слід додати, що серед поселенських груп найнижчі оцінки спостерігаються у мешканців великих міст. З огляду на те, що в інтернет-мережах сьогодні перебувають найбільш поінформовані люди, зосереджені переважно у великих містах, слід визнати, що проблема недостатньо розвиненої суб’єктності України як держави не може бути розв’язана без урахування потужного суб’єктивного чинника, пов’язаного з невірою громадян у здатність України провадити самостійну державну політику.

Найразючіші відмінності між значеннями ІДСУ зафіксовано серед прихильників різних політичних течій і партій. У тих, хто збирався голосувати на місцевих виборах за «Слугу народу», значення ІДСУ було найвищим, тоді як у прихильників «Опозиційної платформи» — найнижчим. Ці відмінності дуже помітні. Але попри всі відмінності між соціальними групами і категоріями населення у них є спільна риса — переважно негативна оцінка можливості здійснення самостійної політики українською державою після 30 років незалежності. Особливо цей факт має непокоїти партію влади, виборці якої теж вважають, що свою політику чинна влада провадить недостатньо самостійно.

У відмінностях, пов’язаних зі сприйняттям суб’єктності України, віддзеркалюються також регіональні та національно-культурні розбіжності, притаманні сучасному українському суспільству. Мешканці Заходу й Центру України, а також українськомовні громадяни вище оцінюють суб’єктність держави, ніж жителі Сходу, Півдня та російськомовні громадяни України. Регіональні, ідеологічні та національно-культурні особливості можуть роз’єднувати людей в їхньому ставленні до держави. Натомість зменшити розбіжності покликані економічні чинники, серед яких особливе значення має матеріальний добробут. На жаль, сьогодні людей в їхньому ставленні до держави та її суб’єктності об’єднує низький матеріальний рівень життя. Подолання бідності, покращення матеріального становища українських родин має сприяти поступовому підвищенню оцінок державної суб’єктності. Цьому ж сприятиме й розширення співпраці з країнами Євросоюзу, котрі охочіше відкриватимуть свій ринок праці для тих українців, які ще не мали досвіду працевлаштування за кордоном.

1Керівник дослідження — доктор соціологічних наук, заступник директора Інституту соціології Національної академії наук України Сергій Дембіцький. Моніторинг проводиться з 1992 року. Ініціював цей проєкт тодішній директор Інституту соціології НАН України НАН України Валерій Ворона, автори програми дослідження — головний науковий співробітник ІС НАН України Наталія Паніна та чинний директор Інституту соціології Євген Головаха. Польовий етап дослідження 2020 року був реалізований Центром соціальних та маркетингових досліджень (SOCIS). Опитування проводилося в усіх регіонах України (за винятком анексованого Криму й окупованих районів Донбасу). Інформація збиралася методом роздавального анкетування. У всіх хвилях дослідження обсяг вибіркової сукупності становив 1800 осіб, які репрезентували доросле населення України (18 років і старше) за статтю, віком, освітою, типом поселення й областями. За будовою вибірка була триступеневою, стратифікованою, випадковою (із квотним скринінгом на останній стадії). На першому етапі здійснювався відбір населених пунктів (точок опитування), на другому — відбір адрес (вихідних точок маршруту), на третьому — відбір респондентів.

Індекс державної суб’єктності України (ІДСУ): концептуальні засади побудови, методика вимірювання та одержані результати (друга частина статті)

Джерела

Вишняк, О. (2009). Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи (соціологічний аналіз). Київ: Інститут соціології НАН України.

Головаха, Є. (2020). Індекс державної суб’єктності України (ІДСУ): розробка, апробація та результати застосування в масовому опитуванні. В В. Ворона, & М. Шульга (Ред.), Соціальні виміри суспільства (сс. 50–59). Київ: Інститут соціології Національної академії наук України.

Дембіцький, С. (2019). Розробка соціологічних тестів: методологія і практики її застосування. Київ: Інститут соціології НАН України.

Дембіцький, С., & Головаха, Є. (2020, 10 серпня). Вільні зсередини, але не ззовні: результати онлайн-опитування Інституту соціології НАН України. Йод.media. Отримано з https://iod.media/article/vilni-zseredini-ale-ne-zovni-rezultati-onlayn-opituvannya-institutu-sociologiji-nan-ukrajini

Паніна, Н. (1998). Вимірювання в соціології та принципи застосування тестів у масових опитуваннях. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1–2, 53–68.

Пирожков, С.І., & Хамітов, Н.В. (2020). Чи є Україна цивілізаційним суб’єктом історії та сучасності? Вісник НАН України, 7, 3–15. https://dx.doi.org/10.15407/visn2020.07.003

DeVellis, R.F. (2017). Scale development: Theory and applications (4th ed.). Thousand Oaks, CA: Sage.

Додаток 1

Опитувальний аркуш методики «Індекс державної суб’єктності України»

Завдання для респондента.Оцініть, наскільки залежно (від зовнішнього впливу) чи самостійно Україна як держава діє в нижчеподаних напрямах.

Для відповіді в кожному рядку використовуйте такі оцінки:

1 — «майже завжди залежно»;

2 — «частіше залежно, ніж самостійно»;

3 — «важко сказати, самостійно чи залежно»;

4 — «частіше самостійно, ніж залежно»;

5 — «майже завжди самостійно».

Дайте відповідь на нижчеподані запитання. Можете вибрати ті, які вам до вподоби, але їх має бути не менше трьох.

1. Що таке політична суб’єктність та як вона тлумачиться прихильниками двох протилежних концепцій?

2. Що варто розуміти під сильною державною суб’єктністю? Чи пов’язана вона з авторитарним типом суб’єктності?

3. До якого типу суб’єктності тяжіє Україна і чим це зумовлено?

4. Чому уявлення громадян про ступінь суб’єктності своєї держави є не менш важливими, ніж об’єктивні показники її самостійності?

5. Ким була розроблена методика «Індекс державної суб’єктності України»? Яка шкала застосовується для цієї методики?

6. Де й коли було проведено пілотажне онлайн-опитування з використанням методики ІДСУ? Скільки людей узяло участь у тому опитуванні?

Дайте відповідь на нижчеподані запитання. Можете вибрати ті, які вам до вподоби, але їх має бути не менше трьох.

1. Чи пишаєтеся ви тим, що ви українці? Чому?

2. Чи вважаєте ви українське суспільство згуртованим? Якщо так, то які чинники сприяли цьому?

3. Якби опитування стосовно державної суб’єктності України проводили сьогодні, наскільки, на ваш погляд, різнилися би відповіді респондентів? У яких сферах Україна стала діяти більш самостійно?

4. Чи доводилося вам працювати, навчатися або просто проживати деякий час за кордоном? Якщо так, то в якій країні? Чи помітно життя в тій країні відрізняється від українських реалій? Чим саме?

5. Що ми самі (особисто) можемо зробити для зміцнення незалежності нашої держави?

Додаткове завдання