Депортація кримськотатарського народу як злочин геноциду. Депортація інших етносів Криму.

Вигнання нацистів з Криму завершилося 12 травня 1944 р. А вже через тиждень уранці 18 травня розпочалося й до вечора 20 травня 1944 р завершилося виселення татар до Центральної Азії. Депортація — вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб або народів

Кримських татар звинуватили в масовому дезертирстві на початку війни та співпраці з окупантами. 183 тис. осіб були депортовані в Узбекистан, Казахстан, Марійську АРСР і на Урал. Депортація відбувалася в нелюдських умовах.

За даними національного руху кримських татар, під час виселення та протягом перших чотирьох років депортації від нелюдських умов, надмірної праці, хвороб і голоду загинуло 46,2 % депортованих — майже кожен другий.

Разом з татарами з Криму були виселені й представники інших народів. Протягом червня-липня 1944 р. з Криму депортували 12,4 тис. болгар, 9,6 тис. вірмен, 15 тис. греків і 4 тис представників інших народів. У серпні 1944 р. були виселені рештки кримських німців, яких перед Другою світовою було 51 тис. осіб.

Спорожніле кримськотатарське село Ускют 1945

Одночасно в Криму були здійснені заходи, спрямовані на знищення навіть історичної пам’яті про депортовані народи. З цією метою перейменували 16 районів, 1115 населених пунктів. Вони отримали нейтральні радянізовані назви.

Депортованих із Криму було зараховано до категорії спецпоселенців, виселених навічно, без права повернення в рідні місця. Будь-які спроби повернення окремих виселенців припинив указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 р. «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового й постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни». За порушення указу «утікачів» карали 20 роками каторжних робіт.

Після виселення кримських татар відпала необхідність у кримській автономії. Тому в 1945 р. Кримську АРСР було перетворено на Кримську область у складі РСФРР.

Прочитайте спогади. Дайте відповіді на питання:

1. Як відбувалося переселення кримських татар?

2. Чому дії сталінського режиму щодо кримськотатарського та інших народів Криму є злочинними?

3. Як склалася доля авторки спогадів на чужині?

4. Якою, на вашу думку, була справжня мета депортації кримських татар із Криму?

Я, Айше Читак, кримська татарка, 1928 року народження, уродженка села Ай-Васил (у 1945 р. перейменоване на село Василівка. – Авт.) Ялтинського району. Батько мій, Мустафа Читак, помер у 1933-му голодному році. Нас у матері, Бейє Читак (1895 р. н.), залишилося дев’ятеро дітей. У батька була невелика справа, що дало можливість збудувати двоповерховий будинок. Була величезна присадибна ділянка, яка нас і годувала. Окрім того, ми працювали в колгоспі й отримували трудодні. Старші сестри ще до війни вийшли заміж, але у воєнні роки всі зі своїми дітьми жили з нами.

18 травня, годині о 4-й ранку, нас розбудили озброєні солдати. На збори дали п’ятнадцять хвилин, сказали, що можемо взяти найцінніше, але навіть подушку не дали забрати, мовляв, це вам не знадобиться. Мама одягла пальто брата й взяла тільки лампу. Зібрали нас під дулами автоматів. Потім разом із сестрами, племінниками (нас було 14 осіб) та односельцями повели туди, де зібралося все село. І всіх пішки погнали в Дерекой (в 1945 р. перейменоване на село Ущельне. – Авт.). Коли проходили повз наш будинок, було видно, що там уже хтось хазяйнував, шукали цінні речі.

У Дерекої повантажили на машини й відвезли до Бахчисарая, де завантажили у вагони для худоби та відіслали в невідомому напрямку. Вагони з людьми охороняв озброєний конвой із собаками. Харчувалися абияк, гарячої їжі не було, навіть окропу... В туалет ходили на зупинках під вагони. У вагонах люди помирали від голоду та хвороб, їх ніхто не ховав. На станціях померлих залишали уздовж залізниці.

Нас привезли до Середньої Азії, в Узбекистан. За нами приїхали люди з місцевого населення на великих гарбах, поселили в глинобитних приміщеннях з дахами, що протікали, де не було підлоги. В одній кімнаті селилися по 15 осіб. Це було в селищі Беш-Капа Ургутського району Самаркандської області. Через погану воду люди хворіли на малярію. Я теж захворіла на малярію...

Хто працював у колгоспі, отримував на трудодні лише редьку та кукурудзу. Борошна, крупи, звичайно, не було. Багато хто помирав від голоду. Це були діти та люди похилого віку. Ми ж врятувалися тим, що вміли шити і в’язати. В’язали шкарпетки, за це добували трохи борошна на базарі, щоб іноді пекти коржі. У нас померла від хвороби племінниця трьох років.

Спілкуватися з родичами ми не могли. Ходили відмічатися в МГБ. Потім переїхали до Самарканда. Навчатися можливості не було. Треба було працювати, якось утримувати себе та своїх близьких. У Самарканді нас всіх посилали копати канал, де ми возили землю й босими ногами місили глину. Звідси у багатьох ревматизм та інші хвороби. Спали на соломі.

Вчитися чи навчати дітей рідною мовою було неможливо. Діти могли вивчати рідну мову тільки в родині.

Обговорювати питання повернення до Криму було важко: активістів завжди переслідували, викликали в спецоргани, саджали в тюрми» (спогад від 11 листопада 2009 р.).

Порівняйте умови переселення кримських татар, про які йдеться у фрагменті джерела, з тими умовами, які засвідчені депортованою жінкою з попереднього документа. Чому вони не збігаються?

З постанови Державного комітету оборони (11 травня 1944 р.):

«1. Усіх татар виселити з території Криму та поселити їх на постійне проживання у якості спецпоселенців в районах Узбецької РСР.

2. Встановити такий порядок і умови виселення: а) дозволити спецпереселенцям взяти з собою особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та продукти у кількості до 500 кг на сім’ю. Майно, споруди, господарські будівлі, меблі та присадибні землі, що залишаються на місці, приймаються місцевими органами влади; ... г) Наркомздоров’я СРСР виділити на кожен ешелон зі спецпереселенцями одного лікаря та дві медсестри з відповідним запасом медикаментів та забезпечити медичне і санітарне обслуговування спецпереселенців у дорозі; забезпечити всі ешелони зі спецпереселенцями щоденно гарячим харчуванням та окропом...»