Азія та Латинська Америка: протиборство демократичних сил

Порівняти реформи К. Ататюрка та Реза-хана Пехлєві.

Можна виконати за посиланням, щоб не прикріпляти файл

Дошка

Виконати інтерактивну вправу. У кінці буде ключове слово: внести як відповідь

Ознайомитися з матеріалом (законспектувати у зошит).

Особливості розвитку регіону

Латинською Америкою називаємо ту частину Північної, Центральної і Південної Америки, яка розташована на південь від кордону США. Ця частина Америки з XVI ст. стала об’єктом колонізації з боку Іспанії і Португалії.

Іспанські та португальські дворяни отримали у власність великі земельні володіння (латифундї), де працювали індіанці, привезені з Африки негри-раби і безземельні селяни (пеони).

Процеси міжрасового змішання призвели до появи великої кількості мулатів (нащадків білих і негрів) і метисів (нащадків білих та індіанців), які на початок XX ст. становили значну частину населення Латинської Америки. Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще в першій половині XIX ст. Тут затвердилася республіканська форма правління.

Влада в цих республіках належала, як правило, різним кланам латифундистів, тісно пов’язаних з керівництвом католицької церкви й армійською верхівкою, і нерідко приймала форму особистої влади вождя (каудильйо), який безпосередньо спирався на генералів і офіцерів. Генералітет і вище офіцерство, як правило, були вихідцями із середовища землевласницької аристократії. Армійська верхівка найчастіше визначала напрямок політики країни, часто здійснювала військові перевороти і ставила до влади того чи іншого каудильйо.

В економічному відношенні країни Латинської Америки через їх переважно аграрний розвиток залежали спочатку від Англії, а після Першої світової війни — від США. З 20 латиноамериканських республік найбільш розвинутими і впливовими були Бразилія, Аргентина і Мексика.

Перша світова війна прискорила економічний розвиток країн Латинської Америки. Тимчасово зменшився приплив європейських товарів і капіталів. Ціни на світовому ринку на сировинну і продовольчу продукцію країн регіону підвищилися.

Економічному пожвавленню сприяла нова імміграційна хвиля з Європи, головним чином з Центральної і Східної. Значний внесок у розвиток країн Латинської Америки зробила українська трудова еміграція.

У роки війни значно послабився вплив Великої Британії, Франції, Німеччини в цьому регіоні. Після відкриття в 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, значно збільшився вплив Сполучених Штатів. У більш відсталих країнах регіону республіканський фасад прикривали авторитарні і диктаторські режими консервативних напрямків.

При владі в них багато років перебували диктатори. Після закінчення світової війни в деяких відносно розвинених країнах регіону (Аргентина, Чилі, Уругвай) до влади прийшли ліберально-демократичні уряди.

Особливості економічних процесів Латино-американському регіоні.

XX ст. внесло суттєві зміни у господарське життя Латинської Америки, головною ознакою якого стала економічна експансія індустріальних держав. Проникнення іноземного капіталу супроводжувалося нав'язуванням нерівноправних договорів, спонуканням урядів до укладання військово-політичних угод і навіть збройними інтервенціями, як це неодноразово чинили США щодо Мексики.

З одного боку, спостерігалося встановлення контролю з боку США та Західної Європи, насамперед Великої Британії, над господарським життям латиноамериканських країн, а з іншого - не маючи власних вільних коштів для модернізації промисловості, уряди держав регіону самі були зацікавлені в іноземних інвестиціях.

Розвивалися приватна ініціатива підприємств комунального господарства, сфери обслуговування та туризму, розширювався приватний сектор, з'являлися нові робочі місця. Окрім того, іноземні інвестиції стимулювали формування національних підприємницьких кіл у країні, у які ці інвестиції спрямовувалися, а це з часом привело до протидії національних підприємницьких еліт економічній експансії Заходу. Із завершенням війни кон'юнктура ринку для країн регіону значно погіршилася: скоротився попит на чилійську мідь і селітру, мексиканську нафту, аргентинське м'ясо, бразильську каву тощо. Це призвело до закриття великої кількості підприємств, зростання й без того значної армії безробітних, погіршення матеріального рівня життя більшості населення.

Аграрний сектор, який міг пом'якшити тягар безробіття серед сільського населення, за умов зосередження землі в руках латифундистів був неспроможний дати притулок і роботу тисячам безробітних. Другою, але не менш важливою, проблемою країн регіону було заселля іноземних, насамперед північноамериканських монополій. Зокрема, США взяли під свій контроль нафтодобувні промисли Венесуели, гірничодобувну й обробну промисловості Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу та інших країн. Тяжким випробуванням для Латинської Америки стала економічна криза 1929-1933 рр., що скоротила попит на сировину - головну статтю регіонального експорту. Це тяжко позначилося на всіх секторах господарства: згорталося виробництво, банкрутували банки, тисячі працівників залишилися без засобів до існування.

Спираючись на вищеподаний матеріал, відповісти на питання

1. Які європейські країни володіли найбільшою кількістю колоній в Латинській Америці?

2. У чому полягають особливості розвитку країн Латинської Америки міжвоєнного періоду?