Австрійська та Російська імперії

Австрійська імперія внутрішня та зовнішня політика

 Мала територію, другу за розмірами після Росії. У Європі її називали «клаптиковою» імперією, оскільки вона складалася з адміністративних утворень (королівств, провінцій тощо) з багатонаціональним населенням. Із 37 млн її населення австрійські німці становили 7 млн, слов’янські народи — 18 млн, мадяри (угорці) — 5 млн осіб.

Австрійська імперія — абсолютна монархія з необмеженою владою імператора, при якому були дорадчі органи: Придворна військова рада, Гофрат (Палацова рада) і Таємна рада. Імператор призначав склад уряду й канцлера, що був його очільником. Найбільший вплив на політичне життя Австрійської імперії у цей період мав канцлер, міністр закордонних справ князь Клеменс Меттерніх (1773—1859). Тому історики ще говорять про «добу Меттерніха».

Один із найвидатніших політиків XIX ст., творець нової системи міжнародних відносин у Європі після повалення Наполеона І. Меттерніх запровадив у тогочасну європейську дипломатію терміни «політика рівноваги у Європі», «політика союзів», «політика європейської безпеки». Однак для підтримки рівноваги у Європі вважав за необхідне застосування «права сили» — втручання у справи інших держав із метою їх підпорядкування загальному порядку.

МЕТТЕРНІХ Клеменс (1773—1859)

Упродовж 1815—1847 рр. вона залишалася аграрною країною, дві третини населення було задіяно в сільському господарстві. Її розвиток гальмувався феодальними пережитками та втручанням держави у сферу промисловості.

У 30—40-х рр. XIX ст. в найбільш розвинених провінціях Австрійської імперії — Нижній Австрії та Чехії — розгортається промисловий переворот. Проте характерною рисою економічного розвитку імперії була нерівномірність розвитку її частин: якщо одні провінції (Чехія, Ломбардо-Венеція, Нижня Австрія) виробляли основну частину промислової продукції, то інші (Галичина, Буковина, Далмація) відігравали роль аграрно-сировинних придатків, ринків збуту готової продукції. Найбільшим сільськогосподарським районом імперії залишалась Угорщина. Тут панувало велике поміщицьке господарство. Зберігалося кріпосне право, панщина й оброк. Особливо скрутним в Угорщині було становище словаків, хорватів, українців та румунів.

Липнева революція у Франції привела до загострення суперечностей в Австрійській імперії. Науковці назвали її «Передберезнева епоха» 1830—1840-х рр. — це час зміни станового суспільства «старого порядку» на буржуазне, коли зростає політична і соціальна напруга, різні верстви населення включаються у політичне життя, формуються різні політичні течії... Однією з ознак політичного життя багатонаціональної імперії було протистояння прихильників централізму (австро-німецька буржуазія і частина дворянства) і федералістів (представники національних еліт, аристократія національних земель)» (Історія Європи. — Т. 5).

Національний рух народів Австрійської імперії

Народи Австрійської імперії — словенці, хорвати, серби, чехи, словаки, поляки, українці — стали все наполегливіше вимагати забезпечення національного рівноправ’я. Велику роль у цьому відігравали представники прогресивної національно свідомої інтелігенції: чехи Йозеф Добровський (1753—1829), Йозеф Юнгман (1773—1847); словаки — Ян Коллар (1793—1852), Людовіт Штур (1815—1856), українці — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич, Михайло Поп-Лучкай (1789—1843), Денис Зубрицький (1777—1862). У своїй діяльності вони зверталися до фольклору (звичаїв, традицій, пісенної та усної творчості), сприяючи подальшому розвитку і поширенню національної літературної мови, національної літератури, театру тощо.

Важливим осередком національно-визвольного руху в Австрійській імперії була Угорщина. У 1840-і рр. його очолили письменник М. Танчич та поет Ш. Петефі. Ліберальне дворянство на чолі з адвокатом Л. Кошутом також стало в опозицію до австрійської влади.

2.  Російська імперія: внутрішня та зовнішня політика

Росія першої половини XIX ст. — держава з найбільшою територією у світі й населенням 69 млн чоловік, багатонаціональна імперія з абсолютною монархією (самодержавство). У її внутрішньополітичному житті виділяють періоди «політичного лібералізму» Олександра І (1801—1825) і «політичного консерватизму» Миколи І (1825—1855).

Вищі органи влади Російської імперії

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1843 р. Зі звіту С. Уварова (міністра народної освіти). Щиро і глибоко відданий церкві батьків своїх, росіянин... мало погодиться на втрату одного з догматів нашого православ’я... самодержавство є головною умовою політичного існування Росії. Поряд із цими двома національними витоками перебуває й третій — народність... Ось що необхідно включити до системи освіти, щоб народне виховання відповідало нашому стану речей і не було позбавленим європейського духу.

Російська імперія: рух декабристів та суспільна думка у 20-40-х рр. ХіХ ст. (західники, слов’янофіли, радикали)

Захоплення ідеями Просвітництва та Великої французької революції кінця XVIII ст., участь у наполеонівських війнах, знайомство з життям європейських народів, розчарування непослідовним реформаторством Олександра I, приклад революційної Іспанії стали причинами об’єднання молодих активних офіцерів-дворян у таємні товариства, а згодом і підготовки ними державного перевороту. В історії вони здобули назву декабристів (за російською назвою місяця, коли було здійснено дві невдалі спроби воєнного заколоту). План перевороту полягав у тому, щоб організувати повстання в армії і змусити імператора проголосити встановлення конституційного правління у країні.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«14 грудня — це справа західного навіювання... Чи звільнили б декабристи народ? ...Без сумніву, ні. Вони б щезли, не протримавшись і двох-трьох днів. Ну, а Пестель просто шахрай, диктатор, авантюрист і дуже жорстокий...» (Із листа російського письменника Ф. Достоєвського).

Доведіть або спростуйте оцінку Ф. Достоєвського.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Рух декабристів був хворобливим породженням розриву між імперією та духом її петровської модернізації, проявом надлому господарюючого класу в Росії, який зіткнувся з неможливістю відповісти на виклик історії в межах системи, створеної Петром І» (П. Черкасов, Д. Чернишевський. «Історія імператорської Росії від Петра Великого до Миколи ІІ»).

Для визначення, як ви опрацювали тему: " Німеччина та Італія", вам треба надіслати виконану таблицю до 9 параграфа. Це буде ваше завдання № 2