Дикі каченята
Любить Тетянка плавати з татом на човні, коли Десна розіллється. Бо завжди вони на щось цікаве натрапляють.
Ось і зараз — пливли мимо старої верби, і раптом щось як фуркне.
— Еге, це ж ми качку сполохали,— сказав тато.— Та он і дупло у вербі. Там вона, мабуть, каченят висиджує.
Тато підчалив до верби, звівся у човні, заглянув у дупло.
— Так і є. П'ятеро яєць у гнізді.
— І я хочу подивитися! — забажала Тетянка.
Тато підняв її на руках, і вона також заглянула в дупло.
— Еге ж, п'ятеро. Трішки зелененькі.
— А тепер поїхали звідсіля хутчіш, доню,— взявся тато за весла.— Бо качка може злякатися нас і тоді покине гніздо.
Вони попливли далі.
— А чи скоро каченята вилупляться? А де вони житимуть, у дуплі? — допитувалась Тетянка.
— У качки-крижня каченята наприкінці квітня з'являються. Отож уже скоро. Спочатку вони плаватимуть разом з матір'ю, а потім навчаться літати,— розказував тато.
— А як же вони до води доберуться зі своєї верби? Такі маленькі? — замислилась Тетянка.
— Мабуть, на парашутиках,— пожартував тато.
Минуло кілька днів. І знову плив їхній човен між вербами.
Коли підпливали до старої верби, почули кахкання дикої качки.
Тато завернув човна за кущ лози.
— Подивимось, що трапилося.
Качка кружеляла довкола верби і кахкала, задерши дзьоба.
— Може, хто гніздо її зруйнував? — стривожився тато.
І тут Тетянка закричала:
— Ой, тату, дивися: парашутики летять!
І справді — з верби летіли парашутики чи жовті кульбабки. Поплюхалися у воду і... запищали. Та це ж каченята!
— От і приводнилися! — засміявся тато.
А Тетянка заплескала в долоні.
Качка радісно кахкала, повертала голову то до одного, то до другого каченяти.
Каченята кульбабками плавали довкола матері. А вона щось порозмовляла з ними і тихенько попливла до ближнього очерету. А каченята за нею — рівненьким шнурочком.
