Аграрна реформа П.Столипіна та її вплив на Україну. Посилення національного гніту 1907–1914 рр.

Після поразки революції 1905–1907 рр. у Російській імпе рії запанувала реакція. У цих умовах царський уряд проводив відверту антиукраїнську політику. Через утиски й переслідування одна за одною в містах припиняли діяльність культурно-освітні організації. Закривалися українські періодичні видання, було заборонено й передплату. Знову заборонили викладати українською мовою в навчальних закладах, де це встигли запровадити під час революції. Набула чинності цензурна заборона на вживання у будь-яких публікаціях назви «Україна». Відновлено обмеження на ввезення і поширення книжок українською мовою. В Україні тривалий час діяв воєнний стан – стан посиленої чи надзвичайної охорони. Діяли військово-польові суди, які засуджували учасників заворушень до страти та ув’язнення. У містах і селах лютували каральні військові, козачі і чорносотенні загони.

Голов ним провідником імперської реакційної політики від 1906 р. був голова Ради міністрів Петро Столипін, який у своїй діяльності спирався на ідеологію російсько го шовінізму. Політичні переконання Столипіна безпосередньо сто сувалися України. У 1908 р. в Києві було створено «Клуб російських націоналістів міста Києва». Завдяки особистому протегуванню Столипі на та дер жавній підтримці він став однією з найвпливовіших політичних сил у Російській імперії. Основне завдання клубу визначалося як «боротьба з україно філь ством», яке, на думку його ідеологів, підривало коріння «ро сійської православної цивіліза ції». Тож діяльність клубу була спрямована проти українського руху. Іншим ударом по україн ському рухові став циркуляр Столипіна від 20 січня 1910 р. із забороною реєструвати будь-які інородницькі («инородческие») товариства. Циркуляр також дозволяв губернаторам на їхній розсуд закривати вже зареєстровані товариства. В окремій інструкції міністр пояснював губерна торам, що заборона поширювалася на українські та єврейські організації. Це роз’яс нення стало першим в історії фактом офіційного визнання з боку вищих посадових осіб Російської імперії окремішності української та російської націй. Унаслідок згаданого циркуляра український рух знов опинився в підпіллі.

Вкажіть основні напряки політики самодержавства в Україні спираючись на поданий теоретичний блок

Перешкодою, що гальмувала розвиток ринкових відносин у сільському господарстві, було поміщицьке та общинне землеволодіння. У 1905 р. в Україні налічувалося близько 45 % дворів з общинним землеволодінням. Общинна форма землеволодіння була найбільш поши реною у Харківській губернії та Південній Україні, де вона охоплювала від 91 до 96 % усіх селянських дворів. На Чернігівщині общинники становили близько 50 %. Незначною бу ла їхня кількість на Правобережній Україні й на Полтавщині.

У 1906 р. цар Ми кола II підписав указ, згідно з яким кожен селянин отримував в особисту при ватну власність земельний наділ, що перебував у розпо - рядженні сільської общини. Селяни, які виходили з общини, повинні були або переселятися із села на хутір, або, зберігаючи садибу в селі, перенести своє господарство на відведену індивідуальну ділянку (відруб). Від 1907 р. до 1911 р. в Україні виділилося на хутори та відруби 226 520 селянських господарств, що становило майже половину їхньої загальної кілько сті. Проте більшість хуторян мали вбогі господарства, які руй нувалися й занепадали. Для малоземельних селян вихід з общини означав цілковите розорення. Він позбавляв їх можливості користуватись общинними вигонами, водопоями та іншими угіддями, без яких вони не могли довго протриматися на відведеній ділянці землі. Тому біднота чинила опір руйнуванню общини. Біднота, одержавши надільну землю у власність, продавала її за безцінь заможним селянам і остаточно пролетаризувалася. У 1906—1912 рр. в Україні продали свої наділи близько 263 тис. селянських дворів. Це ще більше посилило процес розшару вання села на заможних селян і бідноту. В Україні унаслідок концентрації земельних наділів у руках заможних власників, використання ними машин, добрив, розширення посівних площ збір зерна збільшився майже у півтора разу (1909–1913). Важливою ланкою нової аграрної політики було заохочення переселення селян на малоосвоєні регіони Російської імперії. Найбільше трудових мігрантів з України – майже 1 млн осіб – виїхало до Південно-Західного Сибіру й Північного Казахстану (Сірий Клин) і Далекого Сходу (Зелений Клин). Незабаром близько 70 % переселенців повернулося в Україну.

Наслідки аграрної реформи Столипіна

1. Створення нових можливостей для капіталізації сільського господарства

2. Формування потужної верстви середнього та заможного селянства, яке не лише годувало країну, а й забезпечувало найважливіші статті її експорту

3. Застосування машин і добрив у господарствах поміщиків та заможних селян, а відтак зростання продуктивності сільського господарства

4. Прискорення обезземелення селянства, поява великої кількості безробітних, посилення майнового розшарування селян

5. Переселення частини українських селян у малоосвоєні райони азіатської частини імперії

6. Зростання соціальної напруги в суспільстві

Дайте відповіді на запитання:

1.Чого прагнув досягти Петро Столипін, запроваджуючи аграрну реформу?

2.Що передбачала аграрна реформа Петра Столипіна?

Опрацюйте джерела.

1.

Є. Чикаленко у «Щоденнику» зазначав: «Готувалась Україна по всіх великих і малих городах, містечках та селах відсвяткувати 100-літній ювілей Тараса Григоровича так гучно, як дозволять місцеві сили. В Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Кам’янці городські думи взялися організувати свята: повибирали для того комісії, асигнували гроші. Київська дума, наприклад, визначила на це свято майже одноголосно 5 тисяч рублів. Маленькі міста, певне, обмежилися б якимись концертами, виставами, а села – здебільшого самими панахидами. Але не так склалось, як гадалось. Київська права преса – націоналістичний “Киянин” та чорносотенний “Київ” підняли страшенний ґвалт, а за ними і вся права преса по всій Росії. Чого тільки вони не наговорили! Шевченко – безбожник, богохульник, сепаратист, ворог російської державності. І от мазепинці хотять такому злочинцеві ставити пам’ятник у “святому Києві” та святкувати його 100-літній ювілей... Від націоналістичних та чорносотенних клубів посипалися телеграми всім міністрам, щоб не дозволяли цих свят, щоб звернули пильну увагу на “мазепинський” рух, бо він найнебезпечніший за всі політичні рухи, бо посягає на цілість держави, намагається роз’єднати “дві ветві єдінаго русскаго народа”. Покровитель (куратор) Київської округи Деревицький циркуляром заборонив учителям і учням брати яку-небудь участь у святах. Потім пішла чутка, що міністр внутрішніх справ “порадив” губернаторам не дозволять ювілейних свят. Нарешті й Синод заборонив служити панахиди по Шевченкові... Ми звернулися до кадетів та трудовиків, щоб вони негайно подали урядові “запит” у Думі з приводу цих заборон, а самі умовилися добиватись скрізь дозволу на свята...»

2.

Зі спогадів письменника С. Васильченка: «...Мені пригадалось, як одбувався той пам’ятковий ювілей 1914 року в Києві. Україна готувалася до бучного ювілею, і він мав би вилитися в таке всенародне свято, якого ще до того часу не знала Україна; влада це бачила і вжила заходів: всякі святкування, навіть панахиди, були суворо заборонені. Всім школам був даний з цього приводу суворий наказ. У Києві видавництво “Криниця” видрукувало 12 000 примірників “Кобзаря” до ювілею – всі вони були конфісковані. Гадали, що ніяко го святкування не буде. Але якось несподівано в пам’ятний день увесь Київ, особливо молодь, вийшли на вулиці міста з портретами Т. Шевченка, з співами, з прапорами, з квітами. Того року була рання весна, і цей день видався надзвичайно теплий і ясний. Всі вулиці були забиті людьми. Ганяла поліція, гарцювали з нагаями козаки, – цілими натовпами хватали в тюрму, нічого не помагало. Î Плакат з нагоди 100-ї річ ниці народження Т. Шев ченка, створений українцями Вінніпегу (Канада). 1914 238 Розділ VІ. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ на початку 20 ст. ...Чорносотенна частина київс-ького студентства, які звалися тоді “академістами”, помагали, як тільки могли, поліції. Вони вчиняли бешкети; били вікна в редакції української газети, вихвачували з рук і рвали портрети Шевченка, бюсти, що стояли у вітринах, обкидали гряззю. Надвечір вийшов ювілейний номер газети, – вони платили великі гроші, ку пували їх пачками і тут же на вулицях рвали на шматочки. Але люди хапали клаптики і ховали на спомин про великий день. Наслідки були відомі: всі помешкання київських тюрем були до вечора набиті студентами, курсистками і іншими учнями вищих і середніх шкіл"

На основі уривків із джерел поданих у теоретичному блоці напишіть оглядову статтю, новинне повідомлення тощо для закордонної газети про політичні умови, у яких розгортався український рух.