Адвентивні види та небезпека їхнього вторгнення

Адвентивні організми (види) (від лат. adventus — прихід) — дикорослі види, перенесені на нову для них територію (відокремлену від вихідного ареалу) в результаті прямого або непрямого впливу людини, які облаштувалися в штучних або природних ценозах. Зачастую адвентивні види стають шкідливими інвазійними.

Інвазійні види — види рослин і тварин зі значною здатністю до експансії, які розповсюджуються природним шляхом або за допомогою людини й становлять значну загрозу для флори й фауни певних екосистем, конкуруючи з місцевими (аборигенними) видами за екологічні ніші, а також спричиняючи загибель місцевих видів.

Процес розселення диких видів рослин і тварин на нові території визначається терміном біологічні інвазії. Опісля нищення місць перебування інвазійні види становлять найбільшу загрозу для світового біорізноманіття. Інвазійні види рослин є значною проблемою на територіях, що охороняються, витискаючи місцеві види рослин, для яких власне й було створено охоронні території. У таких випадках постає питання про заходи проти прибульців (головним чином — механічне знищення).

Біологічні інвазії — швидкоплинні явища, які відбуваються протягом одного або кількох поколінь і призводять до формування нових частин ареалу. Ці процеси нерідко розглядають як особливий тип біологічного забруднення. Пусковим механізмом для розвитку біологічних інвазій є порушення природних бар'єрів для розселення. Проте найпоширенішими стали штучні (часто — ненавмисні) інтродукції видів.

Поява інвазійних видів розглядається як екосистемна мутація, яка призводить до перебудови структури угруповань.

Наприкінці ХХ ст. негативний вплив неаборигенних організмів на флору, фауну і навіть на суспільство настільки посилився, що набув глобального характеру і привернув увагу не лише фахівців, а й державних та міжнародних інституцій. У багатьох країнах світу було прийнято національні стратегії запобігання й контролю інвазій.

До списку 100 найбільш небезпечних видів,складеного фахівцями з інвазійних видів МСОП, включено 56 видів тварин, 36 видів рослин, 3 види грибів, 1 вид найпростіших та 1 вид вірусів.

Серед факторів інвазійної спроможності рослин вказують: здатність особин і популяцій пристосовуватися до різних умов середовища, особливості рознесення насіння (наприклад, здатність до ефективної антропо- та зоохорії), наявність активного вегетативного росту та розмноження, незалежність від специфічних мутуалістів (симбіонти, спеціалізовані запилювачі та агенти рознесення діаспор тощо), постійність насіннєвого банку тощо.

Відомими прикладами інвазійних рослин в Україні є: борщівник Сосновського, золотушник канадський, клен американський (ясенелистий), дуб червоний, амброзія полинолиста, ваточник сирійський, маслинка вузьколиста.

Найвідоміші біологічні інвазії тварин в Україні — поява пацюка мандрівного (сірого) у середині 19 ст., розселення колорадського жука, карася сріблястого, ондатри, завезення морських безхребетних з баластними водами: мнеміопсіс, краб голландський, мохнорукий краб китайський, рапана венозна тощо.

Приклади (ілюстрації – у відеоролику):

Борщівник Сосновського (Heracleum sosnowskyi Manden.) - багаторічна рослина з родини селерових, злісний бур'ян. Ця рослина потрапила в Україну з Кавказу і досить швидко поширилася. Добре витримує низькі температури та посуху. Має високу конкурентоспроможність. Рослина створює навколо себе особливу зону, навколо неї не росте навіть дерн.

Росте борщiвник обабiч рiчок, дорiг, лiсiв та полiв, поступово перебираючись i на поля та дачнi дiлянки. Рослина не має природних ворогів, тому напрочуд швидко освоює вільні території.

Сік рослини багатий на речовини з групи фуранокумаринів. Під дією ультрафіолетового випромінювання вони переходять в активну форму, яка викликає пошкодження шкіри. Після контакту з рослиною на шкірі може з'явитися сильний опік 1-3 ступеню. Особлива небезпека полягає в тому, що доторк до рослини спочатку не викликає в людини ніяких неприємних відчуттів, а опіки з'являються на уражених ділянках тіла через 1-2 дні, розвиваючись поступово під впливом сонячного ультрафіолету. Місця уражень важко гояться. Не торкайтесь до оманливо м'якого листя борщівника Сосновського оголеними руками!

Золотушник канадський (Solidago canadensis L.), або ж золотарник – ця рослина вважається одним з найбільш злісних польових бур’янів.

До Європи золотушник потрапив в XVII столітті. Спочатку його вирощували на присадибних ділянках. Але далі рослина вийшла з-під контролю і почала масово поширюватися.

Це багаторічна трав’яниста рослина, родини айстрових. Канадський золотарник абсолютно невимогливий до ґрунту, має відмінну морозостійкість і посухостійкість. Він швидко поширюється на ділянках, порушених діяльністю людини – на узбіччях, в лісосмугах, на лісових вирубках і закинутих полях.

Це рослина-агресор: там, де вона оселяється, зменшується біорізноманіття місцевих екосистем. Золотарник не є отруйним, але у його коренях виробляються особливі речовини, які не дають змоги рости іншим рослинам, змінюється також склад і структура ґрунту. Кількість інших рослин по сусідству з золотушником може скорочуватися з 30-50 до 3-5!

Значне поширення цього агресора українські науковці зафіксували з 2000 року. Золотарник становить велику загрозу насадженням культурних рослин, адже природні вороги золотарника в Україні відсутні. Золотарник заповнює величезні території без жодної користі. Його не їсть худоба, він – поганий медонос.

Клен американський (ясенелистий) (Acer negundo L.). Вид був інтродукований та натуралізувався на більшості континентів, в Україні трапляється дуже часто та вважається інвазійним видом.

Клен ясенелистий — невелике швидкоросле листопадне дерево заввишки 12–15 м, з нерівномірною, крислатою кроною, що може набувати різноманітних форм залежно від умов місцезростання.

Завдяки швидкому росту і надзвичайно високій екологічній пластичності є одним з найагресивніших дерев, які засмічують природні екосистеми лісової зони Євразії. Усюди розповсюджується самосівом, а зрубані влітку пагони діаметром 3—10 см, що лежать на землі, легко укорінюються на родючих ґрунтах. В Україні вважається небезпечним інвазійним видом, що натуралізувався. Найінтенсивніше проникає у заплавні й прирічкові напівприродні та природні рослинні угруповання і сильно змінює їхню структуру та видовий склад, витісняючи місцеві деревні види, і майже повністю знищуючи трав'яний покрив. Вид колонізує і величезний діапазон антропогенно змінених середовищ існування – занедбані парки, селища, занедбані орні поля, узбіччя доріг, залізничні полотна, звалища і навіть дахи будинків. Процес розселення йде порівняно швидко, оскільки в стадію плодоношення він вступає раніше, ніж більшість місцевих деревних видів.

Ваточник сирійський (Asclepias syriaca) — багаторічна трав’яниста рослина родом з Північної Америки.

Розмножується насінням та вегетативно: за допомогою кореневої порослі, кореневищами та їхніми паростками. Надзвичайно конкурентоспроможний: у місцях масового поширення може легко витісняти інші види рослин. Дуже отруйний для тварин. Добрий медонос.

Вже кілька років ваточник сирійський є одним з найлютіших ворогів кожного агронома. З’являючись на полях, ваточник вперто витісняє культури та розростається з майже неймовірною швидкістю. А оскільки ця рослина вирізняється високою посухостійкістю та морозостійкістю, а також має міцну та розгалужену кореневу систему, боротися з нею вкрай важко.

Карась сріблястий (Carassius gibelio) — риба родини коропові (Cyprinidae). За морфологією дуже схожий на карася звичайного, але відрізняється темною черевною оболонкою і крупними зубчиками на останніх променях спинного і анального плавців, що не доходять до основи плавця. Поштовхом до повсюдного поширення слугувала інтродукція у 60-ті роки XX ст. у водойми Європи з басейну річки Амур. Після чого карась сріблястий витіснив з багатьох водойм карася звичайного.

Тривалість життя до 12 років. Живуть у річках, ставках, озерах. Невимогливі до якості води, може жити у дуже замулених водоймах з низьким вмістом кисню у воді, навіть у болотах. Можуть занурюватись у мул та переносити нетривале пересихання водойми, залишаються живими за промерзання водойми. Всеїдна риба, живиться водоростями, детритом, планктоном, безхребетними. Взимку занурюються у мул, де залишаються нерухомими доки не розтане лід.

Нерест порційний, проходить до 3 разів на рік. Плодючість самиць сягає 160—400 тисяч ікринок.

Рапана венозна - (Rapana venosa) — найбільший черевоногий молюск фауни України.

Природний ареал охоплює моря Далекого сходу. В Чорне море молюск потрапив скоріш за все з баластними водами кораблів. Після цього масово розселився по всій акваторії моря. Зустрічається також у Азовському та Середземному морях

Тривалість життя до 15 років. Зустрічається на будь-якому ґрунті на глибинах від 0 до 50м. Ненажерливий хижак, живиться двостулковими молюсками, переважно устрицями, гребінцями та мідіями. Через те що молюск має дуже тверду черепашку, природних ворогів у дорослих особин у Чорному морі немає. Планктонних личинок рапани, які не мають твердих покривів, споживають деякі риби. У холодну пору року рапани занурюються глибоко в ґрунт та впадають в анабіоз.

Рапана завдала дуже великої шкоди екосистемі Чорного моря. Відсутність природних ворогів сприяла неконтрольованому росту чисельності рапани, а наявність стадії планктонної личинки — широкому її розселенню. Вона майже повністю знищила популяцію устриць, також суттєво підірвала чисельність мідій. Внаслідок великої чисельності популяції молюск набув промислового значення, його м'ясо використовується у їжу, зокрема експортується в азійські країни. З черепашок молюсків виготовляють сувеніри, черепашка рапани стала своєрідною візитною карткою чорноморських курортів.

Використані джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%B2%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B8