8 клас №13 Небезпека інфікування ВІЛ: проблема людства. ІПСШ.

Одним із можливих наслідків ризикованої статевої поведінки є ІПСШ (інфекції, що передаються чтатевим шляхом). Деякі з них передаються й в інший спосіб (наприклад, через кров), але основний шлях передачі — статевий. Інша назва цих хвороб — венеричні.

Люди з давніх-давен звернули увагу, що деякі хвороби виникають після статевих зносин, і назвали їх венеричними, на честь богині краси і кохання Венери.

Поведінка, яка може мати такі наслідки, як інфікування ВІЛ, іншими зараженнями через статеві контакти, є згубною для здоров’я підлітка. На них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки.

Кожна ІПСШ спричинена певним видом мікроорганізму (зокрема, бактерії, віруси тощо), наприклад:

• ВІЛ-інфекція — її спричинює вірус імунодефіциту людини;

• сифіліс породжує бліда спірохета;

• гонорею — гонококи;

• трихомоноз — трихомонада вагінальна (Trіchomonas vagіnalіs) тощо.

  На відміну від більшості інфекційних захворювань, після ІПСШ зазвичай не виникає імунітет і в разі повторного зараження хвороба розвивається знову. Видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Класифікація ІПСШ

До ІПСШ відносять:

Найсерйознішою та найпоширенішою венеричною хворобою є сифіліс. Ще письменники Давнього Риму та Греції говорили про ураження кісток та шкіри, що нагадують зміни, зумовлені сифілісом. Однак уперше серйозну увагу на цю хворобу звернули лише у ХV столітті, коли серед французьких воїнів, які оточили Неаполь, поширилася епідемія сифілісу. Боялися цієї хвороби тому, що вона вражає майже всі органи. У наступні роки сифіліс поширився в багатьох країнах. Та люди ще довго не знали, що, крім сифілісу, є інші венеричні хвороби, і вважали будь-які виразки і висип ознаками сифілісу. Набагато пізніше з’ясували, що існує гонорея, хламідіоз, герпес, трихомоноз.

Небезпека інфікування ІПСШ

Основною особливістю ІПСШ є відносно висока сприйнятливість збудників до умов навколишнього середовища, наслідком чого є необхідність прямого контакту для інфікування збудником.

Група венеричних ІПСШ передається під час незахищеного статевого контакту. Поцілунки, статевий контакт багаторазово підвищують ризик інфікування у разі захищеного за допомогою презерватива статевого акту.

Для ІПСШ в широкому розумінні цієї групи можливі інші шляхи передачі. Зокрема, заразитися папіломавірусом можна за тісного побутового контакту, трихомонада вагінальна може тривалий час зберігати свої інфекційні властивості у вологому середовищі (мокрі рушники, гладкі поверхні). Збудник корости або лобкова воша може передаватися контактно-побутовим шляхом через предмети вжитку. Вертикальний шлях передачі інфекції передбачає інфікування дитини матір’ю або батьком (ВІЛ-інфекція, гепатит В тощо). Можливе зараження гемоконтактно — через застосування медичних (шприци, зубні екстрактори тощо) і немедичних (татуаж, манікюр та педикюр тощо) інструментів, під час переливання кровопрепаратів, як це відбувається в разі гепатиту В, ВІЛ-інфекції. Зараження цими інфекціями не завжди свідчить про легковажне ставлення до вибору партнерів: і за одного постійного партнера існує певний ризик захворіти. І тут важливу роль у набутті ІПСШ відіграють такі біологічні фактори, як мутація мікроорганізмів, формування в них стійкості до лікарських препаратів і багато іншого.

Додаткова інформація

• Гонорея — венерична інфекційна хвороба, запалення слизової оболонки сечостатевих органів людини.

Перебіг гонореї

На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї — гонокок — посилено розмножується, спричиняє її запалення, яке супроводжено набряком і сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати і пекти, на них виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. У крові гонокок швидко гине, тому, на відміну від сифілісу, гонорейна інфекція звичайно має місцевий характер. У людей зі зниженим імунітетом гонокок може поширюватися по всьому організму, уражаючи суглоби, серцевий м’яз, навколосерцеву сумку. Гонокок виділяє токсини, і через це, крім місцевих уражень, у хворого спостерігається слабкість, втрата апетиту, головний біль. Ознаки хвороби з’являються через 1–3 дні після зараження й досягають найбільшої інтенсивності через 2–8 днів. Через кілька тижнів вони ущухають, і хвороба переходить у хронічну форму, яка протікає майже безболісно. Хвороба може загостритися в разі вживання алкоголю, ослаблення організму, у жінок під час менструації і після пологів.

Хронічна гонорея поступово ускладнюється ураженням чоловічих статевих залоз (яєчок) і передміхурової залози; при цьому нерідко розвивається безплідність. У жінок безплідність може спричинити гонорейне ураження матки і маткових труб. Хронічна гонорея загострюється під час пологів. Оскільки в післяпологовому періоді слизова оболонка статевих органів особливо сприятлива до інфекцій, хвороботворний процес поширюється на всі статеві органи і ушкоджує їх.

•  Сифіліс — венеричне захворювання, збудником якого є бліда спірохета.

Перебіг сифілісу

На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу — бліда спірохета — посилено розмножується й поширюється на найближчі ділянки тіла. Від 4 до 5 тижнів після зараження триває інкубаційний період, ознаки захворювання при цьому не виявляються. Потім на місці оселення спірохети з’являється виразка або садно округлої форми із блискучою поверхнею та затвердінням в основі. Через кілька днів після появи виразки різко збільшуються найближчі лімфатичні вузли. Це — первісний період сифілісу. Він триває приблизно місяць, та оскільки сифілітична виразка і збільшення лімфатичних вузлів не супроводжені болем, хворий на сифіліс може не помічати ознак хвороби і не звернутися вчасно за медичною допомогою.

Спірохети, інтенсивно розмножуючись, поширюються в організмі. Вони з’являються в усіх його органах і тканинах, у крові й лімфі. У цей вторинний період сифілісу спостерігаються явища інтоксикації (отруєння) організму отрутою спірохет. При цьому немає якихось характерних ознак, за якими можна було б безпомилково визначити захворювання на сифіліс; звичайні загальна слабкість, головний біль, нездужання, біль у м’язах, суглобах і кістках, незначне підвищення температури. Часом усе це хворий розцінює як грип. Єдина характерна ознака вторинного періоду сифілісу — рожево-червоні плями по всьому тілу; вони не завжди легко виявляються, а якщо хворий їх і помічає, то зазвичай уважає, що це алергія на якусь їжу.

У вторинний період сифілісу хворий дуже заразний для навколишніх. У третинному періоді сифілісу в місцях скупчення спірохет дуже уражаються тканини: спочатку тканина сильно набрякає, а потім мертвіє і розпадається, на її місці утворюється глибокий рубець, характерний тільки для сифілісу. Такі ураження тканини (гуми) можуть з’явитись на будь-якій ділянці тіла. Поява гуми на ділянці твердого піднебіння спричиняє руйнування кістки в цьому місці й виникнення характерної для сифілісу гугнявості. Гума на ділянці спинки носа руйнує кістки носа, спричиняє його «провалювання». Ушкодження різних частин тіла спотворюють людину і роблять її інвалідом.

У разі сифілісу дуже уражаються судини, особливо аорта, стінка якої втрачає свою високу міцність, еластичність і під тиском крові поступово розтягується й може розірватись. Розривання аорти спричиняє майже миттєву смерть. Сифілітичні ураження судин і тканин спинного мозку спричиняють появу тяжких неврологічних ускладнень, за яких порушується чутливість різних ділянок тіла, виникають постійні або періодичні сильні свердлячі або «стріляючі» болі. У результаті сифілітичного ураження нервової системи порушується координація рухів, хода стає нестійкою; типовими є порушення мови, випадіння пам’яті, розлад лічби, писання, читання, поступовий розвиток слабоумства. Хворі стають надзвичайно дратівливими, запальними або, навпаки, млявими й апатичними.

•  Трихомоноз — запальне захворювання органів сечостатевої системи, спричинене вагінальною трихомонадою.

Збудник захворювання передається статевим шляхом. Вагінальні тріхомонади нестійкі до дії різних чинників навколишнього середовища і під їхнім впливом швидко гинуть, але в разі порушення санітарно-гігієнічного режиму можливе застатеве зараження. У такий спосіб хвора мати може заразити дитину. Хворіють чоловіки і жінки, хоча в чоловіків трихомоноз протікає зазвичай непомітно. Запалення сечовипускального каналу, спричинене трихомонадою, може супроводжуватися лише незначними слизистими виділеннями. Залишаючись практично здоровим, чоловік, не підозрюючи про хворобу, може не лікуватися і є постійним джерелом зараження. Нелікований трихомоноз може спричинити поширення запалення на придатки яєчок, унаслідок якого часто виникає безпліддя; можливий перехід хвороби у хронічну форму, що важко піддається лікуванню.

•  Хламідіоз — венеричне захворювання, збудником якого є хламідії, що уражають слизові оболонки.

Після інфікування людина відчуває дискомфорт під час сечовиділення, а через 2–3 дні з’являються водянисті виділення зі статевих органів. У жінок ці симптоми часто відсутні. Як і в разі гонореї, у жінок може спостерігатися запалення органів малого таза. Якщо інфікована жінка народжує дитину, існує ризик розвитку в немовляти пневмонії або запалення очей.

•  Генітальний герпес. Збудник — вірус герпесу простого.

Симптоми: біль, свербіння, виділення зі статевих органів. Навколо них з’являються пухирці, які через 10–12 днів укриваються кіркою і зникають. Повторні висипи тривають до 5 днів.

У половини інфікованих їх немає, але вірус залишається у крові. Наслідки: визнано, що герпес особливо небезпечний для новонароджених, які були в контакті з вірусом під час пологів. У них можливі запалення очей, шкіри, центральної нервової системи, в окремих випадках настає смерть.

•  Генітальні бородавки. Збудник — вірус папіломи людини (ВПЛ).

Симптоми: бородавки різної форми навколо статевих органів. Інкубаційний період — від двох місяців до кількох років. Це захворювання особливо небезпечне для жінок. Уважають, що ВПЛ спричиняє рак шийки матки.

ВІЛ/СНІД

Різні види набутих імунодефіцитів були відомі й до відкриття ВІЛ. Вони є наслідком несприятливого довкілля, стресів або інфекційних захворювань.

Деякі люди, серед них і окремі вчені, досі сумніваються в тому, що саме ВІЛ спричиняє СНІД. Цих скептиків називають «СНІД-дисидентами». Одні з них узагалі не вірять в існування ВІЛ. Інші вірять, що не погоджуються з тим, що ВІЛ спричиняє СНІД. Решта припускає, що ВІЛ є тільки однією з причин СНІДу, але не єдиною і не головною. Усі вони вважають проблему СНІДу надуманою, наслідком змови вчених і фармацевтичних компаній із метою наживи за рахунок коштів, які виділяють для боротьби з епідемією.

У відповідь на заяви «ВІЛ-дисидентів» понад 5 тис. науковців підписали декларацію про те, що ВІЛ є причиною СНІДу. Серед них — 11 нобелівських лауреатів, директори провідних наукових установ, президенти академій наук.

Усі, що підписалися, заприсяглися, що вони не працюють на фармацевтичні компанії.

Поняття «віктимна поведінка»

•  Віктимна поведінка — це вчинки або дії людини, що так чи інакше провокують заподіяти йому шкоду.

Віктимна поведінка — це заплутане і розмите поняття. Офіційна версія звучить так: схильність суб’єкта до поведінки, що підвищує шанси на вчинення злочину проти нього.

Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Віктимна поведінка проявляється в певних ситуаціях. Людина починає поводитися зухвало, навіть не підозрюючи про те, що сама притягує до себе небезпеку. Характер небезпеки — поняттям абстрактне. Суть у тому, що різні люди сприймають її по-різному: одні починають боятися за появи навіть незначної небезпеки, інші — залишаються спокійними навіть тоді, коли ситуація стає надзвичайно напруженою і серйозною. Також варто відзначити, що хтось сам шукає небезпеку, а хтось усіляко її уникає. Стандартна поведінка одних осіб може здатися віктимною іншим людям.

Основи віктимної поведінки лежать у свідомості. Так чи інакше люди усвідомлюють, що їхня модель поведінки суперечить якимось нормам. Також багато чітко розуміють і те, що рано чи пізно може статися велика біда. Під час прийняття рішення про віктимну поведінку людина керується аж ніяк не здоровим глуздом і логікою, а емоційними спалахами. Люди можуть свідомо чи несвідомо провокувати злочинця (потенційного злочинця) на вчинення протиправної дії. Спровокувати можна: словами або інтонацією висловлювань; жестами, діями, манерами поведінки; застосуванням сили.

Також різновидом віктимної поведінки є надмірне занурення в себе: людина не помічає, що відбувається навколо.

Кримінальна відповідальність за злочини сексуального характеру

Поняття віктимології використовують не тільки в психології, але і в криміналістиці. Статистика переконує, що чимало злочинів на сексуальному ґрунті трапляються саме тому, що жінки поводяться неналежним чином. Віктимну поведінку дівчат-підлітків можна спостерігати дуже часто. Статеві злочини як протиправні посягання на свободу та недоторканність людини спричинюють шкоду правам, свободам та інтересам людини, суспільства та держави.

• Витяг із Кримінального Кодексу України

Розділ IV

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

Стаття 152. Зґвалтування

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який зі злочинів, передбачених статтями 153–155 цього Кодексу, — карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього — карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

1. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи — карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

2. Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, — карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього або, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв’язок

1. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні, — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів, — караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

1. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Стаття 156. Розбещення неповнолітніх

1. Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Читати пар.19 -20, с.90-97

2. Переглянути відео:

   https://www.youtube.com/watch?v=K6cHus0_6vU

   https://www.youtube.com/watch?v=uwZ3D33Lj_U

   https://www.youtube.com/watch?v=Ztb2-Vu6zHw