Моя рідна вулиця
Моє село велике й просторе, а одна з найкращих його вулиць — та, на якій я живу. Вона завжди зустрічає тишею, чистотою й особливим домашнім затишком.
Вулиця рівна, широка, асфальтована, з акуратними доріжками й світлими бордюрами обабіч дороги. Обидві її сторони прикрашають прості білі хати, але трапляються й будинки з червоної та білої цегли. Кожне подвір’я має свій характер: десь стоїть кам’яний паркан, десь — рівний паркан з профнастилу, а подекуди погляд зупиняється на красивих кованих воротах. Під дворами буяють квіти — яскраві чорнобривці, ніжні айстри, пахучі троянди, які милують око з ранку до вечора.
У центрі села височіє велика двоповерхова будівля школи. Поруч із нею розташований просторий спортзал і шкільний стадіон, де завжди чути дитячий сміх, кроки, голоси. Трохи далі стоїть двоповерховий будинок культури з білими колонами при вході — урочистий, світлий, помітний здалеку. А неподалік від нього — невеличка церква, схожа на звичайний будинок, тиха, скромна, затишна. Поряд - Меморіал Слави воїнам-визволителям села часів Другої Світової війни.
Ця вулиця для мене не просто частина села, а рідне місце, повне спогадів і тепла. Тут усе знайоме, близьке, дороге серцю, тому я завжди повертаюся сюди з радістю.