Дідухи та Вифлеємська зірка: історія української різдвяної ялинки, яку срср ловив, та не спіймав

Друга половина грудня дарує нам емоції свята не лише через передчуття новорічних свят, але й завдяки яскравим ялинкам, які прикрашають у кожній домівці та освічують її світлом та сяйвом усіх довкола. А чи знаєте ви, звідки взялася лісова красуня на свята, хто придумав прикрашати її іграшками, й чому українські «ялинки» набагато давніші за європейські? Зараз ми вам про це розповімо!

Звідки ж взялася новорічна ялинка: відомі легенди

Новорічну ялинку, яку так люблять діти та дорослі, окутано багатьма легендами та оповіданнями. Найперша з них відходить ще до біблійських часів, де ялинку вважали тим самим «деревом пізнання» з Едему, де жили Адам та Єва. Саме тому давні християни мали звичай прикрашати ялинки яблуками або ж червоними квітами.

Друга легенда відносить нас до часів німецької Реформації. Мартін Лютер одного разу у морозний ясний Святвечір йшов зі служби у церкві. Дорога пролягала через густий ліс, й тому проповідник дуже швидко заблукав. Однак вийти з гущини лісу йому допомогла молитва, що явила перед ним справжнє диво: ялинку, крізь пухнасті віти якої просвічували зорі. Здавалося, ніби лісова рослина була прикрашена яскравими вогниками, що й вивели Лютера на сільську дорогу. На знак вдячності реформатор вирішив прикрасити ялинку квітами та свічками на наступний Святвечір, започаткувавши нову традицію.

А от ще одна легенда про походження ялинки далеко не така романтична. Згідно з нею, цей звичай прийшов до Європи від гунів або ж варварів. Вони, сходивши у вдалий військовий похід, розвішували на деревах трофеї: мʼясо тварин, хліб, тканини, зброю та інші речі. Таким чином вони «святкували» перемогу та віддавали данину своїм богам.

Сьогодні дуже складно уявити, що такий варварський звичай міг принести світові таке диво, як новорічна ялинка!
Однак, ми вас заспокоїмо: до українських святкових ялинок варвари не мають жодного відношення.

Дідух, прикрашений як новорічна ялинка Джерело: ternopoliany.te.ua

Давні словʼяни та гільце

Перед тим, як розповісти про українські словʼянські звичаї, варто спочатку сказати пару слів про Давній Рим. З самого початку існування імперії там дуже цінували гілля ялин, кипарисів та туй. Вважалося, що голки цих дерев проганяють злих духів, зміцнюють наснагу воїнам та є ідеальним засобом проти хвороб. Зауважимо, що якась правда тут була, адже ялинки зберігають багато вітаміну С, що й справді скріплює імунітет. Зрештою, прикраси з вічнозелених рослин: ялин, плюща, падуба та інших, використовували на свято Сатурналії, який святкувався у грудні.

А тепер повернемось до нашої історії. З давніх-давен світ словʼян та природи був тісно повʼязаним. Саме тому наші пращури святкували Новий рік не 31 грудня, а у вересні, коли збирали врожай. Кожна травка отримувала свою назву не просто так, наприклад звіробій за свої заспокійливі та антизапальні властивості. На великі свята словʼяни збирали з трав цілющі букети, прикрашали дерева та могли залишати лісу дари, на знак вдячності.

Один з найвідоміших звичаїв стало прикрашання гільця — обрядового дерева на Івана Купала. На гілки дерева вдягали віночки з квітами та яскравими стрічками, а навколо співали обрядові пісні. Пізніше таке ж уквітчане гільце почали прикрашати також на весілля та заручини молодят. У різних областях України щодо весільного деревця могли вживатися інші назви: «весільна різка», «райське деревце», «сосонка», «дідування».

Джерело: vesilja.blogspot.com

Весільне гільце влаштовували таким чином: гілки сосни в зимову пору року чи гілки листяного дерева влітку втикали в хліб або весільний коровай. Кожну прикрашали квітками, колоссям, калиновими ягодами, хмільними шишками, кольоровими, золотими й срібляними нитками, стрічками й папірцями. На гілках також кріпили невеликі воскові свічки, які засвічували. Біля гільця дружки сплітали вінок для нареченої, під час цього вони співали:

«Бла­гослови, мати, віночок сплітати, 
вінок для царівни нашої оселі, 
для сестри, для внучки праматері Лелі».

Гільце присутнє і в самих весільних піснях:

«Гільце-деревце з ялини,
Із червоної кали­ни,
Із хрещатого барвінку,
Із запаш­ного васильку».

Саме з гільця бере свій початок й різдвяна ялинка, міцно повʼязана з обрядами.

Дідух та Вифлеємська зірка

Після охрещення Київської Русі до обрядів давніх словʼян також додалися й християнські символи. Одним з них став дідух — сноп жита, який зібрали першим з врожаю під час обжинок (до речі про це свято ми окремо писали у нашому матеріалі). Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі пучечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти в вертикальному положенні.

На Святвечір господар будинку разом зі старшим сином забирав дідух та обходив усе обийстя. Далі дідух вносили до хати, знімали шапку та промовляли віншування:

«Віншую вас з щастям, здоров'ям, 
з цим Святим Вечером, 
щоб ми в щасті й здоров'ї ці свята 
провели та других дочекались —
від ста літ до ста літ — 
поки нам Пан Біг назначив вік!»

Надалі дідух ставили під іконами, де він і знаходився до Водохреща, а далі його виносили та спалювали, тим самим закликаючи весну прийти якомога скоріше.

Перше друковане зображення різдвяної ялинки, обкладинка роботи «Подарунок незнайомця», Германн Бокум, 1836.

Вже у ХІХ столітті до України прийшла традиція ставити різдвяну ялинку. Спочатку це могли бути лише гілки сосни з лісу, прикрашені на кшталт гільця або ж снопи жита, схожі на дідух. Однак, дідух головним символом Різдва був до початку XX століття у селян, хоча заможні українці перейняли західну моду швидше.

Разом з модою на ялинки почалася також і мода на прикраси, однак скляні іграшки тоді могли собі дозволити лише дуже заможні люди, тому зазвичай, прикрашали дерево соломʼяними іграшками, стрічками та квітами. А от на верхівку дерева надягали Вифлеємську зірку, зроблену своїми руками. Дуже часто це могла бути поробка з сіна, обшита тканиною та прикрашена стрічками. Головне було відобразити священну зірку, під якою народився Ісус Христос.

Якою була перша ялинка в Україні?

Європа почала прикрашати ялинки ще у 1600-х роках. Так, у Франції вбирали ялинки трояндами, яблуками, печивом, цукром та мішурою. Ця традиція також увійшла у життя німців, італійців, іспанців. У 1700 році Петро I проголошує Новий рік 1 січня, щоб святкувати разом з Європою, а вже на першому новорічному балу прикрашають різдвяну ялинку. Поступово прикраси стають все більш ошатними, а ялинка отримує вже статус новорічної, адже тепер її наряджають не тільки на Святвечір, а тримають до настання нового року 1 січня.

Різдвяна листівка зі Львова, 1911 рік

Першу різдвяну ялинку встановили в Одесі у грудні 1811 року для різдвяного балу, який дав градоначальник Одеси та генерал-губернатор граф Еммануїл Йосипович Рішельє на честь дочки княгині Марії Наришкіної Софії. Тоді вона нагадувала собою суміш скляних та деревʼяних іграшок, бантів, свічок, які розмістили на лапах ялинок та солодощів.

Аж до початку XX століття ялинка отримувала все нові й нові прикраси: німецькі склодуви видували кулі, які потім прикрашали стразами, французькі та італійські кондитери завели моду на тістечка у вигляді кілець, якими також прикрашали гілки дерева. А зі Скандинавії прийшла мода на мішуру, яка символізувала достаток у родині.

Прикрашення різдвяної ялинки. Марсель Рідер, 1898

Як більшовики вкрали святкову ялинку

Після початку Першої світової війни вогні ялинок згасли по усій Європі, адже різдвяних пишних балів вже не влаштовували. Однак, дерево все ж прикрашали з благодійною місією, започаткувавши нову традицію: нагодувати безпритульних та зібрати кошти для шпиталів та вдів з сиротами. 
В Україні останній раз прикрашали ялинку у Новий рік 1918 століття, проте ані свічок, ані скляних куль не було. Усі дорогі іграшки або були викрадені, або ж продані, а свічок не вистачало навіть для господарських потреб. Надалі більшовики заборонили святкування Різдва, Великодня та інших християнських свят, назвавши їх «буржуазними пережитками». Довгий час ані 25 грудня, ані 31 не було навіть вихідним.

Агітаційний плакат 1931 року, І. Таїдзе

Лише у 1935 році червоні згадують про традицію новорічної ялинки й вирішують зробити свято для дітей, однак на свій лад. Замість дорогих іграшок гілля прикрашали ватними та соломʼяними іграшками, а на маківку вділи червону пʼятикінцеву зірку, якою замінили Вифлеємську. Тепер вона символізувала срср та червону армію. 
Дідухи, вертепи, коляду, ряджених заборонили зовсім, замість цього влаштовуючи маскаради, творчі вечори з незмінною агітацією та лише дозволеною музикою. 
А ідолами нового «правильного» свята обрали Діда Мороза (ним замінили Святого Миколая, про що ми розповідали у матеріалі) та його онукою, Снігуркою.

Обкладинка новорічного випуску журналу «Крокоділ» №1, 1036 р.

Відродження: українська ялинка стала символом Революції

Після проголошення Незалежності у 1991 році, традиція ставити головну ялинку країни на Майдані в Києві залишилася. Кожен рік ялинки були все більш ошатними, а у 2000-му вперше повернули прикраси у вигляді янголів, додали до святкування Святого Миколая. У 2008 до новорічного дерева вперше принесли дідух, що вже символізував повернення до коренів.
У 2013 році саме встановлення новорічної «йолки» стало приводом розігнати студентів та небайдужих українців, що зібралися на мітинги на підтримку Євроінтеграції України. В ніч на 30 грудня силовики жорстоко побили мітингувальників, пояснюючи свої дії тим, що їм потрібно було «розчистити дорогу комунальникам» для прикрашання ялинки.

Знаменита йолка 2013 року, Юрій Булка

Саме ця недороблена ялинка, прикрашена плакатами та графіті, назавжди увійшла в історію України, як символ незламності та волі, що повертає у річище не тільки річки, але й історичну справедливість!