Віктімблеймінг та сучасна освіта: в підручнику з «Основ здоровʼя» вчать «не провокувати» насильство

Предмет «Основи здоровʼя» сьогодні представляють як альтернативу сексуальній освіті та дисципліні, що формує компетентні знання про безпеку та здоровʼя дитини. Однак у підручнику знайшли дуже дивну тезу про віктимність.

Гендерні стереотипи та «провокування» гвалтівника

Депутатка Верховної Ради України Інна Совсун повідомила під час конференції про впровадження Стратегії гендерної рівності в освіті України, що у підручнику йдеться про поведінку жертви стосовно гвалтівника та однобічний розвиток хлопців та дівчат. Тези з підручника депутатка зачитала дослівно:

«Віктимні речі: занадто коротка спідничка, відкрите декольте, яскравий макіяж – можуть створити про вас хибне враження й спровокувати гвалтівника»

Інна Совсун позначила, що у TikTok можна зустріти цитати з одного посібника для вищої школи, де до дітей використовують гендерні стереотипи. Зокрема, у тексті йдеться, що «в особистісно-орієнтованому виховному процесі педагогу слід зважати на такі особливості розвитку дітей різної статі:

• у молодшому шкільному віці стриманості більше в дівчаток, а імпульсивності – у хлопчиків;

• інтереси хлопчиків більш різнобічні, ніж у дівчаток;

• хлопчики часто хочуть здаватися гіршими, ніж є насправді, а дівчатка своєю поведінкою намагаються справити краще враження;

• дівчатка слухняніші, правильніші з чужими, а хлопчики відвертіші, щиріші, не лукаві».

Цей підручник використовують у закладах вищої освіти для навчання майбутніх педагогів. Таким чином, у вихованні дітей гендерні стереотипи можуть грати важливішу роль, ніж окремі особистісні риси.

Совсун також зазначила, що неодноразово зверталася до Міністерства освіти, щоб з таких підручників було прибрано гриф «Рекомендовано МОН». І хоча з посібника для шкіл його зняли, то щодо книжки для вищої школи він залишився.

Потребує осучаснення матеріал щодо гендерних ролей у суспільстві, однобічного висвітлення ролі сексуальних стосунків у житті людини. … Водночас ці підручники відповідають чинній на той час навчальній програмі й можуть бути використані в освітньому процесі. Хоча деякі моменти, на нашу думку потребують осучаснення навчального матеріалу відповідно до принципів сучасної освітньої парадигми, — зазначає Інна Совсун.

Однак, розв'язувати цю проблему треба не правками до підручників, а законодавчими змінами, закликами та виступами щодо гендерної рівності в освіті.

Необхідно не писати, що це треба виправити, а прибрати їх зараз, щоб з 1 вересня підручники з віктимною поведінкою тощо перестали існувати в українському освітньому просторі, – додала вона.

Чому жертва не може бути винною: що таке віктимблеймінг

В першу чергу, розберімось, що таке віктимблеймінг. Це, разом зі стереотипними заявами про «місце жінки на кухні» є спадком патріархальної радянщини. Згідно з цими тезами, у ґвалтуванні, домашньому насильстві, винна жертва (зазвичай жінка).

• Вдарив чоловік? Значить спровокувала поведінкою, словом або викликала його незадоволення.

• У парку причепився збоченець? Не треба носити відкритий одяг і взагалі, ходити по парку самій.

Це реальні тези, що все ще циркулюють у нашому суспільстві. Мало того, є жінки старшого покоління, які через свої патріархальні устої, вважають це «піклуванням про безпеку», а утиски жінок не викликають в них почуття конфлікту. Такий феномен має назву «внутрішня мізогінія», жінки, що відчувають це, зазвичай є жертвами закостенілих правил патріархального суспільства й обирають комфортну точку зору, адже хочуть отримати схвалення.

Головна проблема — те, що ці устої передають з покоління в покоління, хоча варто зазначити, що за останні роки ці позиції дуже заслабли. Статистика ЮНІСЕФ демонструє, що у 2010 в правильність такої поведінки вірили 65% жінок, у 2021 ситуація набагато краща: 32% все ще дотримуються «традиційних» поглядів на ситуацію з насильством.

Віктимблеймінг дослівно перекладається як victim (жертва) та blame (провина). Тобто, це звинувачення жертви, що є набагато легшим, ніж шукати справжні причини нападу. Однак головна теза Стамбульської конвенції зводиться до того, що факт насильства неможливо виправдати поведінкою або зовнішнім виглядом жертви.

Окремо варто виділити й ситуацію зі Стамбульською конвенцією. Розробили її у 2010 році, а у 2011 до неї першими приєдналися Туреччина, а далі ще 36 країн світу. Україна ратифікувала документ лише у 2022 році, хоча була однією з авторок проєкту. Суспільство неодноразово зверталося до Ради та президента України щодо підписання Конвенції, ситуація досягла піка у лютому 2021, після історії зі стоматологом з Рівного, яка проявляла насильство до дітей. Тоді генпрокурорка України Ірина Венедиктова зазначила, що чекає на підписання відповідного документу. 

У березні 2021 пройшов Всеукраїнський марш жінок, метою якого було звернення уваги до Стамбульської конвенції.

Про актуальність документа говорять й головні тези:

1. Конвенція захищає жінок від усіх видів насильства та запобігає, переслідує та викорінює насильство (також домашнє).

2. Викорінює усі види дискримінації жінок, сприяє рівноправності та розширенню прав жінок.

3. Захищає та допомагає жертвам насильства.

Починати потрібно з дітей

Як ми зазначили вище, діти успадковують деякі погляди на ситуацію в суспільстві, навіть якщо вони є застарілими та дискримінаційними. Гендерні стереотипи та виправдовування насильства позбавляє жінку головного права, яке, до речі, прописано у Конституції України: право на безпеку. 
Конвенція про захист прав дитини також передбачає повний та беззаперечний її захист, що неможливо в умовах, коли у підручнику прямою мовою зазначається, що саме одяг та поведінка може спровокувати гвалтівника.

Як завжди, цифри красномовніші: 21% українських дітей (тобто, кожна четверта дитина в Україні) зазнає різних форм сексуального насильства — від розбещення до зґвалтування. При цьому, кожна третя дитина стає жертвою фізичного насильства, а кожна друга — психологічного. Дані вражають та по-справжньому лякають, адже травмовані діти означають травмоване у майбутньому суспільство. Можна виділити три основні причини:

• Стереотипне мислення. Ми вже говорили про це у матеріалі, але головна небезпека у тому, що агресію та насильство дитина сприйматиме як норму, адже це їй передали «у спадок». Пізніше все це трансформується у психологічні проблеми.

• Табу на гострі теми. Про насильство з дітьми говорити не можна через жорстокість та страхи. У результаті маємо те, що діти не можуть критично мислити та розуміти, які дії дорослих є неприйнятними та не знають, як реагувати на ситуацію.

• Відсутність сексуальної освіти. Тут одразу декілька табу: вважають, що це розбещує дітей та суперечить нормам моралі. Проте, саме сексуальна освіта розповідає про основні правила безпеки.

Саме про проблему сексуальної освіти, що досі не ратифікована в українських школах, як окремий предмет для викладання, ми говорили нещодавно у нашому матеріалі та навели головні тези, як ця дисципліна допоможе у боротьбі за здорову психіку наших дітей.