Шляхи формування української ідентичності у новій українській школі

Українською ідентичністю є усвідомлення людиною своєї сутності шляхом ідентифікації себе з українським етносом/народом.

Загальноєвропейські та світові тенденції говорять нам про необхідність створення такої держави, що опирається на етнічну й національну свідомість, патріотизм своїх громадян, а це означає, що ми маємо починати формування української ідентичності ще зі школи.

У вебінарі автор підручників з Історії України, доктор історичних наук, професор Олексій Струкевич розповість про суспільну вагомість ідентичності як базового чинника формування людини, особистості, громадянина, патріота та покаже конкретні шляхи формування етнічної та національної ідентичності як прищеплення дітям етнічної самоназви, поваги до національних символів, шанобливе ставлення до мови, надання знань про віхові історичні події, визначних історичних діячів тощо.

Поняття «ідентичність»

У концепції НУШ чітко вказано, що вона має плекати українську ідентичність, проте як саме ми маємо розуміти це поняття?

Визначення людиною власної сутності, власного «Я» через ідентифікацію себе з певною групою людей, яка сприймається своєю, рідною на основі таких критеріїв як краса, істина, добре, гуманізм, рівність, свобода називається ідентифікацією (коли наголошується на свідомісному процесі поєднання особистості з певним соціумом) та ідентичністю (коли йдеться про результат процесу).

Найпоширеніші колективні ідентичності:

родова (хлопчик, дівчинка);
територіальна (мешканець села, міста);
низка соціальних ідентичностей (першим у цьому ряду є усвідомлення родинної ідентичності (дочка, син, дитина таких-то батьків);
етнічна (українець);
релігійна (християнин, буддист);
соціально-професійна (вчитель, лікар, юрист);
класова/стратифікаційна (у індустріальному суспільстві – класова, у інформаційному – стратифікаційна).

На основі поступового розвитку етнічної ідентичності та включенні людини у державне життя формується національна ідентичність.

Концепція НУШ передбачає формування випускників-патріотів, і саме тема патріотизму безпосередньо пов’язана з українською ідентичністю.

Робота над усвідомленням етнічної самоназви

Формування ідентичності відбувається у ході виховання дітей за допомогою цілого ряду ідентитетів.

На думку Е.Гідденса, Е.Сміта, для етносу і нації першочергову роль відіграє самоназва. В українців їх було кілька: Русь і русини, Гетьманщина і козаки, Україна та українці.

Назву «Україна» утворено від слів «у» (тобто «в», «всередині») та «країна», що походить від «край». Потреба у слові «Україна» виникла у часи, коли розміри імперії змінювались через посилення феодальної роздробленості. У русинів – господарів імперії Русь – з’явилася потреба у слові для називання власне руських етнічних територій – метрополії, а не колоній, які то втрачалися, то здобувалися.

Отже, Україна – це «метрополія», «внутрішні землі», «серединні землі», власне етнічні землі русинів – господарів Русі.

Неодмінною складовою ідентичності кожної сучасної нації є також національні прапор, гімн, герб як символи державності, цінностей та норм, що регулюють життя українців.

Тризуб – це символ ще праіндоєвропейців і походить від ваджри – зброї бога-громовержця, який перемагає дракона, змія.

Історичні знання як інструмент формування ідентичності

Ідентичність має історичний ґрунт – усвідомлення великої значущості епохальних подій, які стали для нашого народу віхами історичного поступу, які визначають сенс нашого сьогоднішнього життя.

Ідентичність охоплює низку політичних і правових аспектів, які демонструють згуртованість нації навколо політичних і правових інституцій, засад, принципів, осіб, що їх започатковували, розвивали та утверджували і якими сьогодні живе, послуговується сучасне покоління українців.

Використання образів народної та професійної культури

Жодна група чи спільнота, як окремий індивід, не можуть існувати поза культурою. Тому величезний потенціал для плекання ідентичності несуть у собі образи народної та професійної культури. Вони творять ряд образів-ідеалізацій, сприймаючи які народ і засвоює власну ідентичність.

З європейського досвіду

8 з 10 європейців вважають, що культурна спадщина не тільки важлива для них особисто, а й для їх спільноти, регіону, країни і Європейського Союзу в цілому.

Понад 7 з 10 європейців вважають, що культурна спадщина може поліпшити якість життя.

9 з 10 європейців вважають, що культурна спадщина має викладатися в школах.

Опора на мову як ідентитет

Людина є суспільною істотою, і процес її соціалізації немислимий поза спілкуванням. Тому проявом ідентичності виступає мова. Цей прояв має таку силу впливу на кожну людину і націю, що гідний окремого розгляду, як самостійний ідентитет.

Звільнення світогляду учителя та учня від імперських стереотипів

З огляду на наше колоніальне минуле, робота над формуванням української ідентичності перетинається з проблемою звільнення світогляду учителів та учнів від імперських стереотипів.

Факт цілеспрямованої роботи Імперських властей над формуванням принизливих стереотипів зафіксований ще на початку VIII-го століття: «Проєкт знищення Русі».

Нашою свідомістю, точніше, свідомістю значної частини наших громадян опанували різноманітні принизливі українофобські стереотипи, як-то про козаків-гультяїв та розбійників, бездержавність та запрошення варягів.

Використання свідчень авторитетних очевидців

Звичайно, для розвінчання стереотипів, найкраще використовувати свідчення неупереджених європейських чи й московських очевидців, вчених, видатних митців, філософів.

Можуть прислужитися щоденники та листи А.Чехова, де він описує свої мандрівки Україною, відомості німецького економіста-теоретика Г. фон Шульце-Гавернітц про те, що нащадки козаків насправді є європейцями і так далі.

Підсумовуючи, пошлемося на думку Ентоні Д. Смітна: «Люди повинні ідентифікувати себе з нацією, якщо прагнуть свободи й самореалізації».

Для того, щоб дізнатись більше про шляхи формування української ідентичності в новій українській школі переходьте за посиланням та дивіться вебінар Олексія Струкевича.