Сотні учнів України живуть з ярликами: про те, як девіантна поведінка перетворює для дитини школу на в'язницю
Учень транслює свій біль у найдоступніший для нього спосіб, а завдання вчителя – вчасно розпізнати подібні сигнали SOS.
Стикаючись з поганою поведінкою дитини, з її агресією, постійним роздратуванням чи неадекватним сприйняттям ситуації, дорослі дуже часто звинувачують саму дитину. Мовляв, невихована, егоїстична і без жодних уявлень про межі дозволеного.
Однак не варто забувати, що будь-яка девіантна поведінка – здебільшого лише наслідок, а причиною можуть бути як сімейні негаразди, так і конфлікти у школі. Дитина транслює свій біль у найдоступніший для неї спосіб, а завдання вчителя – вчасно розпізнати подібні сигнали SOS та правильно відреагувати на них.
Про це розмірковує учителька біології Ольга Халепа на своїй сторінці у фейсбуці.
Причини девіантної поведінки учня можуть бути різними. Дуже рідко справа у психічній хворобі, найчастіше це або негаразди у родині, або над дитиною здійснюють психологічне насилля. Може бути, що її принижують та ображають чи змушують в родині бути ідеальною. А от коли дитина виходить з-під цього впливу, то може, як-то кажуть, відірватися на повну. Адже дитяча енергія бурхлива, нестримна й часто, коли таким батькам розповідаєш про девіантну поведінку їхньої дитини, вони цьому не вірять. Причиною агресивності може бути й просте родинне розбещення та вседозволеність, відсутність будь-яких гальм – як у дитини, так і у батьків.
За допомогою такої поведінки учень, можливо, намагається просто самоствердитись у навчанні та досягненнях серед більш успішних однокласників, адже іншого способу, як зайняти гідне місце під сонцем, не бачить.
Та часом причина може бути й у самому вчителеві-предметнику, або класному керівникові. Обмеження прав дитини на самовираження, реалізацію талантів, недовіра до учня, постійне підвищення голосу, обзивання, акцентування уваги на девіантній поведінці, роздування до вселенських масштабів найменших дрібниць у його поведінці тощо – усе це має напрочуд негативний вплив.
Уявіть себе хоч раз на місці такої дитини. Щодня, щогодини, щохвилини перебування у школі тебе вважають за ідіота, тебе обзивають, ігнорують, виставляють дурнем перед однолітками, не дають шансів отримати кращу оцінку за навчання, не викликають на уроках, заздалегідь знаючи, що втнеш або дурне, або будеш мовчати. З тебе насміхаються дівчатка, не хочуть дружити хлопчики, а завдяки учителю твоя репутація дебіла відома всій школі, й ти є постійним об’єктом цькування як старших, так і молодших учнів.
Не ходити до школи не можна, ходити ж до школи – суцільна каторга. День у день зростає ненависть, агресія, тривога. Її надлишки виливаються назовні у вигляді бійок, зривів, істерик, конфліктів, дурних кроків.
А ти ж не доросла людина, ти – дитина, а тому не вмієш аналізувати свою поведінку, не знаєш різноманітних лайфхаків для психологічного розвантаження, у тебе немає власного заробітку для відвідування психотерапевта, та й навряд чи ти знаєш, що такий існує взагалі.
Ти навіть сам собі не можеш пояснити, чому побився на перерві з однокласником, чому вжив лайку у розмові з дівчинкою тощо. Внутрішніх гальм ще немає. Вдома байдужі батьки (або девіантні, або занадто турботливі, бо ідеально-тепличні умови), у школі мегера-вчителька, яка відкрито знущається (а інколи й самостверджується за рахунок беззахисної дитини). Ні, для Лєри, Олечки та Стасика вона золота людина, вони люблять її, вчителька тішиться з того і вважає себе ідеальною. А от для тебе вона мегера, яку ти ненавидиш, але щодня мусиш бачити, вчити її предмет, виконувати її накази.
Хоч раз уявіть себе на місці такої дитини, або власну дитину, яка вчиться у такій атмосфері – жахливо, правда?
У таких внутрішніх в'язницях живуть сотні учнів України, яких ми не розуміємо, не намагаємося зрозуміти та вважаємо девіантними. Вчитель не психолог, скажете ви, але я впевнена, що він інтелектуально здатний розібратися, у чому причина такої поведінки, звісно, якщо цього захоче. Такі учні часто дратують, заважають, педагог злиться на них, бо вони відбирають час, загальмовують урок, додають проблем. Але варто просто сісти й подумати: «Чому дитина така?».
Інколи час вже згаяно і в дитину в'їдається щоденне цькування, агресія, самозахист будь-якими засобами, перетворюючи учня на потенційного учасника сумнівних підліткових компаній, на дітей із суїцидальними нахилами, на тих, хто робить неадекватні вчинки та ловить від них хайп, подаючи приклади іншим.
Я багато разів спостерігала, як обвішана ярликами дитина переходила з початкових класів у середні й, попри прогнози першої вчительки: «Ось він вам там усім покаже!», учень виявлявся середньостатистичним бешкетником, зі слабкими знаннями, але нічого протиприродного чи жахливого. Я знаю учнів, які випускалися зі школи й ставали цілком адекватним дорослими людьми, отримували спеціальності, одружувалися та народжували дітей. Тобто, змінюються обставини – змінюється й поведінка.
Тому бажаю моїм колегам перед тим, як почати ненавидіти учня та чіпляти йому ярлик дебіла, ввімкнути не ображено-обурену тітку, права якої порушуються, не опускатися до рівня цього учня й починати обзиватися та конфліктувати, а бути адекватною зрілою дорослою людиною. Необхідно вивчити та проаналізувати поведінку дитини й зробити висновки.
Не виключено, що саме ви і є причиною девіантної поведінки учня, як і не виключено, що саме ви можете стати для дитячої душі рятівним колом, яке вона давно шукає.
Вас також можуть зацікавити такі матеріали:
Ти ж вчитель! Педагог не має права ні оступитися, ні помилитися
Зарплата задарма: за що платять вчителям, або один день із життя педагога
Користувач:
Кремзель Дарія Андріївна
