(Не)табуйована тема сексу: чому важливо говорити з дітьми про сексуальну освіту

Зміна часів, вподобань, поглядів суспільства на ті чи ті теми дає про себе знати. В сучасному світі табуйовані питання уже не замовчують, а виносять на суспільне обговорення. Одним з таких питань була і залишається тема сексу. Більшість батьків соромляться говорити про ЦЕ, не вважають за потрібне щось дитині пояснювати чи відповідати на незручні запитання. Втім, є батьки, які не бояться посадити чадо поруч і спокійно розкрити важливу тему. А дехто сексуальну освіту в принципі не сприймає, мовляв, зайва вона, життя навчить.

Нерідко на серйозне запитання дитини «Звідки я з’явився?» батьки починають віджартовуватись історіями про немовля в капусті, про лелеку чи навіть про спеціальні «рожеві» й «блакитні» пігулки. А слова «пеніс» та «вагіна» викликають зніяковіння й сором. Однак напрочуд важливо вивчити з дитиною назви статевих органів, пояснити їй усе, що стосується організму людини, інакше допитлива малеча знайде інформацію самостійно. Втім, ніхто не гарантує, що знайдене буде перевіреним та правдивим.

Дорослі здебільшого впевнені, що говорити зі школярами про секс повинні вчителі. А от педагоги переконані: дітям доречніше було б вести розмову вдома з батьками.

Згідно зі статистикою, лише третина підлітків дізнаються про статеві стосунки від батьків, вчителів та медпрацівників.

Джерело: Дослідження ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка»

Інша частина чує про секс переважно від друзів, читає в інтернеті та дізнається під час перегляду певних телепередач.

Сексуальна освіта у школах та для чого її вивчати

Міжнародна організація ЮНЕСКО вважає, що достатня кількість знань із сексуальної освіти допоможе людині краще пізнати себе, свої уподобання та набути навички комунікації.

Наразі у суспільстві досить стрімко зростає кількість випадків насилля, і не лише фізичного та сексуального, а й психологічного. Не маючи уявлення про те, що таке особисті кордони та як дорослі можуть їх порушувати, дитина легко стає мішенню для різних форм насильства.

Школярам рідко розповідають про насильство як таке, про його прояви та, що найважливіше, наслідки, до яких воно може призвести. Шкільна програма здебільшого обмежена правилами безпечного спілкування в інтернеті та побіжною інформацією про те, як поводитись з незнайомцями. Про саме насильство, приватність тіла, шкідливість порнографічних матеріалів в інтернеті діти у підручниках не прочитають.

Під час загальнонаціонального карантину, поки люди сиділи вдома, зросла кількість випадків сексуального насильства. До прикладу, з початку року до поліції та Київського міського центру гендерної рівності, протидії та запобігання насильству надійшло 22 688 звернень щодо прояву домашнього насильства.

За словами заступниці голови КМДА Марини Хонди, рік тому місто розпочало активну роботу з протидії та запобігання насильству. За цей період створили телефон довіри та відкрили дві кімнати кризового реагування, постійно проводяться інформаційні кампанії, що мають сприяти руйнуванню стереотипів про домашнє насильство.

Якщо порівнювати статистику з минулим роком, то кількість звернень зросла втричі. І це означає, що зараз говорити про насильство не бояться, оскільки механізми захисту від кривдника уже створено.

За словами пані Хонди, значну роль відіграє і психологічна підтримка спеціалістів Центру гендерної рівності:

За рік на телефон довіри звернулося 4105 людей, з них 492 чоловіка. Також до психологів на очних консультаціях звернулося 730 осіб. Чоловіків із них – 147. Тобто від домашнього насильства страждають не тільки жінки, а й чоловіки та діти.

Заступниця додала, що «кризовими кімнатами» скористалися 70 осіб, із яких 40 – жінки і 30 – діти.

У 2019 році Аналітичний центр CEDOS провів двоетапне дослідження на тему сексуальної освіти та її присутності у шкільній програмі.

• Згідно з результатами дослідження, окремої дисципліни «Сексуальна освіта» в українських школах немає, але деякі її аспекти викладаються в межах структури інших предметів, таких як: «Основи здоров’я», «Біологія», «Громадянська освіта», «Українська та зарубіжна література», «Українська мова», «Правознавство».

• Програма вчить поважати дорослих та однолітків, спілкуватися з ровесниками, розповідає про шлюб та сім’ю, толерантність до поглядів інших людей, однак в ній не згадуються довгострокові обов’язки, батьківство, різновиди сімей та ґендерна рівність. З останньою темою зазвичай виникає чи не найбільше труднощів. Її розкриття обмежується викладом «Громадянської освіти», питанням рівноправного та ненасильницького міжстатевого спілкування та описом ролі жінки в творах української літератури, де жінка змальовується переважно в «традиційній» ролі берегині – а це суттєво перешкоджає розумінню всього спектра можливостей, які стоять перед жінками.

• Більшість українців, на жаль, не розрізняє поняття «ґендер» і «стать». Тому щоб пояснити дітям, у чому суть, вчителі повинні самі усвідомити різницю.

  Ґендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та стосунків жінок і чоловіків.

  Стать – це поділ на жінок та чоловіків за статевими ознаками. Від статі залежить будова статевих органів.

• На уроках «Основи здоров’я» старшокласники дізнаються про ранні статеві стосунки, вагітність та аборти, гепатити В і С, але в реальному житті не завжди роблять так, як написано у підручнику. Здебільшого підлітки звикли йти всупереч правилам, тому важливо не лише порушити ці теми на уроках, але й проговорити усі можливі наслідки. 

• На уроках «Біології» учням розповідають про репродуктивне здоров’я та медицину, планування здорової вагітності, ІПСШ і ВІЛ/СНІД. У закладах освіти щорічно проводиться день\тиждень ВІЛ-СНІДу, аби діти дізналися більше про хворобу, про те, як вона передається, протікає і як її уникнути. Через некоректну подачу матеріалу, діти середніх класів іноді недостатньо усвідомлюють усю складність та серйозність цієї хвороби.

Україна й досі залишається лідером в Європі за масштабами поширення ВІЛ. За оцінками експертів UNAIDS, в країні з інфекцією живуть до 250 тисяч людей.

Згідно з результатами соціологічного дослідження «Молодь України-2017», проведеного Центром незалежних соціологічних досліджень «Омега» у 2017 році на замовлення Міністерства молоді та спорту України, тільки 26% молоді віком 14-34 роки правильно визначають шляхи запобігання передачі ВІЛ\СНІД та знають, як вони передаються. 62% молоді віком 14-34 роки вважають свої знання про ВІЛ достатніми, натомість 23% на цій темі недостатньо розуміються.

Серед підлітків та дітей обізнаність про ВІЛ-інфекцію останнім часом знижується. Рівень знань щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу у містах перевищує знання сільських мешканців.

Джерело: Державний інститут сімейної та молодіжної політики

Про контрацепцію підліткам розповідають лише у 9 класі.

Дослідження ВООЗ показало, що українські підлітки користуються презервативами не рідше, ніж підлітки інших країн Європи. Але навіть попри такі результати динаміку варто покращувати, оскільки використання презервативу є основним засобом захисту від зараження інфекції, що передаються статевим шляхом та ВІЛ.

Джерело: Дослідження ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка»

У середньому, приблизно 1 з 25 людей у всьому світі має ІПСШ, за останніми даними деякі з них переживають множинні інфекції одночасно. Варто привчати дітей прислухатися до свого організму і не пропускати консультації з лікарями, адже деякі інфекції проходять безсимптомно.

Реалії сьогодення в умовах відсутності статевого виховання

Згідно з дослідженням імені Олександра Яременка за підтримки представництва ЮНІСЕФ в Україні,  від 7 до 15% школярів та учнів професійно-технічних училищ вперше мали статевий контакт у віці до 15 років.

Серед учнів 9-го класу досвід сексуальних стосунків мали 17% дівчат та хлопців. Серед десятикласників в статеві контакти вступали 23% і близько 30% одинадцятикласників. 

Джерело: Дослідження ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка»

Статеве виховання варто починати з побудови особистих кордонів дитини, які в сучасному суспільстві досить часто порушують люди з найближчого оточення. Дитина повинна знати про те, що вона є соціально захищеною та має свій простір. За здоров’я дитини, її фізичний та духовний розвиток відповідальність несуть насамперед батьки, опікуни, піклувальники або інші родичі, з якими дитина проживає.

Нерідко батьки взагалі не говорять з дитиною на тему сексуального виховання. Причин може бути безліч: особисті принципи, комплекси, неприйняття розмов на цю тему тощо.

Щоб розібратись у тому, як та якою мірою діти потерпають від насильства, проєкт ради Європи «Зміцнення та захист прав дітей в Україні» спільно з Київським міжнародним інститутом соціології  ініціював та провів опитування громадської думки «Насильство щодо дітей в Україні».

Результати опитування показали, що 65% дітей віком від 12 до 17 років зазнавали хоча б один з видів насильства – серед них 55% дівчат та 45% хлопців. Водночас 85% респондентів віком від 18 до 29 років зазначили, що пережили насильство у ранньому віці.

Джерело: Проєкт Ради Європи «Зміцнення та захист прав дітей в Україні»

За результатами проведеного опитування, список очолило психологічне насильство – його зазнавали 45% опитаних дітей.

27% школярів зазнавали фізичного насильства. Найчастіше діти потерпали від карання ременем, побиття, перебування у кутку, замикання у квартирі тощо.

73% опитаних дітей були свідками фізичного насильства, коли вчителі били учнів або забирали їхні особисті речі, учні били інших учнів, деякі учні забирали особисті речі або гроші в інших тощо. Інколи свідки фізичного насильства зазнавали його особисто.

25% дітей стикалися з економічним насиллям. Їм доводилось просити у сторонніх гроші або красти їх; дорослі ховали речі дитини, щоб вона не могла вийти з дому, не давали їй їсти.

Кількість випадків фізичного, психологічного та економічного насильства щодо дітей віком 12-17 років, у порівнянні з дорослою групою 18-29 років, зменшилась. Втім, кількість випадків сексуального насильства навпаки – збільшилась: всього 8% дорослих від 18 до 29 років у підлітковому віці зазнавали такий вид насильства, наразі ж від нього потерпають 21% дітей.

Серед українців 5% населення мали досвід сексуальних стосунків з неповнолітньою особою. На момент сексуального контакту 69% з них були віком до 18 років, а 31% – повнолітніми.

Психологиня Анна Козлова, яка спеціалізується на розслідуваннях злочинів проти дітей, зазначає, що починати обговорення з дітьми питання насильства варто з 2,5-3 років:

На перших етапах батьки мають розказати дитині про статеві органи та як вони називаються, розказати про те, що це інтимні частині тіла і до них не можуть торкатись інші, лише батьки (якщо це дівчинка, то бажано, щоб розмову починала мама, у крайніх випадках – тато) та лікарі (за необхідності).

За словами психологині, з трирічного віку потрібно привчати дитину до самостійної гігієни (щоб дитина підмивала статеві органи сама, а батьки лише контролювали цей процес).

Дорослим, які не знають, з чого розпочати розмову про секс, як її проводити та який підхід краще застосувати, пропонують використовувати «Правила трусиків».

Перше правило: твоє тіло належить лише тобі й чіпати його без дозволу ніхто не має права.

Друге правило: безпечні та небезпечні дотики. Безпечні дотики – це коли батьки або інші дорослі запитують дозволу на те, чи можуть вони обіймати дитину або взяти її за руку. Небезпечні дотики – це коли дитина не хоче обійматися і не хоче, щоб її торкалися, але дорослі однаково це роблять.

Третє правило: хороші/погані таємниці. Збоченці та педофіли зазвичай роблять все, щоб дитина нікому з дорослих не розповідала про вчинене з нею, наприклад, залякують. Це так звані погані таємниці. Дитині варто пояснювати, що коли стається насильство – насамперед потрібно сказати про це тим, кому вона довіряє.

Також є хороші таємниці. Коли, наприклад, дорослі планують влаштувати сюрприз комусь на день народження, й дитина хоче розповісти цей секрет. Тоді їй потрібно пояснити, що це таємниця, яку поки що нікому не варто розказувати.

Четверте правило: відповідальність завжди на дорослих. Дитина ніколи не несе відповідальності за те, що з нею сталося.

П’яте правило: просити допомоги не соромно. Дорослі повинні сказати дитині, що завжди готові її вислухати та підтримати.

Крім насильства, сексуальна необізнаність може призвести й до серйозних загроз здоров’ю дитини та тягне за собою інші проблеми, на кшталт ранньої вагітності.

Відсутність сексуальної освіти негативно впливає й на стосунки в родині: діти надають перевагу замовчуванню проблем, які з ними трапляються, й вдаються до необдуманих вчинків. Так, 14-річна дівчина із Козятина, що на Вінничині, приховувала від батьків свою вагітність. Після того, як вночі народилася дитина, дівчинка викинула її з п’ятого поверху.

Як в інших країнах ставляться до сексуального виховання та які його результати?

У сучасному світі говорити про статевий акт і все, що з ним пов’язано – важливо. Школярі закордоном вже давно вивчають статеву освіту у школах та дитсадках.

Досвід Німеччини можна вважати прикладом ефективності сексуальної освіти. Ще всередині 90-х років влада країни затвердила обов’язкові навчальні програми із сексуального виховання. Відтоді частина підлітків, у яких перший статевий контакт був захищеним, зросла від 75,5% до 92% (станом на 2010 рік), показник ранніх вагітностей із 1960-го до 2015 року зменшився більше ніж у 6 разів.

У США загальнодержавного підходу до впровадження сексуальної освіти немає, тому кожен штат може керуватися власними підходами та баченням того, як має викладатися тема статевих стосунків – або подавати інформацію у розгорнутому вигляді, або коротко.

Сексуальна освіта в Нідерландах розпочинається із 4 років: дітям розповідають про повагу до іншої статі, про близькість та безпеку. Вже у 8 років діти дізнаються про ґендерну ідентичність та стереотипи, а в 11 – про контроль народжуваності. У школах розповідають не тільки про вагітність, інфекції та контрацепцію, але й про сексуальні цінності та кордони, повагу до партнера, види статевих стосунків. Наразі на 1000 підлітків тут припадає лише 5 випадків ранніх пологів та менше 9 абортів. Крім того, в країні найменший відсоток захворюваності на ВІЛ/СНІД.

Статеве виховання є обов’язковим шкільним предметом у Швеції з 1956 року. Навчання починається у віці 7-10 років і триває до закінчення школи. Під час занять увага акцентується на здоровому способі життя та на стриманості у відносинах із протилежною статтю. Найважливішими темами є: статева зрілість, кохання, уявлення про себе, перший секс, мастурбація, використання презервативів/протизаплідних засобів та орієнтація.

За останні 10 років у Швеції рівень підліткової вагітності знизився на 80%, а кількість захворювань, що передаються статевим шляхом – на 40%.

У Франції статеве виховання викладається в школі з 1973 року. Школярів забезпечують усіма потрібними знаннями про секс і все, що з ним пов’язано, презервативи у школах роздають вже у 8-9 класах.  Крім цього, презервативи школярі можуть отримати у шкільної медсестри, вільно купувати в торгівельних автоматах школи.

Проблема відсутності чи недостатності статевого виховання характерна для країн Африки та Азії, де на освіту чиниться високий релігійний тиск й тиск традицій.

Досвід Китаю та Японії демонструє, що через відсутність або заборону розмов про секс у стінах школи у країні високий рівень підліткових абортів, масова залежність від порно, незадоволення сексуальним життям та вживання посткоїтальних пігулок як основного засобу контрацепції.

В Індії впровадження статевої освіти блокується правими партіями, оскільки це розглядається з позиції «пропаганди розпусти».

В Україні ж майже 84% батьків та вчителів за дослідженням Cedos вважають, що сексуальна освіта у школах повинна бути. Більшість опитаних підтримують її початок із першого або п’ятого класу. На групових дискусіях зазначали, що початковим віком для формальної сексуальної освіти може бути дитячий садок.

Спокійно говорити з дитиною про сексуальну освіту, коректно відповідати на незручні питання, пояснювати, вислуховувати й, головне, чути – завдання сучасних вчителів та батьків. Саме тоді, коли дорослі не соромитимуться говорити з дітьми на тему сексу, у підлітків буде формуватися цілком адекватне сприйняття сучасних реалій та тенденцій. 

Можливо вас також зацікавить вебінар на тему «Сексуальна освіта молодших школярів»