Батьки отримають... Це школа для кого? В освіті взагалі не можна нічого отримати, можна лише здобути. Доклавши максимум зусиль. Тому і здобувачі, а не отримувачі...
Останні тижні моя ФБ стрічка переповнена ось такими оголошеннями, які в мене як у професіонала своєї справи викликають купу запитань.
От чому дорогі престижні британські приватні школи обіцяють важку працю і сурові порядки (обов’язкова форма тощо), а наші новостворені приватні заклади ловлять клієнтів на живця: ваше дитятко не перетрудиться й у вас не буде ніяких проблем («у нашій школі діти навчаються легко та з задоволенням», «без домашніх завдань!» тощо).
Голова йде обертом від обіцянок: унікальна освітня програма, рухливі енеджайзери, арт-терапію, поглиблену англійську в доступному для дітей форматі, альтернативні предмети (фінансова грамотність тощо) тощо.
Майже всі обіцяють маленькі класи та літні програми. Що реально працює? Але, наприклад, австралійсько-новозеландський дослідник освіти Джон Хетті (John Hattie) у своїй книзі «Видиме навчання» (Visible Learning) рекомендує зосереджувати увагу на тому, що має значення. Подивіться на цю візуалізацію. Переконаний, що багатьох спіткає розчарування: розмір класів майже не впливає на досягнення учнів, а літні програми навіть мають негативний ефект. Звісно, мова не йде про переповнені класи з порушенням санітарно-гігієнічних норм. Мова про те, що навчання лише 8 учнів у класі, аж ніяк не гарантує кращий результат у порівнянні з класом, де їх 25-ть.
Ще одна, як на мене, невтішна тенденція. У 90-ті роки більшість приватних шкіл створювались ентузіастами. Це були люди ідеї, який не влаштовувала тодішня (а вона не надто змінилась за 30 років) шкільна реальність. Багато з них організовували школу «сімейного типу» для власних дітей. І це був реально сектор «Альтернатива». Типова школа залишалась ворожою до будь-яких проявів індивідуальності як учні, так і вчителя, а з’являлись заклади, які на практиці реалізовували індивідуально-орієнтовані підходи.
Наприклад, такими були і є Київський ліцей бізнесу чи школа «Афіни», в яких впроваджувались, наприклад, елементи тьюторского супроводу.
Сьогодні, на мій суб’єктивний погляд, більшість засновників приватних шкіл «просто заробляють гроші». У цьому не було б нічого поганого, якби не одне але… Принцип «будь-який каприз за ваші гроші».
Мій багаторічний практичний досвід в освіті дає підстави стверджувати, що такий «клієнт орієнтований» підхід лише шкодить «здобувачам» освіти. Бо іноді дітей треба захищати і від батьків-гелікоптерів і від самих себе.
Шкодить і пропонований інший «камерозберігальний» підхід: віддати дитину в приватну школу як у «камеру зберігання» і забути.
Мені багато разів як директорові гімназії доводилось вести діалог з батьками, який починався з фрази: «Ми вирішили віддати нашу дитину до вашої гімназії…». Я завжди жартував: «Та не треба її віддавати, хай вона залишається вашою. Будемо разом допомагати вашій доньці/синові розвинути свої таланти…». Школа не пункт прийому дітей і ефективність її роботи буде вкрай низькою у випадку, якщо родина стоятиме осторонь. Для забезпечення потрібної якості освіти перш за все школі і родині слід подбати про створення єдиного поля цінностей.
З початку 90-х років в Україні простежуються два взаємодоповнюючих процеси.
З одного боку, в умовах демографічної кризи та появи хоча б мінімально достатньої конкуренції, всі більш-менш пристойні школи ведуть жорстку боротьбу за розумних дітей і за заможних батьків.
З іншого боку, розширення можливостей для батьківського вибору школи стає головним фактором підвищення якості шкільної освіти. Ми не Великобританія і не США, де державні школи у тому чи іншому районі можуть відвідувати виключно діти з цих районів. Там для того, щоб змінити школу слід змінювати місце проживання. У нас усе простіше і хоч подібне правило ніби і є, завжди знаходяться виняток з правила, які зрештою стають правилом. Тож вибір школи в Україні є!
Можна виділити кілька типів батьків за тим, яку роль вони відводять собі у трикутнику «школа – дитина – батьки»:
Віддали своє чадо до найближчої школи і забули про необхідність активного батьківства.
Батьки, які грають активну (позитивну чи негативну) роль у шкільному житті.
Батьки, які з огляду на свій високий соціальний статус та рівень матеріального забезпечення, передоручають взаємини зі школою своїй обслузі (нянькам, охоронникам, водіям тощо).
Вибір майбутньої Альма-матер для вашої дитини є надзвичайно відповідальною справою. Звісно, у випадку, якщо ви не є прихильником твердження: найкраща школа та, що біля дому.
Для того ж, щоб зробити вдалий вибір школи потрібно мати:
Ресурс часу (наприклад, дружина домогосподарка, яку утримує забезпечений чоловік може собі дозволити тривалі пошуки пристойної школи).
Ресурс знань (важливо знати, що насправді потрібно твоїй дитині, за якими параметрами оцінити реальну якість освітніх послуг, які може запропонувати та чи інша школа тощо).
Ресурс ефективних соціальних зв’язків (простіше кажучи, блат).
Певний фінансовий ресурс теж може відіграти вирішальну роль у придбанні «золотого ключика» до країни знань. В умовах України чарівником №1 стають гроші. Досить пообіцяти стати спонсором школи чи примітивно «дати на лапу» і двері школи відкриті, навіть якщо там є супервідбір.
П’ятим елементом має бути інтуїція, адже має лежати душа і у вас і у вашої дитини до саме цієї школи.
Час, знання, зв’язки, гроші і хоч трохи інтуїції — усе, що вам потрібне для успішного вибору школи, спроможної дати вашій дитині шанс здобути якісну освіту.
Проблемні ж школи, як правило, комплектуються з учнів батьки яких погано поінформовані, байдужі або неспроможні з огляду на ті чи інші обставини зробити вдалий вибір.
З чого починати вибір школи?
По-перше, спробуйте вивчити на сайті управління освіти чи школи усе, що може свідчити про належну якість її роботи. Якщо, наприклад, школа обіцяє, що у вашої дитини будуть «висококваліфіковані викладачі», а ви бачите на її сайті оголошення про десяток вакансій попри те, що свято Знань наближається… Є підстава для сумніву.
По-друге, уважно прочитайте брошури, буклети, газети, які випускає школа. Якщо ви побачите лише набір правильних (модних) фраз за яким не проглядається бачення сучасної освіти, мабуть, ця школа не для вашої дитини. Звісно всі школи обіцяють «інноваційні підходи в організації навчального процесу», але не завжди можуть пояснити в чому конкретно буде виявлятись ця інноваційність.
По-третє, займіться шкільним шпигунством. Не важко провести елементарне спостереження за школою, наприклад, вранці перед початком занять. Ви побачите чи мають звичку запізнюватись на роботу вчителі, звернете увагу на манеру поведінки і особливості лексики учнів тощо. Якщо у вас буде можливість «пройтись по тихим шкільним поверхам», обов’язково скористайтесь нею. Ви побачите багато «дрібниць», які зрештою і визначать ваш остаточний вибір.
По-четверте, спробуйте поспілкуватись з недавніми випускниками цієї школи. Звісно, найкращим варіантом є особисте спілкування тет-а-тет, але корисним буде навіть візит у ФБ групу випускників.
І остання порада. Англійці кажуть: хороший той заклад освіти, у якого руді (тобто старі) стіни. Звісно, у нас немає закладів на кшталт Ітонського коледжу (британської школи для хлопчиків, яка заснована ще в 1440 році), але не варто ганятись за новоствореними закладами з крутими назвами та каргокультними «заманухами». В освіті найкраще все ж таки мати справи з апробованими ну хоча б упродовж одного випуску учнів педагогічними системами.
Головна редакторка:
Литвиненко Леся Анатоліївна
