Письменник та викладач фінансової грамотності Сергій Вожжов поділився думками щодо мовного питання говорячи, що саме батьки відповідальні за мову спілкування своїх дітей. Не школа чи вчителі, а батьки мають пояснювати своїм дітям важливість розмовляти українською мовою в повсякденному житті. Сергій Вожжов запевняє, що існує великий вплив російського контенту на українських дітей. Навіть поведінка за ігровим столом суттєво відрізняється в залежності від мови спілкування.
Редакція Всеосвіти вирішила поділитися думками Сергія Вожжова щодо обговорення навколо його допису. Якою мовою розмовляти в повсякденному житті вирішує кожен індивідуально, проте чи дійсно варто захищати «язик» в ім'я якого чинили лінгвоцид, депортували до сибіру, вішали, стріляли, мордували, ґвалтували, знищували інтелігенцію та протягом останніх сторіч принижували за спілкування своєю рідною українською мовою. Саме мовне питання стало початком великої російсько-української війни, коли весь світ на власні очі побачив вбитих мирних людей та дітей в ім'я «руского вєлікого язика».
Далі пряма мова Сергія Вожжова.
Обов'язковим елементом виховання української дитини має бути володіння українською мовою, і це відповідальність батьків. Чому батьків, а не школи? Бо саме батьками діти укомплектовані по факту народження та бажано на подовше. Тому вчителі можуть змінюватись як рукавички, а саме батьки зацікавлені у розвитку та успішному майбутньому своєї дитини. Адекватні батьки та українська мова — це база в цьому питанні. Вашу доньку навіть офіціанткою не візьмуть без української, лише посудомийкою. А син навіть продавцем-консультантом працювати не зможе, лише вантажником, якщо він не володіє українською. Для підприємців це взагалі перша базова умова, бо всі підприємці працюють з клієнтами та мають обслуговувати їх українською. І ця база закладається в родині.
Я третє русифіковане покоління, як наслідок голодомору. Перед моїми пращурами чітко стало питання — русифікуйся або помри. Це не було лагідно чи за бажанням — русифікація або смерть. Більше 40 років свого життя я говорив російською, поки прийняв рішення відмотати назад цю історію. Тому не розповідайте мені про звичку говорити російською — вам просто лінь, якщо на 10-й рік війни та 18-й місяць повномасштабного вторгнення ви послуговуєтесь російською. Вам просто лінь або ви завезені москалі. Бо українці всі розуміють українською, а говорити — це лише практика, практика та ще раз практика.
Якщо ви цього не робите — російського у світі стає більше. Бо ви споживаєте контент російською, ваші діти споживають контент російською, ваші онуки будуть споживати контент російською... І його будуть продукувати, бо ви його споживаєте. І через цей контент вам, вашим дітям, вашим онукам будуть закладати в мозок російські наративи. І коли їх стане там достатньо, москалі знов розв'яжуть війну. Бо вони вперлись на нашу землю саме тоді, коли вирішили що вже достатньо інформаційно підготували аудиторію і тут їх будуть зустрічати з квітами, як визволителів. Вони завжди так роблять.
Вам не вистачило війни? Ви не натерпілися достатньо? Ви хочете, щоб ваші діти теж жили у війні та вмирали на фронті? Досі послуговуючись російською, ви саме таке майбутнє їм готуєте — про це я вже кричу російськомовним батькам російськомовних українських дітей. І мені так шкода цих дітей, бо вони крутезні. Всі українські діти крутезні! Але досі є такі, яких батьки тягнуть в руський мір. Бо звичка, лінь, какая разніца... А мені болить. Бо мова має значення! Як це донести російськомовним, як?
Група переселенців біля дитячого бараку-ятки. Північний край. 1930 р. Архангельский обласний краєзнавчий музей
Головна редакторка:
Литвиненко Леся Анатоліївна