Головне, щоб учні здобували знання — мотивація освітян під час війни

Після оговтання від шоку та потрясіння повномасштабного вторгнення російської армії на терени України, опанування емоцій від бомбардувань міст і селищ, намагання зупинити рашистські танки та іншу важку воєнну ворожу техніку голіруч українські освітяни ледь не з перших тижнів, не чекаючи на розпорядження зверху, організувалися для дистанційного навчання та виховання дітей.

Вихователі та працівники дитячих садочків приймали малюків в укриттях, під час короткострокового затишшя виводячи дітей на свіже повітря, завдяки небайдужим і волонтерській допомозі організувавши приготування гарячої іжі та забезпечення перекусами малечу. Адже їхні батьки були зайняті допомогою силам ТрО, добровольців і ЗСУ: копали окопи та будували блок-пости, встановлювали нашвидкоруч виготовлені протитанкові загородження.

Українські вчителі та викладачі так само відшуковували способи зв'язку зі своїми учнями, проводячи уроки та заняття за допомогою стареньких телефонів і планшетів, попри низьку якість інтернету внаслідок ракетних обстрілів України. А під час блекауту наші вчителі проводили уроки на паркувальних майданчиках, заправках, у супермаркетах великих торговельних мереж і бомбосховищах, ба більше, лишившись домівки після влучання російською бомбою, віддані власній справі та покликанню, українські освітяни проводили дистанційні уроки на руїнах фундаменту власного обійстя — усього, що лишилося після «освобождєнія русским міром».

Головне, щоб ви отримали знання, — так про своїх учнів дбає вчителька математики спеціалізованої школи №211 Оболонського району в Києві Юлія Баланюк.

Українці її точно впізнають зі славнозвісного відео, в якому вона під час блекауту проводить урок на паркувальному майданчику біля столичного супермаркету. Пані Юлія каже, що їй ніяково через те, що вона стала знаменитою, адже вчителі по всій Україні робили так само чи навіть більше.

Школа — місце, де вивчають не тільки теореми та аксіоми, тут формуються правила життя. Дуже важливо, аби у житті кожного учня трапився такий вчитель, який власним прикладом, знаннями та компетентністю прищепить дітям зацікавленість до здобуття знань.

Найважче було проводити уроки в той період, коли постійно вимикалося світло. Та того разу після чергового зникнення електроенергії й інтернету додалося ще й планове вимкнення електомереж, тож можливості провести урок не було. Стоячи в черзі до супермаркету, спробувала «зловити» інтернет хоч де-небуть: пройшлася між будинками і так за інерцією, просто не думаючи, повернулася до магазина. На диво, інтернет тут був, діти зайшли до дистанційної платформи і урок розпочався. Та невдовзі мережа зникла, тож пішла шукати, де її віднайти. Так опинилася на парковці супермаркета, сидячи навприсядки, тримаючи ноутбук на огороджувальному стовпчику майданчика для паркування автівок, — розповідає вчителька математики.

Іншим разом пані Юлія проводила дистанційний урок між поверхами на сходах власного багатоповерхового будинку, бо інтернету в квартирі не було, а на сходових майданчиках сигнал хоч і слабенький, але пробивався. Також уроки проводилися на дитячому майданчику поміж вцілілих гойдалок.

Юлія Баланюк не погоджується з присвоєнням їй статусу знаменитості чи героїні, стверджуючи, що всі вчителі її школи працювали у таких умовах: у меторо чи пунках обігріву, тобто де хто міг віднайти інтернет і зв'язатись дистанційно зі школярами.

Інша освітянка Оксана Корольчук, учителька англійської мови спеціалізованої школи №211 Оболонського району Києва, обрала для проведення уроків одну з АЗС.

Працівники заправки поставилися до ситуації з розуміння, були завжди привітними, таких, як я, було багато. Тобто люди з ноутбуками приїжджали на АЗС віддалено працювати, ми ділилися стільчиками, столиками — були, як рідні. Такі екстремальні умови зблизили людей, — ділиться враженнями пані Оксана.

На її переконання, під час активної фази великої війни та вимкнення аварійно чи планово електроенергії, зникнення мережі Інтернет саме навчання стало острівцем надійності та безпеки для українських дітей. Воно заспокоювало, за словами багатьох школярів, під час дистанційних уроків вони відволікались.

Не тільки вчителі працювали в екстремальних умовах, не покладаючи рук, а й школярі та, відповідно, батьки. Діти, наприклад, ловили сигнал мережі у метро, намагаючись вчитися, — зауважує Юлія Баланюк.

Батьки Анни Завгородньої, учениці 8 класу столичної школи №211, встановили вдома два акумулятори для подачі електроенергії та провели інтернет, але це не повністю вирішило проблему, бо вчителі теж не могли виходити на зв'язок і проводити уроки.

Взагалі спочатку ми опрацьовували самостійно матеріал, але все одно все погано та важко запам'ятовувалося. При звичайному форматі навчання легше навчатися, адже краще розумієш тему та легше засвоюш матеріал, не турбують проблеми вимкнення світла чи відсутність інтернету. А сидіння за комп'ютером майже вісім годин дуже втомлює, — розповідає школярка.

Прикладів витримки, мужності та нескореності обставинам українських освітян, дітей і батьків насправді дуже багато. Всеосвіта неодмінно висвітлюватиме їх, аби відзначити стійкість і наполегливість кожного учасника освітнього процесу під час повномасштабної війни, яку цинічно, жорстоко та підступно веде проти України країна-терорист росія.

Всеосвіта дякує кожному вихователю, вчителю, викладачу та педагогічному працівнику за їхну професійність і непохитність. Адже попри відсутність електроенергії, інтернету та незважаючи на особистісні потреби сім'ї та власних дітей, вони продовжували навчати і виховувати українських дітей, тому що розуміють, настільки освіта важлива для майбутнього покоління на України в цілому.

Фотоматеріали: скріншот відео