Школа має швидко адаптовуватися до нових викликів — Вітренко

Станом на початок 2023 року в Україні інклюзивно навчалися 35 тисяч учнів, працювало понад 25 тис. інклюзивних класів. Хоча ще п’ять років тому в інклюзивних класах навчалося вдесятеро менше дітей, ніж сьогодні.

Повномасштабна війна, з якою росія вдерлася на територію Україну торік, внесла корективи о освіту в цілому, та в інклюзивну зокрема. Наші діти залишилися без домівок, сотні шкіл зруйновано, діти проживають у різних регіонах України, у різних країнах, в умовах тимчасового прихистку.

Про це наголосив заступник міністра освіти і науки України Андрій Вітренко під час засідання робочої групи з питань розроблення Національної стратегії розвитку інклюзивного навчання на 2023-2030 роки.

Він зазначив, що повномасштабна війна змусила освітян думати і діяти інакше, бо дітей, яким потрібна особлива увага і підтримка, стає дедалі більше, а часу на пошуки рішень обмаль або немає зовсім.

Тому школа, за його словами, повинна дуже швидко пристосовуватися до індивідуальних потреб учнів та адаптовувати діяльність до викликів, пов'язаних із безпекою, воєнним станом, вимушеним переміщенням громадян на безпечні території, руйнуваннями інфраструктури тощо.

Війна — той час, коли від декларацій потрібно переходити до практики, зокрема і в питанні створення інклюзивного освітнього середовища. Травмовані досвідом війни діти; діти, які опинились у складних життєвих обставинах; діти з інвалідністю; хлопчики і дівчатка, які по-різному адаптуються та інтегруються у шкільне середовище; діти, які на деякий час не мали доступу до освітнього процесу через хворобу, війну чи інші причини — всі вони є дітьми з особливими освітніми потребами, яким необхідна увага і підтримка в інтеграції у шкільне середовище. Тому саме зараз є нагальна потреба завершити розроблення Національної стратегії розвитку інклюзивного навчання на 2023 – 2030 роки, — зауважив Вітренко.

Як відомо, 58% українських освітян відзначають появу стресу чи психологічної травми в учнів після початку повномасштабної війни, що проявляється через тривожність і стурбованість дітей, відсутність мотивації до навчання.

Під час великої війни українські освітяни продемонстрували приголомшливий опір і не зупинялися на досягнутому, попри величезні труднощі. Вчителі навчають учнів у бомбосховищах під час активних бомбардувань або проводять дистанційні уроки із заправок чи пунктів обігріву після відключення електроенергії. Магазини великих мереж, аптеки, поштові відділення та частина медичних закладів, які працюють від генераторів, перетворилися на центри для зйомок віртуальних уроків.

Наприклад, у Києві вчителька годинами сиділа навприсядки на засніженому тротуарі біля магазину, роздаючи домашнє завдання учням, попри відключення електроенергії.

А у Бородянці на Київщині вчителька математики Світлана Попова проводила дистанційні уроки, перебуваючи на обвуглених залишках свого будинку, який обстріляли російські танки. Її школа, яку під час окупації захопили й перетворили на штаб російські військові, була дуже пошкоджена перед відступом російських терористів. Та віддана своїй справі вчителька продовжувала проводити дистанційні уроки у своєму дворі.

Тож українські вчителі стали прикладом мужності, повсякденного героїзму та самовідданості обраній професії під час повномасштабної війни.

Нагадаємо, цифровізація та самоорганізація із внутрішньою силою українських педагогів допомогли втриматися освіті під час пандемії й дали змогу адаптуватися до умов війни. Проте дистанційне навчання — це вимушений крок в умовах воєнного стану, адже діти мають ходити до школи, спілкуватися між собою та з учителями.