Вчителі втримали освітній процес під час війни — Лікарчук

Результати дослідження, проведеного Державною службою якості освіти (ДСЯО) за підтримки низки іноземних партнерів чи на їхні кошти, про якість організації освітнього процесу в загальноосвітніх закладах України в умовах війни неабияк розлютили колишнього керівника Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО) Ігоря Лікарчука.

На мою думку, з наукової точки зору це дослідження мало що вартує. Адже робити серйозні висновки на основі кількох сотень анкет із питаннями, котрі укладені людьми, далекими від соціології, не можна. Навіть соромно. І це не кажучи про інші професійні вади подібного витвору, — коментує він результати дослідження ДСЯО.

Лікарчука дивує й обурює те, що державна служба фактично звинувачує українське вчительство у недостатній «гнучкості та адаптивності» упродовж страшного року війни.

Хто, як не українські вчителі, виявляючи небачену адаптивність та гнучкість, забезпечили здійснення цього року освітнього процесу водночас в режимі онлайн, офлайн, дистанційно, очно, напівзаочно тощо? А якби не були гнучкими чи адаптивними, то чи могли б кілька разів на день під час тривоги завести дітей в укриття і продовжити там урок, вивести учнів із укриття після відбою тривоги й продовжити уроки, як наче нічого й не було? Іще й оцінити учнів, внести записи до електронних і паперових класних журналів, написати плани, провести заходи, виконати сотні забаганок місцевих органів управління освітою, забезпечити участь у конкурсах, оглядах, семінарах… А чи не про гнучкість та адаптивність йде мова, якщо освітній процес довелося організовувати без підручників та посібників, навчального обладнання, приладів, технічних засобів навчання? Чи автори дослідження, сидячи в затишних кабінетах та аналізуючи анкети, не знали про вчителів, які проводили навчальні заняття із власних помешкань, за власний кошт у будь-який час доби, адаптуючись до часових поясів тих країн, куди виїхали їхні учнів? То чи це не адаптивність і гнучкість? Між іншим, проводили уроки й біля руїн своїх помешкань, із окопів на лінії фронту… І це також, на думку дослідників, не гнучкість та не адаптивність… — зауважує увагу на цінності праці освітянина під час війни екскерівник УЦОЯО.

Лікарчук наголошує, що система загальної середньої освіти України у цей страшний рік війни вижила лише завдяки тому, що справжніми патріотами держави та своєї справи були переважна більшість українських вчителів і керівників закладів загальної середньої освіти.

І додає, що майже всі вони змогли, поборовши власний страх, розпач та особисті проблеми залишитися вірними своїй справі, не покинули учнів та викладання, чим фактично й зберегли систему загальної середньої освіти від повноі руйнації.

Лікарчук акцентує увагу, що сьогодні, як ніколи, українське вчительство потребує підтримки державної та суспільної. Адже нині немає черг бажаючих працювати у школах, навіть у столичних закладах освіти роками існують вакантні посади вчителів математики, хімії, фізики.

За його словами, нині відсутні конкурси на педагогічні спеціальності в університетах, як, між іншим, зникають і педагогічні університети. Школи змучені бюрократизмом та новаціями, через які вчителів уже тіпає, зауважує ексголова УЦОЯО.

Популізм і дилетантство в освіті руйнують педагогічну творчість і продукують вчителя-урокодавця, який не навчає, сіючи розумне, добре, вічне, а лише готує до ЗНО/НМТ… Ми стоїмо на порозі безповоротних руйнівних процесів у системі освіті й замість взаємопідтримки та консолідації зусиль у цей нелегкий час на адресу українського вчительства знову і знову чуємо звинувачення. Цього разу у відсутності уміння адаптуватися та бути гнучкими. Це є неправда. Жорстка неправда. Яка шкодить, — вважає Лікарчук.

Нагадаємо, під час презентації результатів дослідження «Освіта під час війни» відбулося відкрите цькування вчителів у прямому ефірі та стався безпрецедентний випадок, коли Міністерство освіти запросило на обговорення важливих освітніх реформ маму школяра без оголошення її особистих здобутків.