Сьогодні минає рік без Героя України, академіка, Шевченківського лауреата, шістдесятника Івана Дзюби.
Його називали «прапором шістдесятництва» та «совістю нації». Його праця «Інтернаціоналізм чи русифікація», власноруч розіслана в усі найвищі інстанції в 1965 році, мала ефект бомби: спочатку її намагалися спростувати, викликаючи автора на «профілактичні бесіди», щоб переконати в хибності його висновків; пізніше — заборонити. Але, випущена на волю, вона була перевидана за кордоном англійською, французькою, російською, італійською та китайською мовами, тиражувалася сотнями рукописних, друкованих чи перефотографованих примірників і за короткий час стала одним із найвідоміших зразків самвидаву. Що, зрештою, і стало підставою для арешту автора.
Іван Дзюба. Фото з кримінальної справи. Джерело: istpravda.com.ua
Сам Іван Дзюба зовсім прагнув такої слави. Але, як блискучий інтелектуал, він не міг не бачити розбіжностей між ідеологією радянської пропаганди, записаною в програмних документах, і реальністю, де нищилося все живе й самобутнє, що не вписувалося в рамки «новой исторической общности — советского народа». А, зрозумівши це, мовчати вже не зміг.
Якби якийсь народ відмовився від своєї мови, це означало б, що він відмовляється від самого себе. Ясно, що такого бути не може. Історія досі не знає прикладів добровільної відмови народів від самих себе, тобто добровільного самогубства народів. Не було і не може бути такого ніколи, як не може людство хотіти самознищитися. Немає і тепер добровільного зречення українського народу чи його частини від самого себе, своєї мови. Те, що на поверховий погляд здається добровільним, насправді таким не є. Маємо вимушену, під тиском обставин і дією серйозних причин відмову частини українців від своєї мови і всі пов’язані з цим ненормальні наслідки для суспільства, — писав Дзюба.
Написана Дзюбою робота «Інтернаціоналізм чи русифікація» довела знущання советської влади над українською мовою.
... мало хто за рутинним, освяченим звичкою нехтуванням української мови, за зручністю і вигідністю особисто для себе такої ситуації — здатен побачити довготривалий історичний злочин, глибоку травму національного організму, — зауважував літературознавець.
Фотоматеріали: publish-ukma.kiev.ua
Відео: Історична правда
Користувач:
Нікішина Тетяна Олександрівна