День в історії: народився керівник хору «Гомін» Леопольд Ященко

2 червня 1928 року в Києві народився Леопольд Ященко, музикознавець, фольклорист, хоровий диригент, композитор і керівник хору «Гомін».

Навчався в Київській консерваторії, закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де працював у наступні роки. У 1961 році захистив кандидатську дисертацію «Українське народне багатоголосся».

Перед вступом до консерваторії я вперше побував у фольклористичній експедиції. Поїхати в село і послухати пісень — це було щастя, і коли я почув, що є такий Інститут фольклору та етнографії, то зразу зрозумів, що це — моє. І щоліта на канікулах виїжджали й записували, — згадував митець.

У 1968 році Ященко підписав колективного листа до ЦК КПРС проти закритих судових процесів над політв’язнями, за що був звільнений з роботи. 1969-го створив етнографічний хор «Гомін», який відроджував у Києві народні свята та звичаї й виконував майже виключно українські народні пісні.

То було справді духовне відродження: людей різного віку, професій, уподобань об’єднала пісня, що стала для Києва пробудженням. До нас тягнулися звідусіль, як спраглі до джерела: ми відчували себе місіонерами на рідній землі і, де могли, як могли, піснею повертали людям дух, — згадував тодішній учасник хору Юрій Гомін.

Хор закрили за два роки як «націоналістичний», а самого Леопольда Ященка виключили зі Спілки композиторів.

Перебуваючи в опалі, завідував дитячим сектором при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем, навіть працював маляром на заводі та теслярем у радгоспі.

У 1984 році організував етнографічний хор, якому згодом повернули назву «Гомін».

Саме «Гомін» першим у Києві виконав «Ще не вмерла Україна», «Боже Великий, Єдиний», «Ой у лузі червона калина» та інші патріотичні пісні.

1989-го поновлений у Спілці композиторів України.

Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1993), премії імені П. Чубинського (1992). Автор книг «Українські народні романси» (1961), «Буковинські народні пісні» (1963), «Григорій Верьовка (нарис про життя і творчість)» (1965), «Державна заслужена капела бандуристів Української РСР» (1970) та інших.

Коли збиралися велелюдні українські здвиги у Києві — пан Леопольд вів туди свій хор. Попереду несли хоругву «Гомону» — це стиль українських мітингів. Хор заводив до співу тисячі людей на площах. Я чув його на Тарасовій горі у Каневі, на День незалежності, на Помаранчевій революції, на Мовному Майдані, на Революції гідності. На мітингу за визнання УПА на початку 2000-х, коли нас на Хрещатику зібралося кілька сотень проти комуністичних «боксерів» і тітушок, багатьох побили. Навіть коли вже розходилися — біля метро виловлювали тітушки і «мєнти» — били за те, що носиш вишиванку. Хор «Гомін» не злякався, гордо стояв і співав, — пригадував релігієзнавець і політичний оглядач Андрій Ковальов.

Помер митець 2 квітня 2016-го в Києві.

Вся світова культура — це сукупність національних. Втратить свою Україна — одночасно втратить і світ, — наголошував Леопольд Ященко.

Фотоматеріали: УІНП