Шкільна освіта в Німеччині: базові нюанси очима мами-емігрантки

Єлизавета Геллінґер розповіла, як проходила адаптація її тринадцятирічного сина у німецькій школі та чим відрізняється середня освіта в Німеччині від України.  

У Німеччині існує три типи шкіл:

• Базові школи (Hauptschule) – вони дають базові знання з основних предметів. Відучившись 9 років, їх випускники зазвичай знаходять себе в робочих професіях.

• Реальні школи (Realschule) – 10 років навчання і можливість працювати у сфері послуг. Але знайти хорошу роботу після реальної школи теж дуже складно.

• Гімназії (Gymnasium) – 12 років навчання, після яких випускники можуть вступити до вишу.

Єлизавета з чоловіком вирішили відправити сина в гімназію.

Чого навчають в німецьких школах?

Вся освіта в Німеччині безкоштовна: і школи всіх типів, і університети, і для німців, і для іноземців.

Процедура вступу в гімназію обмежилась співбесідою, де мама пояснила, які мови син вчив. У кожній гімназії вчать дві іноземні мови: англійську всі вчать ще з початкової школи (Grundschule), зазвичай друга іноземна мова – французька.

Перед вступом до гімназії хлопця розпитали, чи належить він до якоїсь загальноприйнятої релігійної конфесії. Адже невіруюча дитина замість уроків історії релігії може ходити на уроки філософії й етики.

З незвичних предметів – політологія, яку вивчають дуже ретельно. Математика формально не ділиться на геометрію та алгебру. А програми з історії, біології, хімії та фізики відрізняються від українських тим, що всі знання в Німеччині орієнтовані на практику. Діти постійно відповідають собі на питання: як я можу використовувати ці знання щодня в побуті.

Решта предметів у німецькій гімназії не сильно відрізняється від набору українських шкільних предметів. 

Ще одна важлива відмінність німецької шкільної системи від української – поступове (від першого до випускного класу) щезання щоденних конкретних завдань. Протягом останніх трьох років гімназисти мають завдання майже як в інституті: жодного щоденного ДЗ, є лише проєкти на тиждень або на місяць, і тільки після цього терміну учні розказують про їх виконання.

Як результат – у німецьких учнів набагато менше стресу, ніж при щоденних домашніх завданнях.

Після написання підсумкових іспитів випускного класу абіитурієнти за резултатом атестатів просто вибирають собі відповідний виш (якщо хочуть вчитися саме в Німеччині).

Канікули та адаптація до школи у Германії

Як відомо, Німеччина ділиться на 16 федеральних земель. Літні канікули у всіх землях тривають шість тижнів, але починаються і закінчуються в різний час. У нас заняття починалися в середині серпня.

Треба віддати належне вчителям: всі пішли нам назустріч, пояснювали синові додатково те, що було йому не зрозуміле, англійською. Нам дали цілих два роки фори.

Це означає, що протягом двох років (7 і 8 класи) сина все одно переводитимуть в наступний клас, навіть якщо він буде отримувати тільки погані оцінки – шістки або п'ятірки [найнижча і передостання оцінки – відповідає нашим двійкам і трійкам] – розповідає пані Єлизавета.

У Німеччині зворотна система оцінювання: найвища оцінка – 1, найнижча – 6

Однокласники та вчителі

У німецькій гімназії багато проєктів школярі мусять виконувати в мінігрупах або в парах. Наприклад, щоб виконати завдання з географії (Erdkunde, дослівно «землезнавство»), хлопцеві довелось усі вихідні клеїти з однокласницею вдома плакат про вулкани.

Потім вони вдвох блукали по осінньому парку, збираючи листя для гербарію. І це не в 6-7, а в 13 років! Вчителі заздалегідь вибачилися, що учням буде, ймовірно, не зовсім цікаво збирати листячко в 7 класі, і зауважили, що це вже востаннє.

Батьківські збори тривають усього пів години. Батьків познайомили з двома класними керівниками та коротко представили предметників. Розповіли про майбутню поїздку класу на Великдень в Англію та вибрали батьківську раду класу з двох батьків. Саме ці батьки отримували меседжі від класного керівника, якщо йому треба було попередити батьків про щось або когось посварити – і транслювали їх усім решта.

Наприклад, одного разу ми отримали звіт про вчинену на шкільній велостоянці «облаву» – розповідає Єлизавета Геллінґер. – Починаючи з сьомої ранку поліціянт перевіряв велосипеди гімназистів на справність гальм і ліхтарів, а самих юних велосипедистів – на наявність шоломів. Перевірка затягнулася на весь перший урок. І вчитель надіслав батькам з батьківської ради класу поліційний звіт у відсотках, скажімо «у 15% дітей не було ліхтарів на велосипедах».

Читайте также: Як у різних країнах світу проводять статеве виховання

Джерело: https://vse.ee/bmk