«Тато року 2019»: інтерв’ю з номінантом Володимиром Алексєєвим

Бути батьком – завдання не з легких, однак це не заважає багатьом татам України займатися вихованням дітей і будувати успішну кар’єру.

Відчувати радість від дотику маленьких дитячих рученят, разом малювати динозаврів і будувати з піску замки, щовечора чути «Тату, а прочитай мені казку» – саме такі моменти ощасливлюють кожного чоловіка.

Тож, як це – бути вчителем, головним редактором, автором книжок і найкращим у світі татом, номінованим на престижну премію «Тато року 2019»? Про виховання, роботу вчителя і номінацію з читачами «Всеосвіти» поділився Володимир Алєксєєв – учитель початкових класів і в «Школі Супергероїв» при лікарні «Охматдит», головний редактор всеукраїнської газети «Початкова освіта» і автор книжок. 

 Володимире, розкажіть, будь ласка, хто номінував вас на премію «Тато року»? Як ви відреагували на цю новину? 

Номінація на премію «Тато року» стала для мене справжньою несподіванкою. Номінувала мене відома українська телеведуча Наталія Мойсечук.

Тоді я саме працював над матеріалами чергового номеру газети «Початкова освіта», а моя робота вимагає бути завжди в курсі найсвіжіших новин освіти.

Я замальовував макет дидактики для 1-го класу і краєм ока помітив, що хтось додається до мене у друзі у мережі Фейсбук.

Це була Юлія Горошко, засновниця благодійної організації «The Moms», яка і повідомила про те, що мене номінували на участь у премії. Найперша думка, що промайнула в голові – це «розвод», але за декілька хвилин усе зрозумів.

«Володимире, ми зараз готуємо Всеукраїнську премію «Тато року», в якій є номінація «Тато-освітянин». Після відбору експертного журі, Вас обрано в ТОП-5. Номінувала Вас Наталія Мосейчук» – йшлося у повідомленні.

На що я відповів: «Дайте часу, я прийду до тями – і відповім».

 Як вважаєте, чи є у вас шанси на перемогу? Що плануєте робити після участі в премії? 

Я не замислююсь над перемогою, адже досяг рівня, потрапивши у ТОП-5. Для мене це – той щабель, про який я ще якихось років п’ять тому навіть не мріяв досягти. Те, що мене номінували – просто величезний бонус, шалена підтримка і віра у мої сили. Тепер я на 100% упевнений, що мої старання і наміри правильні, тож я йду правильним шляхом.

Моє життя не зміниться, я залишусь тим самим татом, чоловіком, редактором, колегою, другом, знайомим. Якщо переможу, то кожному без винятку говоритиму або ж писатиму: «Спочатку зроби щось на усі сто баксів, а потім вимагай оплату в сто баксів». Інакше кажучи – наше суспільство живе за принципом «заплатіть мільйон – і я робитиму на мільйон». А якби кожен українець робив свою справу як професіонал і потім отримував відповідну оплату (не обов’язково в грошовому еквіваленті), то ми б стали найуспішнішою країною. А показував би я усе це на прикладі премії: є я, моя робота і результат. Тільки після моїх щоденних старань і важкої щоденної праці я отримую результат.

 Розкажіть, будь ласка, коли розпочався ваш шлях, як педагога. З якими труднощами вам довелось стикнутись на початку кар’єри?  

Коли я був молодим спеціалістом і тільки розпочинав свій шлях в освіті, то помітив певні проблеми. Найголовніше – це практика й досвід.

Я навчався у Корсунь-Шевченківському училищі, який славиться чималим циклом практики, але цього виявилось замало. Як ми знаємо, усі страхи, фобії чи проблеми людини, як біологічного виду «нomo sapiens» розпочинаються ще з дитинства. Молодий спеціаліст може помилятися, в міру власного досвіду, як педагогічного, так і життєвого. Проте кожна помилка може бути фатальною для будь-якої дитини.

До прикладу, у моєму першому класі була дівчинка без батька й одного разу вона, зі сльозами на очах обійняла мене і промовила те, від чого й зараз мурашки біжать по спині: «Можна Ви будете моїм татом?». І знаєте, тут треба мати життєвий досвід і мудрість, аби відповісти правильно, адже її серце і душа були повністю відкритими. Будь-яке моє слово тоді було як зернина, що потрапила у сприятливе середовище і проросла. Важливо було, щоб це зерно було від «культурної рослини», а не проросло в маленькому серці «бур’яном».

Також проблемою була відсутність якісного обладнання, хоча зараз це питання вирішується на рівні держави, та я не впевнений, що у маленьких провінційних містечках чи селах цю проблему вирішено.

За часів свого «старту» мав криву коричневу дошку розграфлену вручну гвіздком, «сталінські» парти і шафи висотою сантиметрів 60 із намальованими паровозиками. Я самостійно майстрував полиці, а з дітьми прикрашав стіни.

Чого ж не вистачає школі? Передусім, сьогоднішньому молодому спеціалісту не вистачає визнання. Простий приклад – матеріали, які надсилають вчителі для опублікування на сторінках наших газет і журналів. Відкриваючи той чи інший матеріал відразу відчувається «почерк» молодого спеціаліста. Це свіжий подих, нові ідеї, креативні рішення певного процесу, нові види роботи. Якби в педагогічних колективах молодих викладачів сприймали не як малечу, якій потрібен наглядач, а як тих, хто є «свіжим повітрям», тих, хто вартий уваги для роботи пліч-о-пліч та для обміну досвідом, то сьогодні не було б багато вакансій, про які усі ми з вами знаємо.

 Коли ви приєдналися до видавництва «Шкільного світу» і як вам вдається поєднувати роль вчителя, головного редактора й тата? 

У 2017 році я працював у школі №53 на ставку вчителя. Проте я хотів підзаробити, тож розмістив резюме на сайтах пошуку роботи і мені зателефонували з видавництва.

Перший рік мені було дуже важко – до обіду я перебував у школі, а одразу після уроків біг працювати в офіс. Щочетверга проводив уроки в лікарнях, а вечорами перевіряв зошити та готувався до уроків.

На жаль, але я весь час приділяв роботі, а не своїй доньці. Коли вона просила з нею помалювати чи погратися, я сидів за ноутбуком. Але так далі не могло продовжуватись і я зрозумів, що варто обирати. Я звільнився зі школи і обрав роботу у видавництві. Питання фінансів на ваги вибору поставив останнім, бо важливішим було інше – для чого я живу на планеті Земля, яке моє призначення.

Сьогодні я впевнений, що від мене залежить майбутнє доньки і я маю докласти максимум зусиль, аби її зустріло критично мисляче і розумне суспільство. Я чітко усвідомлював тоді й осмислюю зараз, що маю не говорити і писати, а показувати власним прикладом, доносити до суспільства свої ідеї і думки.

Після таких змін у житті вся моя увага вечорами була і є для доньки. Ми придумуємо цікаві способи, щоб гарно проводити час. Наприклад, влаштовуємо день тат і день мами. Щосуботи тато проводить весь день з донькою, а в неділю – мамина увага й час у повному розпорядженні малечі. Це дозволяє ще більше зблизитись і зрозуміти одне одного. Наприклад, є речі про які донька не скаже мамі, але скаже таткові, і навпаки. Взагалі день тата і день мами – чудове рішення для сімей, де батьки мають високий рівень зайнятості. Час від часу ми з донькою будуємо «будиночки» з покривал або можемо приготувати щось смачненьке на кухні.

 Розкажіть, будь ласка, за роботу вчителем у «Школі супергероїв». 

Це сталося майже два роки тому. Увечері я гортав стрічку новин у Фейсбуці і прочитав допис Наталії Мосейчук про те, що дітям у лікарні треба вчителі.

З самого ранку всі думки були про учорашній допис пані Наталії (тоді ми ще не були особисто знайомі). Вже в обід я вирішив, що потрібно знайти цей допис, але тоді так нічого й не знайшов. Я шукав благодійні організації чи будь-яку іншу інформацію щодо викладання в лікарнях, але на мене знову чекала невдача. Витративши обідню перерву на пошуки, я вирішив написати приватне повідомлення пані Наталії, хоча був упевнений, що вона не відповість, та пані Наталія у той самий день передала мої контакти організаторам, з цього усе і почалось.

Тоді я дуже хотів займатися благодійністю, та через фінансові труднощі не мав змоги це зробити. Але ж я крутий вчитель, хіба такі нікому і ніде не потрібні? Я можу допомагати, передаючи знання і досвід дітям.

Так я і став учителем у «Школі супергероїв» при лікарні «Охматдит». Ця школа найперша в Україні при лікарні, а це нові й корисні знайомства, робота в чудовому колективі, участь у розробці положення про освіту в лікарні та ще багато іншого.

 Поговорімо про ваш досвід, як тата. Що найголовніше у вихованні дітей? Чого прагнете навчити вашу доньку? 

Без вагань можу сказати, що найважливіша річ у вихованні дітей – стосунки між мамою і татом. Так, саме повсякденне життя і взаємовідносини мами з татом формують особистість дитини. Якщо мама пояснює доньці, що читати лежачи не можна, але так робить тато, то позитивного результату не буде. Ми можемо безмежну кількість разів говорити дитині про добро і показувати все на власному прикладі, але, якщо вона бачить сварки між батьками, то буде це однозначно повторювати.

Пояснення, розмови й обговорення формують знання, а власний приклад – духовність, що суттєво важливо для дитини від самого народження.

На своїй сторінці у Фейсбук я написав рядки, в яких сказано повністю усе, чого я прагну навчити доньку:

Слухай і ти почуєш. Говори й тебе почують.

Придивись і ти побачеш. Дій – тебе побачать.

Торкайся й ти відчуєш. Відкрийся і тебе відчують.

Не зупиняйся й ти дійдеш. Озернись – з тобою йтимуть.

Вдихни і зрозумієш – серце б'ється. Пірни і зрозумієш – в тебе вибір є.

Мрій і зрозумієш – життя не має рамок. Полети й відчуєш ти свободу.

Кохай і будеш ти щасливим. Люби і житимеш в любові.

 Чого ви навчились у своєї доньки? 

«Подумай перед тим як сказати, а коли сказав – дотримайся слова».

Саме цій істині навчила мене донька. Тільки не варто ці слова сприймати у прямому значенні, бо я завжди думаю, що говорю і намагаюсь дотримуватись слова. Йдеться про зовсім інше. Уявімо, що я працюю і повністю знаходжуся у світі літер і текстів у той час, як донька підходить і запитує: «Тато, а ми підемо сьогодні у кафе?».

Я ж автоматично відповідаю: «Полінко, ну звісно ми підемо до кафе». Я сказав і не пояснив дитині, що це була не обдумана відповідь. А якщо я сказав «Звісно», то треба дотриматись, адже в такому разі донька просто не довірятиме мені або подумає, що я не приділяю їй достатньо уваги.

Звичайно, похід у кафе – це найперше, що пригадалося і це один з найпростіших прикладів. Я краще перепитаю доньку знову, потім подумаю і відповім.

 ТОП-5 порад, як стати успішним татком:  

1. Діалог. Потрібно з дитиною постійно і багато говорити – це і є формування навичок спілкування, і вимова, і виховний процес, і чудово проведений час, і розуміння емоцій.

2. Посуд з кухні, мамина косметичка, малюнки на татовому обличчі тощо –  це найкращі речі для ігор і чудового проведення часу.

3. Бути дитиною. Стрибай, співай, танцюй, будь веселим –  усе це стане бонусом на шляху до «успішного татка».

4. Міміка і жести. Навчися керувати власною мімікою і жестами – це добре впливає як на спілкування з дитиною, так і на виховання. А ще це хороший спосіб весело провести час.

5. Будь в тренді. Ти просто зобов’язаний знати блогерку Настю, яка має популярний Youtube-канал, можливості пластиліну «Play-Doh», Лолу (а ще краще усю лінійку з колекції) і обов’язково після слів сина чи доньки «тато, ну ти що не знаєш?» швидко забігти до ванни, зачинитися і тихо промовити «окей, гугл…».

Світлини з особистого архіву