Закон про мову: факти, погляди та думки

Після визнання Конституційним Судом мовного «закону Ківалова-Колесніченка» неконституційним, постала потреба створення нового документа, що регулював би на законодавчому рівні цю сферу державної ідентичності.

За результатами всеукраїнського опитування Київського міжнародного інституту соціології, що відбулось у травні 2017 року, 64% учасників дослідження вважають, що держава має підтримувати насамперед українську мову, 19% віддали свій голос за підтримку «всіх мов однаковою мірою» і 2% респондентів допускають, що особливого сприяння потребує російська мова.

Також більшість (61% опитаних) основним завданням державної мовної політики вважають допомогу в «поширенні української мови в усі сфери життя». 59% учасників підтримують українську як єдину мову спілкування в державних установах, 54% вважають, що у торгівлі та сфері послуг на звернення українською мають завжди відповідати українською.

Однак, не всі розділяють думку гострої необхідності окремого закону щодо мовної політики. Зокрема, українська письменниця, педагогиня та громадська діячка Лариса Ніцой під час публічного виступу зазначила, що українці мають альтернативну «зброю» в питаннях мови:

Парубій сказав, що у нас є правовий вакуум, який виник у результаті заборони «закону Ківалова-Колесніченка», який необхідно терміново заповнити. Вакууму немає, українці сьогодні захищені, так само як і українська мова. Українці мають чим «воювати» на захист рідної мови і це не лише ст. 10 Конституції України. А ще й рішення №10 Конституційного суду. А верховніше цього відомства в Україні немає!

Для повного розуміння, пропонуємо ознайомитись із витягом з рішення №10 Конституційного суду (ухваленого 14 грудня 1999 року) про офіційне тлумачення положень ст. 10 Конституції України щодо застосування державної мови:

Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так: українська мова є обов'язковим засобом спілкування на всій території України державними та місцевими органами влади, а також в публічних сферах суспільного життя.

З метою врегулювання мовної політики держави, 19 грудня 2017 року у Верховній Раді, було зареєстровано законопроект, що регулює мовне питання – проект №5556 «Про мови в Україні» (автори – народний депутат Лесюк та група депутатів). А вже за місяць, 19 січня, було зареєстровано ще два законопроекти про державну мову: законопроект №5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» (автори – народний депутат Головко та група депутатів) та законопроект №5670 «Про державну мову» (автор – народна депутатка Подоляк та група депутатів). Останній пізніше було доопрацьовано та окремо зареєстровано як проект закону №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (авторства Комітету з питань культури та духовності).

В усіх вищезгаданих проектах закладені квоти й преференції для державної мови в різних сферах суспільного життя, регулювання використання мов у сфері державного управління, ЗМІ, книжкового ринку, кінематографа, реклами, інтернету, освіти тощо. Також у цих документах запропоновані фінансові стягнення та можливі інші покарання за порушення визначених пунктів закону.

Автори проектів 5669 та 5670 вважають, що створення Національної комісії зі стандартів державної мови є необхідною умовою для коректного впровадження нової мовної політики. Натомість, у законопроекті 5670-д вилучено питання про мовних інспекторів, одначе планується створити службу уповноваженого із захисту державної мови.

Сьогодні, 4 жовтня Верховна Рада України в першому читанні прийняла за основу законопроект 5670-д (проект підтримав 261 парламентар). Тому розглянемо цей документ детальніше.

Співавторка цього проекту закону, перша заступниця голови комітету з питань культури і духовності Ірина Подоляк пояснила мету документа так:

«Громадський» законопроект про державну мову 5670-д має на меті чітко виписати механізми і гарантії застосування української мови в усіх сферах суспільного життя держави, крім приватного і релігійного, і зробити її розвиток всебічним і неухильним. Права національних меншин і корінних народів (зокрема мовні права), гарантовані в інших законах, які залишаються чинними. Різні статті законопроекту вступають у дію в різний час – з огляду на потребу підготовки і на здоровий глузд.

Наведемо основні зміни, запропоновані авторами ухваленого документа:

• Українська мова має стати основною мовою культурних заходів;
• У закладах вищої та професійно-технічної освіти викладання може відбуватися виключно державною або мовами Європейського Союзу;
• Запроваджується відповідальність за наругу над українською мовою;
• Іноземні фільми та серіали дублюватимуться державною мовою;
• Кожен громадянин країни зобов’язаний знати українську;
• Для іноземних телепередач вводиться квота у 10%;
• Співробітники усіх закладів, зокрема лікарень та ЖЕКів, повинні розмовляти державною мовою;
• Усі крамниці (зокрема й інтернет-магазини) мають обслуговувати покупців українською;
• Всі комп'ютери в державних органах необхідно перевести на український функціонал;
• Всі друковані ЗМІ (зокрема, й сайти видань) випускаються держаною мовою;
• Передвиборча агітація, що відбувається коштом Державного бюджету України повинна проводитись українською мовою (зокрема, йдеться про матеріали політичної агітації, що транслюються на телебаченні, радіо та розміщуються на носіях зовнішньої реклами);
• Інтернет-ЗМІ зобов'язані мати версію державною мовою;
• Імена, по батькові та назви міст не перекладаються, а транслітеруються, відповідно до їхнього звучання;
• Держава може заборонити ввезення книжок з інших країн;
• ЗНО та вступні випробування – лише українською мовою, крім тестувань з іноземних мов;
• В книжкових магазинах не менше 50% усієї продукції повинно бути українською.

Проте, є також критики, що не підтримують прийняття за основу цього законопроекту та звертають увагу на ідентичність окремих пунктів і статей закону 5670-д та «закону Ківалова-Колесніченка». До прикладу:

Українська мовознавчиня та народна депутатка VII скликання Ірина Фаріон щодо пункту 3 Ст. 32. Державна мова у сфері транспорту:

«Мовою обслуговування пасажирів у транспорті є державна мова. На прохання пасажира його індивідуальне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін». Себто абсолютне заперечення самого статусу державної мови, що передбачає передусім обов'язок застосування державної мови, а не способи її замінити! – прокоментувала пані Ірина.

Як бачимо, щодо окремих пунктів законопроекту в суспільстві вирують дискусії. Сподіватимемось, вони підуть лише на користь майбутньому закону і Верховна Рада у другому читанні ухвалить його найкращу редакцію.

Фото на обкладинці узято з особистої сторінки Романа Матиса у мережі Facebook