«Серце віддаю дітям»: сучасне прочитання за круглим столом

13 вересня 2018 року для бібліотеки імені В. О. Сухомлинського був особливий день: ошатні співробітники схвильовано метушаться в очікуванні гостей, пригощають цукерками, чаєм та запрошують усіх до зали. За вікном ллє мов з відра, але це не перешкоджає прибувати все новим і новим відвідувачам. Двері відчиняються ледь не щохвилини – і ось уже в залі доводиться доставляти додаткові стільці. Ще б пак, адже вересень 2018 року має для бібліотеки подвійне символічне значення: півстоліття тому вийшла друком книга «Серце віддаю дітям», а 100 років тому народився і її видатний автор – Василь Олександрович Сухомлинський.

З нагоди свята у науково-педагогічній бібліотеці імені В. О. Сухомлинського відбулося урочисте засідання круглого столу «Серце віддаю дітям».

Відкриваючи засідання, організатори наголошують, що не прагнуть провести типовий офіційний захід. Вони хочуть довірливою мовою обговорити те, про що писав та в ім'я чого творив український педагог.

Тон засіданню задає Ольга Сухомлинська, яка у своїй промові розглядає книжку «Серце віддаю дітям» як символ педагогіки Василя Сухомлинського.

Кілька років тому Ольга Василівна створила проект, спрямований на порівняння автентичного рукопису Василя Олександровича з надрукованим виданням. Результатом роботи стало перевидання книжки «Серце віддаю дітям» із зазначенням редакційних правок радянського часу.

Однак відома дослідниця у виступі не обмежилась лише книжкою. Вона глибоко зачепила тему сучасної освіти в Україні, а особливо – ролі вчителя у вихованні дитини.

Ольга Василівна навела для прикладу слова свого батька, які, на її думку, досі залишаються актуальними: «Програми в усіх школах одні й ті ж, підручники однакові, але школи різні, тому що різні вчителі. Школа – це передусім учитель!».

Особистість вчителя – це наріжний камінь виховання. Все, що здійснюється в процесі виховання поглядів, ідеалів та світоглядів, сходиться на особистості вчителя, – стверджує Ольга Сухомлинська.  

Попри те, що з часу видання книги «Серце віддаю дітям» минуло 50 років, дослідниця вважає, що її головна ідея не може застаріти, оскільки книга, передовсім, про виховання маленької людини.  

Минуло 50 років. Чи змінилася школа, чи змінилася педагогіка, чи змінився вчитель та діти? Звичайно, змінилися. Це об'єктивний процес, який взагалі, мабуть, не можна зупинити… Але ідеї, видозмінюючись, залишаються. І, коли спираючись на традиції, відштовхуючись від того цінного, що було, ми будемо йти далі, сприймати нове та не забувати про наших попередників – з нами все буде добре.

На думку Ольги Василівни, приклад роботи Василя Сухомлинського лишається актуальним для українських шкіл, навіть якщо вони не мають достатнього матеріального забезпечення.

Ви розумієте – школа це не інтерактивна дошка, це не плакати, це не кубики. Це антураж. Школа може бути проста та бідна школа, як свідчить досвід Сухомлинського. Я також можу навести приклад Селестена Френе – французького педагога, який працював у малокомплектній школі в Альпах. Я читала спогади його доньки, де йшлося, що школа існувала в таких умовах, коли через холод вони вранці у відрі пробивали лід, щоб напитися води. Але досі є міжнародний рух Френе, ідеї якого поширюються. Школа може бути бідною матеріально, але багатою ідеями. І навпаки: завісьте всю школу, але якщо не буде духу, якщо вчитель не буде продукувати ідеї, не буде захоплювати та пробуджувати мотивацію у дітей – нічого не буде! – наголосила Ольга Сухомлинська наприкінці розповіді.

В ході засідання не раз поставало питання: як нам сприймати та читати Сухомлинського сьогодні, коли реформи української системи освіти все більше спонукають вчителів до руху вперед? Звучали відповіді: «кожен сприймає Сухомлинського по-своєму», «ми носимо цю людину в собі», «ми маємо переосмислити його творчість» тощо.

Попри велику кількість думок, без відповіді лишається питання, чому видатний український педагог для багатьох освітян є лише забронзовілим ідолом, а не живою людиною з досі актуальними ідеями. Можливо, рецепти реформ, що найкраще підійшли б українській освіті, весь час були перед нами, і сторіччя від дня народження педагога, яке збіглося зі стартом нової української школи, – це нагода відкрити живе серце Василя Сухомлинського, щоб ніколи не дати йому завмерти.