«Мозаїка» – школа для дітей з особливими потребами

Щоб дати можливість дітям з особливими освітніми потребами навчатись і комфортно розвиватись в соціумі необхідно створити для них максимально зручні умови. Журналісти «Всеосвіти» вирішили більш детально дізнатись про особливості навчання й дозвілля дітей з особливими потребами, тому взяли цікаве інтерв'ю у Ксенії Карбовської – співзасновниці школи для дітей з особливими потребами «Мозаїка», директорки благодійного фонду «Особливий світ».

Талановита жінка та професіонал своєї справи – пані Ксенія лише кілька років тому відкрила школу в Броварах. Наша зустріч відбулась у навчальному закладі, який розташований посеред зелених, квітучих дерев. Це ідеальне місце для навчання і, водночас, відпочинку дітей: тут є сучасний шкільний майданчик з безліччю цікавих розваг. Учні насолоджуються відпочинком на літніх канікулах, тому в школі було тихо, тривали планові ремонтні роботи.

Розкажіть, будь ласка, більше детальніше про себе та про діяльність школи для дітей з особливим потребами «Мозаїка».

Я займаюсь освітою для дітей з особливими освітніми потребами. Якщо можна так сказати, то це моє хобі. У нас з моїм чоловіком – це сімейна справа. Він – директор школи «Мозаїка». Окрім цього закладу є також Ресурсні класи для дітей з аутизмом в Києві та дитячі садки для дітей з аутизмом в столиці, інклюзивний садок в Броварах. В основному ми працюємо з дітьми-аутистами та з інклюзією. До школи ми приймаємо дітей з синдромом Дауна, ДЦП і перевіряємо їхній рівень індивідуальної функціональності. Справа в тому, що ми займаємось з дітьми, які мають інтелектуальні порушення, а ті діти, розумовий розвиток яких знаходиться в нормі, ми вважаємо, що вони можуть впоратися самостійно та вчитися в звичайних школах.

Основна ціль школи та садочків: перше – це соціалізація. Ми намагаємось навчити дітей жити і контактувати з соціумом. Дуже важливо, щоб діти навчились бути самостійними та могли обходитись без нашої допомоги. Друге – це звичайно ж, освіта. Третє – це допомога батькам. Я вважаю, якщо батькам також дати певні знання, необхідні навички роботи і спілкування з дітьми, то це може кардинально змінити атмосферу в сім'ї. Це дуже допоможе дитині. Розумієте, ніхто й ніколи не готується до того, що в них народиться «особлива» дитина. Відповідно, не всі сім'ї можуть одразу змінитися, бо поява «особливої» дитини усе-таки змінює твоє життя, хочеш ти цього чи ні. Та й не усі сім'ї можуть правильно змінитися, тому я вважаю, що інколи їм необхідний поштовх, допомога. Наша діяльність спрямована лише на користь дітям.   

Коли і як виникла ідея створити школу?

Я ніколи сильно не заглиблювалась і не працювала в сфері освіти. Більшість людей із моєї родини мають педагогічну освіту. Я ж обрала юридичну сферу, але як бачите, не надовго (усміхається).

Ми з чоловіком займалися благодійністю і познайомились з родиною, де жила дівчинка з важкою формою аутизму. Таких дітей не дуже сильно хочуть брати в інтернати, бо у них некерована поведінка. Їм потрібен індивідуальний тьютор. Такого поняття як тьютор тоді в Україні практично не існувало. І от у батьків виникло питання: «А де ж буде навчатися ця дівчинка?».  ЇЇ мама відповіла, що скоріше за все ніде, бо таких дітей до школи не приймають. В той період я почала досліджувати досвід Німеччини і зрозуміла, що там таких дітей протягом багатьох років успішно навчають. Так виникла мрія створити таку школу в Україні. Через рік – мрія перетворилась у реальність і ми її відкрили.

Чи стикалися Ви з проблемами коли відкривали школу?

Проблем серйозних не було, тож в цьому, мабуть, особливість міста Броварів. Трохи важче було з відкриттям ресурсних класів. Я дуже хвилювалась перед зустріччю з мером міста Бровари, але виявилось, що у той самий день він запропонував мені на вибір чотири приміщення. Я була вражена (усміхається). Складнощі з'являються лише в самій роботі: як до вчителя і дитини знайти підхід. Саме від вчителів залежать результати. Якщо людина не зацікавлена в тому, щоб дитина розвивалась, то вона буде просто витрачати час дітей. А ми не маємо права витрачати їхній час. Щоб уникнути неприємних моментів, ми проводимо для вчителів бесіди. Якщо бесіди не дають результату, тоді вчителя доводиться звільняти. Окрім педагогів є помічники. Цього року хочемо взяти двоє помічників на кожний клас. У нас працює реабілітолог, який займається фізичною реабілітацією; психолог – психологічна корекція і звичайно ж, логопед. Цього року усі діти відвідуватимуть індивідуальні заняття.

Ваше приміщення з’єднане з сусідньою школою?

Звичайно. За весь час роботи школи (3 роки) вже 17 наших дітей перейшло в інклюзивні класи не тільки в цю школу, а й частина до київських шкіл, частина до школи №6 міста Бровари. З одного боку, це дуже добре, що ми разом, бо для адаптації наших дітей, це дійсно необхідно. Загалом добре, що й окремо. Коли діти в перший місяць пройшли корекцію (адаптацію), концентрацію на вчителеві, тоді вони готові до соціального спілкування. Дуже важливо дітям з аутизмом брати приклад зі звичайних дітей.  

Як батьки відреагували на появу школи? З острахом чи позитивно?

Одні батьки дуже позитивно, а інші з упередженим ставленням. Розумієте, я теж стикалась з такими людьми, які займаються благодійністю заради піару на чужих проблемах. Тому це цілком виправдано, що вони всі упереджено ставились. Я їхні страхи розумію і нам потрібно було багато працювати, щоб довести протилежне. До речі, перший набір дітей вже пішов в інклюзивні класи. Двоє дітей з Києва пішли в інклюзивні класи в столиці. 

Яка кількість дітей у вас зараз навчається і як відбувається поділ на класи?  

На даний момент у школі навчається 45 дітей. Перш ніж почати навчання, діти проходять тестування на визначення рівня інтелекту, поведінки, академічних навичок. Для кожної дитини ми підбираємо індивідуальні методи для опанування програми навчання.

Як діти вашої і сусідньої школи контактують між собою?

Вони чудово розуміють один одного. Вони разом ходять в столову, відвідують і організовують свята, а також в них спільні уроки фізкультури, інформатики, музики. Звісно ж, в перший рік вони трохи сторонились «особливих» дітей. Та коли вони побачили, що діти спокійно сидять та їдять, хоча інколи можуть покричати, то в принципі, вони такі діти як і вони. Після цього їхнє ставлення змінилося.

Скільки часу тривають уроки?

Уроки тривають по 35 хвилин. В нас є рекомендовані Міністерством освіти програми навчання і ми по них робимо наповнення, а інструменти підбираємо окремо не тільки під клас, але й під дитину. Є певні програми, знання, які ми маємо дати за рік. Також використовуємо німецькі методики, наші педагоги проходили стажування у Німеччині.  Минулого літа  за рекомендаціями наших знайомих, приїхала американка, яка навчала наших співробітників американській програмі АВА (вона часто відрізняється від тої, що у нас).  Це дуже важлива програма для роботи з дітьми-аутистами. В нашій роботі це дуже допомогло. Але найголовніше, що «особливих» дітей потрібно навчити соціальній поведінці. Якщо дитина відстає інтелектуально, але її поведінка прийнятна для соціуму, вона може концентруватися на вчителеві, працювати в групі, а потім переходити на інклюзію. Якщо дитина – геній, але при цьому її поведінка становить небезпеку і вона не працює в групі, то відповідно, не може йти в інклюзивний клас.

Яка максимальна кількість дітей може бути у класах?

У минулому році було 8 учнів. У цьому році був набір на дев’ять учнів. До нас хочуть потрапити багато дітей та нам важко відмовити усім (усміхається).

Яка творча діяльність найбільше подобається дітям?

Нашим учням подобаються різні творчі роботи: хтось любить малювати, співати, ліпити, а іншим навіть перерви подобаються. Багато хто вчиться, бо їм подобаються вчителі. У нас є один хлопчик, який почав вчитися тільки через те, що йому дуже подобається вчителька. Також в школі ми заснували проект «Волонтерський десант». Наші «особливі» діти їздять в будинок престарілих, вони допомагають одиноким пенсіонерам.

Це дуже корисна практика. На Пасху учні також їх відвідували та привозили паску. До речі, нам привезли троянди: одну частину ми висадили в школі, а другу – в будинку престарілих. Така практика допомагає дітям зрозуміти, що не тільки їм потрібна увага, але й іншим людям, менш захищеним.

Також у нас часті екскурсії: ми відвідали Планетарій, Страусину ферму, Бананову ферму, загалом, де ми тільки не були (усміхається).

Як реагують батьки?

Батьки відгукуються позитивно, бачать прогрес. Ми тісно співпрацюємо з Броварським ІРЦ (інклюзивно-ресурсний центр). Дуже приємний відгук ми отримали від них. Вони обстежують дітей цілий рік і кажуть, що за рік чи два, у дітей спостерігається великий прогрес. Нам приємно це чути від їхніх спеціалістів і ми розуміємо, що рухаємося в правильному напрямку.

Чи діляться учні своїми мріями, ким у майбутньому хочуть стати?

Звичайно ж розповідають. Є льотчики, космонавти. Все залежить від мультфільмів, які вони дивляться. Як би там не було, але мультфільми дуже впливають на вибір професії у житті.

Розкажіть детальніше про літні табори.

Цього року табір був у Ворзелі. Всього дві зміни: 95 звичайних дітей і 5-7 наших по кожному на загін. Діти живуть в кімнатах разом. Для «особливих» існують такі ж самі правила, як і для звичайних дітей. Дітям такий відпочинок йде на користь, тому що вони перебувають далеко від надмірної опіки батьків (усміхається). Коли дітям даєш розуміння того, що вони можуть набагато більше, ніж вимагається, то це однозначно дає позитивні результати.

Як діти ставляться до того, що перебуватимуть окремо від батьків так довго? 

Дивлячись хто як: одні учні дуже раділи, а інші плакали. Навіть в перший день кликали маму. Та коли їм продемонстрували, що нічого страшного тут не має, з тобою знаходиться тьютор, є цікава програма, можна завести друзів, вони заглиблюються у життя повністю. А табір триває 2 тижні.

Яким навичкам Ви ще навчаєте учнів? Як вони працюють з мультимедіа?

Вони гарно працюють з мультимедіа, тому ми намагаємось навчити їх концентруватися, передусім, на вчителеві. Вони гарно працюють самостійно, але гірше у групах. Кожна дитина починає відволікатись на щось своє. Кожного ранку в нас проходить коло. Ми повторюємо основні поняття, дні тижня, погоду, хто є, а кого немає в класі, які у нас сьогодні вчителі, предмети, яка пора року тощо. Це налаштовує їх на атмосферу довіри.

Що найважче у роботі з «особливими» дітьми?

Якщо порівняти роботу чиновника і роботу з дітьми-аутистами, то нічого важкого немає (замислюється). На жаль, не всі батьки адекватно можуть оцінити можливості дитини. Потрібно їм пояснювати, що потрібно виконувати певні вказівки, а якщо цього не робити, то вони можуть лише нашкодити своїй дитині. От мабуть, це і є найважче у роботі.

Розкажіть, будь ласка, більш детальніше про Ресурсні класи.

Ресурсні класи відкриті при школах Києва. Цього року  їх вже три: на Троєщині, на Оболоні і на Борщагівці. Ми беремо клас в оренду і робимо його по типу спецкласів. Є давно прийняте Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах. Відповідно до Положення, ми повністю комплектуємо класи. Чому ресурсні класи? Тому що окрім освіти, він дає дитині, яка до прикладу на інклюзії, можливість відпочити, перезагрузитись, тому що на дітей-аутистів не тільки погода може впливати, але й будь-які фактори. Якщо дитина не готова навчатись, ми її забираємо на корекцію, проводимо індивідуальні заняття, а опісля вони повертаються до класу. Також допомагають фізичні активності (усміхається).

Що плануєте здійснити у майбутньому для школи?

В принципі плануємо й надалі навчати учнів на такому ж високому рівні. Можливо, буде більше спільних занять зі звичайними дітьми, а також спільні екскурсії. Ми завжди розриваємо сильні сторони дітей. Вони відчувають себе успішними коли виконують якесь доручення чи завдання. Наприклад: витерти дошку, полити квіти. У нас є хлопчик, який любить відкривати і закривати двері столової. Він відчуває себе щасливим: «хранителем ключів» (усміхається). Також вони люблять налити вчителю води. Потрібно учням давати дрібні завдання, хвалити їх за маленькі досягнення, і безперечно, це їх окриляє.

Які ще обов'язки діти із задоволенням виконують?

У нас є чергові та є список правил. Серед таких завдань, які вони мають виконувати – поливка квітів, витирання дошки, розставляння стільців. Кожного ранку на колі обов'язки між учнями міняються. Ми любимо наших дітей. Є ще одна особливість – вони не обманюють. З ними завжди можна домовитись, якщо знайти правильний підхід. Діти-аутисти чітко дотримуються правил, розкладу. Ми зробили для них піктограму, наприклад: не можна пригати на вікно. Дитина підходить і бачить це правило «Ага, не можна» навіть якщо дуже хочеться (усміхається). Правила на них впливають дуже позитивно. Ми радіємо за їхні успіхи та досягнення.

Які б рекомендації Ви могли дати батькам на літо?

Звичайно ж дітям потрібен відпочинок. Інколи батьки намагаються дуже інтенсивно нагрузити, але в такому випадку вже до вересня учні не хочуть вчитися. Обов'язково мають бути позитивні емоції: море, річка, сонце. А роботу потрібно давати таку, щоб були задіяні дві півкулі їхнього мозку. Наприклад: однією рукою мити тарілку, а іншою витирати. Або підмітання: однією рукою підмітати, а іншою тримати совок.

Трапився у нас кумедний випадок. Усе літо дитина у бабусі лускала кукурудзу. Це хороша стимуляція дрібної моторики. Центри в мозку запрацювали і дитина почала набагато краще розмовляти. Ми кукурудзотерапію почали використовувати в школі, так як це виявилось дуже ефективно. Замовляємо у фермерів мішок кукурудзи (усміхається) і таким чином робимо корисну справу їм і нам. Дуже важливо з дітьми говорити і знову ж таки повторюю, давати дрібні завдання. Навіть якщо здається, що дитина з цим не впорається. На третій чи п'ятий раз вона справиться.

Ксеніє, Ви колись уявляли, що будете займатись благодійністю та відкриєте школу?

Ні, абсолютно ніколи про таке не думала. Тепер це справа мого життя. Шляхи Господні несповідимі.

І Ксенія мала рацію. Адже так часто буває, коли людина спочатку обирає одну професію, а потім один випадок змінює усе її життя. Ксенія неабияк вразила мене своїм душевним теплом, щирою посмішкою і очима, наповненими любов'ю до дітей. І хоч особисто з учнями я не зустрілась, але глибоко переконана в тому, що вони у школі «Мозаїка» почувається щасливими, а підтвердженням цьому є позитивні фотографії і щира розповідь Ксенії.

Команда «Всеосвіти» бажає успіху Ксенії та її чоловіку в такій надзвичайно важливій справі. Ми віримо, що майбутнє цих дітей у надійних руках!

Фотоматеріали узяті з офіційної сторінки школи «Мозаїка»:  https://www.facebook.com/mosaicschoolua/