Наївні картини Марії Приймаченко

Наївні картини Марії Примаченко (також Приймаче́нко) вражають своєю щирістю та відкритістю. Подейкують, що Пабло Пікассо та Марк Шагал захоплювалися творами української мисткині.

Її картини коштують десятки тисяч доларів. У 2006 році будинок художниці, де жив її син Федір, пограбували. Винесли понад 70 картин. Правоохоронцям вдалося повернути лише частину викраденого. Інші картини, ймовірно, потрапили на чорний ринок.

На жаль, точна дата народження Марії Примаченко невідома – або 31 грудня 1908, або 12-13 січня 1909. Проте точно відомо, що народилася майбутня художниця в селі Болотня на Київщині, де й провела все життя. 

Про початок свого творчого шляху Марія розказувала так: «Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей [глину]. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату». Сусідам сподобалася така творчість та вони почали запрошувати дівчину розмалювати і їхні хати. За розмальовки сусіди платили Марії – їжею чи навіть худобою. Це допомогло родині вижити в скрутні часи.

В юнацтві Марія також захоплювалася вишивкою. Відвідувала навіть школу для народних майстрів. Саме там її помітила мисткиня Тетяна Флору та спонукала дівчину розвивати свій талант художниці.

Марія Примаченко все життя працювала в стилістиці наївного мистецтва. Це один з напрямків примітивізму. Спрощені форми, чисті кольори, відсутність академічної перспективи – невіддільні ознаки стилю. Та головне, мабуть, – герої та сюжети. Автори наївного мистецтва звертаються до фольклору, казок та до власної уяви.

На перший погляд в роботах Марії Примаченко справді є щось дитяче, просте. Та, прозирнувши глибше в ці творіння, відчуваєш: це її почерк, її мистецький стиль.

Марія Примаченко стала відомою з 1936 року, коли вперше у Києві на Всеукраїнській виставці народного мистецтва глядачі побачили її малюнки «Звірі з Болотні». Відтоді її почали запрошувати до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. 

Незвичайні фантастичні звірі стали візитівкою Марії Примаченко. Вони розказують про життя селян, застерігають від війни, бавлять дітей, закликають до дружби.  Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню дивовижного за своєю емоційною силою образу. 

Справжнім шедевром серії став «Гороховий звір». Марії було майже 70 років, коли народилася ця по-дитячому наївна істота. З усіх тварин, що малювала Марія Примаченко, він – найліричніший. Великі вуха і грива як у лева, тулуб прикрашають червоні «яблука», на чолі, переніссі та щоках – ластовиння та ще й рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями. Сам звір – яскрава кольорова пляма – ніби зітканий із сонячного проміння і рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, в якому живе звір, разом з синіми квітами утворюють рослинний орнамент.

Гороховий звір

За складністю і водночас гармонійністю особливе місце у її творчості посідають «багатосценові» картини. Тут, як у казці, зміщуються масштаби та форми. У таких картинах казка і бувальщина, вигадки і реальність сплавлені у такий єдиний організм, що навіть найнезвичайніші на перший погляд речі здаються переконливими. Персонажі цих сценок пов'язані у ритмічні та логічні групи. Художниця додержується співвідношення вертикалей людських постатей і горизонталей розлогого краєвиду.

“Ой, не знає чоловік, як жонці годити”

У 1986 році Примаченко почала працювати над роботами про Чорнобильську трагедію. Її рідне село розташоване у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми та біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре – сама не поїхала з дому, коли пропонували. 

Марія Примаченко “Отаким снився четвертий блок По ньому будуть рости квіточки А будуть нести діточки квіточки Як пам’ятник буде навік коло нього Будуть прилітати голубчики наші герої Спасли нас пішли від нас”, 1988 р.

Творчість художниці – синтез усіх видів народного мистецтва. Настінні хатні розписи, орнаменти на вишивці мають прямі аналогії у її творах. Легенди та народні пісні пропонують тематику, а приказки та прислів’я надихають на влучні підписи картин:   –   – «Хитра лисиця ведмедику каже: „Їж кукурудзу – поправишся“ – а собі курочку несе та медок п’є; в ній сила є»; 

 – «Сорока каже: "Чі-чі-чі! Ой де ж нам спати?" – "На печі". – "Що ж нам пити?" – "Горілочку, бо приїхали по дівочку"; 

 – «Журяться рябушки: "А вже скоро зима, а в нас хати нема". Обізвався зайчик: "А я зими не боюся, у снігу сховаюся". З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі».

За своє 89-річне життя створила понад 650 робіт. Ще протягом життя художниці її картини відвідали експозиції Всесвітньої виставки у Парижі, численних республіканських показів мистецтв, а також побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.