Мікеланджело ді Франческо ді Нері ді Мініато дель Сера і Лодовіко ді Леонардо ді Буонарроті Сімоні

Мікеланджело ді Франческо ді Нері ді Мініато дель Сера і Лодовіко ді Леонардо ді Буонарроті Сімоні – це повне ім'я видатного скульптора. Він народився в Тоскані в родині збіднілого флорентійського дворянина в 1475 році. Його віддали на виховання звичайним людям в село. Саме там майбутній митець почав працювати з глиною. Він ще не міг читати та писати, а вже працював з різцем. 

У 13 років Мікеланджело став учнем в майстерні Ґірландайо – відомого італійського художника доби Раннього відродження. Вважається, що саме в цей час митець написав картину “Муки Святого Антонія” (хоча авторство картини й досі вважають спірним).

- Муки Святого Антонія

Мікеланджело був страшним перфекціоністом. Він міг закинути роботу, яку вже зроблено наполовину, якщо помічав, що не може досягти задуманого. Багато своїх малюнків та ескізів автор спалив, бо не хотів, щоб глядачі знали, в яких муках народжується мистецтво. 

Нині збереглася тільки одна картина, авторство якої точно належить Мікеланджело, – “Мадонна Доні” 

Упродовж життя Мікеланджело створював здебільшого скульптури, а замовником його робіт переважно була церква. У 22 роки впливовий кардинал замовив Мікеланджело “П’єту”. Це єдина робота, щоб була підписана автором. 

(вставка) П’єта – це зображення сцени оплакування Христа Богородицею, де мертвий Христос зазвичай лежить на колінах Богоматері.

А вже у 26 років Мікеланджело взявся до однієї з найвідоміших та найпрекрасніших своїх робіт – скульптури біблійного царя Давида. 

Відвертість скульптури не викликала жодних питань у людей епохи Відродження, але вона сильно шокувала англійців ХІХ століття, наприклад. В 1857 році герцог Тоскани подарував копію скульптури королеві Великобританії Вікторії. Як згадують, вона була настільки шокована оголеним тілом, що одразу ж передала скульптуру в музей. Але і тут “Давиду” не давали спокій – відвідувачі писали скарги директору музею. Тоді очільник наказав створити півметровий гіпсовий листок, який чіпляли на статую Давида, щоб прикрити геніталії.

Статуя мала бути виготовлена із гігантської брили мармуру. Ба більше, перед Мікеланджело з мармуром вже працювали та пошкодили в деяких місцях. Та майстер зробив свою справу – п'ятиметрову скульптуру царя Давида.

Історію Давида та Голіафа часто зображували різні митці. Але Мікеланджело перевернув традиційне уявлення цього сюжету. Раніше Давида зображували переважно тріумфатором – вже після перемоги над Голіафом. Проте Мікеланджело відтворив юнака в момент перед битвою.

Велетенський цар стискає в лівій руці пращу, готовий от-от жбурнути камінь. Він ніби розслаблений, але й напружений водночас. Таке враження створюється через прийом контрапост, що використав Мікеланджело. Це спосіб зображення людини, при якому одна частина тіла зображуваного контрастує з іншою. Отут, наприклад, ми бачимо, ніби вся вага тіла Давида утримується на одній нозі. Інша нога розслаблена та легко опирається на землю. Це положення ніг врівноважує тіло – спина трохи вигнута, голова повернута в бік, права рука опущена та розслаблена. Він легко підхопив пращу, що перекинув за спину. До речі, права рука Давида непропорційно велика. Мистецтвознавці вважають, що Мікеланджело зробив це навмисно, бо Давида називали «manu fortis» – «сильна рука».

Мікеланджело працював над скульптурою в тяжкі для Флоренції часи – її незалежність була під загрозою від Риму. Тому гордий та смілий Давид у виконанні Мікеланджело став символом волелюбної Флоренції. Статуя стояла біля входу в будівлю міської влади та була повернута обличчям до Риму, до небезпеки.

Між іншим, на одному з ескізів Давида Мікеланджело зробив напис:

Невдовзі після завершення Давида, Папа Юлій ІІ викликав Мікеланджело в Рим. Він хотів, щоб скульптор зробив для нього гробницю. Але згодом митцю вже запропонували попрацювати над Сикстинською капелою. До цього він ніколи не працював з фресками, але від роботи не відмовився.

На центральній частині стелі капели Мікеланджело зобразив дев'ять епізодів з Книги Буття. Це одна з найвидатніших композицій не тільки ватиканської капели, але й епохи Відродження в цілому. 

Четвертим епізодом була ілюстрація біблійного сюжету «І Бог на Свій образ людину створив» – фреска «Створення Адама».

Ми не знаємо, якими кольорами було виконано цю фреску насправді. Століття різних негараздів, кіптява, бруд, невдалі спроби реконструкції призвели до того, що частина оригінальної роботи автора втрачена. Останню реставрацію проводили з 1980 по 1994 рік. Автори змогли очистити вікові нашарування фарб та відкрити більш менш оригінальну фреску. Проте дехто стверджував, що реставратори зіпсували її, бо не зрозуміли справжніх намірів художника.

- фреска до реставрації

У безкінечному просторі неба ми бачимо Бога-Отця, оточеного янголами. Його позу дзеркально відтворює Адам. Мить тому Творець почав вдихати життя в Адама, і на фресці ми бачимо, як тіло чоловіка ніби прокидається від сну, тільки-но починає свій перший рух. Фактично ми бачимо не момент створення людини, а момент наділення його душею та розумом. Сам Адам – неймовірної краси юнак. Здається, навіть янголи вражені його красою. В центрі композиції – руки Творця та Адама. Але вони не торкаються одна одної. Можливо, саме так Мікеланджело хотів наголосити на неможливості з'єднання божественного та людського.

До речі, ви ж бачили в сотнях фільмів напружені сцени, коли один герой простягає руку допомоги чи примирення іншому? Або хтось падає, і йому на допомогу простягається рука? Можливо колись кінороби підгледіли це саме у Мікеланджело, і  тепер використовують всюди.

У 1990 році американський лікар Френк Мешберг заявив, що на фресці “Створення Адама” зашифровано анатомічно точну будову людського мозку. 

Але, звісно, вчені не можуть підтвердити чи спростувати це – лишаються тільки домисли.

Ентузіасти століттями шукають сховані таємні символи у творах середньовічних митців. І, як відомо, хто шукає, той знаходить. Тому не варто вірити кожному припущенню щодо видатних творів мистецтва, бо в них можна знайти все, що завгодно – від мозку до фалоса.