Освітня система, вибудувана на виконанні шаблонних задач, не вчить мислити, – експертка

Дистанційне навчання для учнів, вчителів і батьків завершилось. Безсонних ночей вчителів за перевіркою домашніх робіт також уже немає. Та хай там як, але онлайн-навчання показало безліч проблем освіти. І детальніше про них розповіла Олена Бондаренко, співзасновниця громадської організації «Батьки SOS». Активістка виклала думки у власній публікації на сайті DT.UA.

Найперше, на що авторка звертає увагу – це використання вчителями платформи Zoom. За її словами, це унікальний інструмент, який дозволяє продемонструвати себе і текстову презентацію. З допомогою цієї платформи вчитель може відійти від монотонного викладу лекції. Але, якщо не розібратися в усіх нюансах роботи онлайн-сервісу, щось може піти не за планом. Так, одна із вчительок влаштувала конфлікт через те, що хтось з її школярів почав писати погані слова на скрінах підручника, який вона показувала під час уроку в Zoom:

Звісно, вчителька не знала, що функцію малювання у користувачів можна відімкнути або навіть з’ясувати, хто саме зробив ці надписи. Можна спробувати додати у віртуальний куток (бан), як дехто з учителів дозволяє собі це робити у реальному житті, однак тепер не можна: батьки за спиною.

До того ж, чому не дати учням цікаву задачу, щоб вони не просто «втикали» у монітор і бавились, але й писали щось по суті, – розповіла Олена Бондаренко.

Авторка спонукає замислитись, чи легко дітям, які добре розбираються у ґаджетах, сидіти мовчки й дивитись на скрін підручника.

Друга проблема, яку порушує пані Олена – домашні роботи учнів. Навіть під час онлайн-уроку школярам задавали конспектувати підручник:

Добре, коли конспект можна було надіслати в електронному вигляді, тоді рятувало просте натискання CTRL+C і CRTL+V. А якщо вимагали переписувати від руки – скільки на це йшло часу! Час, який можна було використати з користю на щось інше, аніж переписування книги, – пише авторка.

А ще потрібно було написати твори у зошит, сфотографувати й надіслати фото вчителю, щоб він її роздрукував у себе і перевірив від руки. Хоча такий вид роботи міг би бути в електронному форматі також.

Перевірка знань учнів також відбувалася специфічно. Наприклад, потрібно було вивчити напам’ять вірш і розповісти його перед камерою. Щоб зняти відео, потрібно дивитись в екран ґаджета – показати, що школяр не підглядає у підручник. Але він йому і не потрібен, бо текст легко виводиться на екран телефону і дитина читає з нього, як із суфлера, поки знімається відео:

А загалом, усі домашні завдання давно поділили між собою діти (у старшій школі) і батьки (у молодшій). Обмінюються у чатах результатами і вирішеннями. Тобто гігабайти письмових робіт, надісланих і перевірених, – профанація. Трата часу і один, і других. Учителі давали готові завдання з інтернету, на які учні знаходили відповіді там же. – зазначила авторка.

Учителі розуміють, що діти не пишуть ці роботи самостійно. Чи отримали вони знання за час карантину? А от батьки зробили для себе чимало відкриттів. Вони побачили помилки у підручниках, у питаннях/варіантах відповідей на тести, побачили різні оцінки дітям за однакові роботи (а списували вони з одного джерела) тощо.

Були й школи, які використовували нові засоби, причому не тільки на карантині. Але таких мало, і вони переважно приватні. А більшість показало повну неспроможність. Тому що не може підготувати до майбутнього людина, яка навіть у сучасних технологіях не розбирається. Не може людина вважатися носієм знань, яка просто ретранслює набір фактів, які можна знайти в кілька натискань. Система, вибудована на виконанні шаблонних завдань, не вчить мислити. Така система освіти не вписується в сьогодення, не кажучи вже про завтрашній день.

 Читайте також:

Найбільша проблема онлайн-навчання – технічне забезпечення, – Любомира Мандзій