Що не так із дистанційним навчанням в університетах – Інна Совсун

Уже майже як місяць учні та студенти намагаються звикнути до дистанційного навчання. Здавалось би, наявність інтернету мала б вирішити низку проблем, пов’язаних з організацією навчання офлайн. Однак, проблем виявилось набагато більше. Саме про це й розповіла Інна Совсун у власній колонці сайту DT.UA. За словами Інни Совсун, більшість студентів навчаються по-різному:

З одного боку, є заклади (переважно з розгалуженою мережею філій), у яких система дистанційної освіти працює не перший рік. Наприклад, НУБіП має власну платформу для дистанційного навчання, де відбуваються онлайн засідання кафедр, адміністрація ж контролює й координує роботу підрозділів. Але є й інший підхід: деякі університети просто видали накази про організацію дистанційного навчання і відправили викладачів та студентів у вільне плавання,не цікавлячись деталями. Чи достатньо цього, щоб система дистанційної освіти запрацювала? Досвід показує, що ні, – зазначила авторка.

У деяких університетах керівництво видає положення про дистанційне навчання з переліком онлайн-ресурсів, з якими викладачі повинні працювати:

Інколи цей список є вичерпним і викладачам встановлюють жорсткі рамки, інколи – залишають комунікацію на їхній власний розсуд. При цьому більшість університетів по допомогу в організації навчання відсилають до ІТ-відділу. Це логічно. Крім консультацій фахівців ІТ-відділу, включаються інші механізми технічної підтримки для викладачів: колеги обмінюються особистим досвідом, а навчально-методичні відділи створюють інструкції з користування різними сервісами.

Технічну сторону дистанційного навчання вирішити легше, ніж процес викладу матеріалу викладачами. Як саме необхідно подавати нову тему? Скільки часу мають тривати заняття? Які форми контролю краще застосувати?

Ці труднощі очікуванні: більшість викладачів не мають досвіду та навичок, потрібних для ефективної роботи зі студентами в новому, незвичному форматі. Питання в тому, як вирішується ця проблема на рівні університетів або окремих викладачів.

На жаль, слід визнати, що в більшості випадків університети значно менше уваги приділяють цьому питанню, а навчально-методичні відділи, які мали б допомагати, частіше очікують від викладачів звітів, аніж надають підтримку.

Частина викладачів змогла впоратись самостійно, а інші – покладаються на самостійну роботу студентів:

Найчастіше на практиці це означає, що студентів просять писати "реферати" чи "відпрацювання" кожної з тем, які вони мають вивчити самостійно  Як наслідок, студенти вимушені писати величезну кількість письмових робіт. До мене як до народної депутатки зверталися студенти кількох університетів зі скаргами на таку організацію навчання, адже вони не можуть дати ради величезному обсягу письмових робіт, яких від них вимагають.

Інна Совсун впевнена, що письмова робота не замінить роботу в аудиторії. Та й перевірка конспектів чи рефератів забирає більше часу, аніж заняття онлайн:

Як наслідок, вал письмових робіт посилює стрес і психологічне навантаження, в якому студенти вже перебувають у зв'язку з карантином та відсутністю звичної соціальної активності. А такий стан, своєю чергою, прямо корелює з рівнем засвоєння навчального матеріалу.

Крім того, якщо заняття онлайн замінити додатковим домашнім завданням, студенти втрачають можливість взаємодіяти. Тому якість навчання і цікавість до нього істотно падають.

Загалом, усі ці проблеми існували до початку карантину, стверджує народна депутатка. На помилках навчаються, і найперший висновок, який необхідно зробити – це удосконалювати програми підготовки вчителів і викладачів та навчати їх якісно проводити дистанційне навчання. 

Читайте також: 

Нові виклики у сфері освіти: як уникнути порушень прав освітян?

#навчання_онлайн #університет #вища_освіта #карантин