iPad, батьки та смішні пики: роздуми італійської вчительки про карантин
Італія вже понад місяць на карантині. Їхні школи теж перейшли на дистанційне навчання й от, що думає про це Лізі Вінтер – вчителька молодших класів з Тоскани.
Коли розпочався карантин, моє життя вчителя початкових класів тут, в Тоскані, докорінно змінилося. Я працюю в приватній міжнародній школі два роки, і те, що колись було частиною мого життя – дорога до школи, спілкування з колегами, викладання – тепер перейшло в онлайн.
Моя школа шукала піонерів в галузі електронного навчання в Азії, де на той час вчителі вже знайшли шляхи для дистанційного навчання. Ми використовуємо різні програми та додатки для роботи та спілкування, зокрема Google Hangouts, Zoom, FaceTime, Microsoft Teams та додаток для електронного навчання під назвою Seesaw.
Щодня моя кімната в 12 м2 стає класом. Там, де я відпочивала та дивилася телевізор, зараз студія, в якій я знімаю уроки, інструктажі, пояснення. Там, де я готувала їжу, тепер я готуюся до занять. Днями я зловила себе на тому, що склеюю дві туби від туалетного паперу між собою, щоб зробити модель коров'ячої стегнової кістки та показати, як кості використовували замість грошей в древній Месопотамії. Моє особисте та робоче життя злилися.
Я намагаюся планувати свої робочі дні наперед. І долучаю до його планування й дітей. Я хочу, щоб мої учні могли самі нести відповідальність за своє навчання.
Однак, модель дистанційного навчання, що ми маємо сьогодні, сильно перехиляється в бік тих, хто має більше ресурсів. І це лише посилює нерівність. Я працюю в приватній школі й усі мої учні мають iPad, наприклад. Водночас мої друзі з державних шкіл розказували, як вони видруковують стоси паперів із завданнями, які потім забирають батьки дітей, в яких немає відповідних ресурсів.
Батьки сьогодні стали ще більш залученими в навчання. Перебуваючи постійно вдома, батьки тепер єдині, хто може тут і зараз допомогти дитині з навчанням. Цікаво, чи залишиться ця зануреність в шкільні справи дітей після карантину? Та навіть попри їхні зусилля, діти все ж стали виконувати менше роботи на карантині. Це зрозуміло: батьки не є вчителями, й вони не можуть дати стільки ж своїм дітям, скільки вони б отримали в класі.
Однак, головне, що мене турбує, - зовсім не освіта дітей, а їхній добробут. Діти мають значно більше енергії та внутрішніх ресурсів, ніж дорослі. Й тому їм важче переживати карантин – цю енергію треба кудись дівати. Натомість, вони замкнені в чотирьох стінах, навіть без спілкування майже. Наші вчителі інколи навіть просять дітей записувати відео, як вони присідають, наприклад. Таким чином вони намагаються хоч якось стимулювати виходи дитячої енергії. Ми ж з дітьми, наприклад, кожен урок закінчуємо з веселими та дурнуватими пиками, щоб підняти настрій.
Цей карантин дав змогу подивитися на майбутню освіту з іншого боку. З одного боку, карантин підвищив знання та навички людей в галузі комп’ютерної грамотності. Та чи не платимо ми за це емоційним та психічним здоров’ям?
Джерело: https://vse.ee/dcm
Користувач:
Колодяжна Діана -
