Вчителька Надія Азарова розповіла про свою найкритичнішу помилку за роки вчителювання

Учні щодня засипають вчителя багатьма запитаннями й вимагають почути відповідь відразу.

Але чи добре це, давати відповідь на першу вимогу школяра?

Відома українська вчителька Надя Азарова розповіла про одну важливу помилку за роки роботи у школі. 

За роки вчителювання я зробила багато помилок. Але була одна найкритичніша: у перші роки роботи з дорослими учнями, мені конче хотілось дати відповіді на усі їхні запитання. А питання були завжди. Особливо у тих, хто тільки розпочинав навчання. Вони просили мене перекладати складні речення, вимагали складної граматики й хотіли знати про геть усі винятки з правил. І я дуже тішилась: питання – це рушій прогресу, це – розвиток, ріст.

Але з часом я помітила, що ті, які отримували відповіді на свої невчасні запитання, чомусь ставали геть розгубленими, починали плутатись в найпростішому і ваганням їх не було меж. Аж згодом до мене прийшло усвідомлення, що необачно давала ніж у руки, які не навчились і ложки тримати до ладу.  

Так часто буває в житті. Ми хочемо прямо сьогодні знати все, хочемо відповісти на всі свої й чужі питання, хочемо допомогти, випередивши запит про допомогу. Прагнемо заздалегідь проторувати шлях дітям, проінформувати, принести на блюдечку готові відповіді, які самі шукали роками. Але чомусь не працює, або часто працює не так.

І ми сердимось, нам не ясно, чому елементарне ніяк не дійде до людей? А все насправді просто. До кожного питання потрібно дорости. До кожної відповіді – тим паче. Я переконана, що невчасна відповідь часто шкодить. Бо спочатку повинні бути пошуки, маленькі кроки до розуміння чогось великого, які готують до істини, правди, інсайту. Тоді відповідь буде не просто інформацією, вона буде ключем до дверей, які вже видно на горизонті.

Марно злитись на дітей через нерозуміння "елементарного", неприйняття Ваших "готових" відповідей. Вони їм завеликі, як першокласнику батькові берці. Треба дорости, треба самостійно навчитись зав`язувати шнурівки. Марно злитись на Бога через відсутність відповіді. Можливо, Ви ще не доросли, можливо, не зробили свою частину... Терплячість буває неоціненною.
А життя – воно все таке бентежне. І треба цінувати час, який маємо зараз, аби ставити питання собі, Богу... А поки чекаємо. 

Читайте також:

Дітям потрібна не критика і рівний почерк, а здоров'я і шалена підтримка – думка вчительки