Зоя ЗахарівнаЯ вчителька історії, і наша школа, як і багато українських шкіл, працює в Google Workspace for Education. Нещодавно один шестикласник гордо показав мені, що в його шкільному акаунті «з’явився розумний помічник, який усе знає». Я запитала, хто його ввімкнув. Учень знизав плечима: «Він сам з’явився».
Виявляється, це запитання ставлю не лише я. Двоє американських сенаторів 21 жовтня написали голові Google Сундару Пічаї лист із дев’ятьма запитаннями про штучний інтелект у шкільних сервісах компанії.
Лист із дев’ятьма запитаннямиЛист підписали республіканець Джош Гоулі та демократ Річард Блюменталь, а такі союзи в американській політиці трапляються нечасто. Те, що вони знайшли спільну мову саме тоді, коли йдеться про дітей, уже само по собі варте уваги. Сенатори хочуть знати, що Google відомо про можливий вплив його ШІ-інструментів на психічне здоров’я дітей і на те, як вони вчаться, а також чому ШІ-функції на шкільних пристроях увімкнені за замовчуванням і чому деякі з них неможливо вимкнути.
Ще одне запитання звучить тривожно: чи траплялися випадки, коли шкільні ШІ-інструменти заохочували шкідливу поведінку, формували емоційну залежність або не помічали ознак самоушкодження. Окремо сенатори цікавляться, скільки компанія витратила на просування ШІ в школах. Як пише GovTech, відповісти Google має до 2 листопада.
У листі є й гостре речення: на думку сенаторів, Google нав’язує свої ШІ-продукти класам по всій Америці, і розплачуються за це діти. Автори листа закликають не повторювати помилок, яких свого часу припустилися соціальні мережі.
У компанії поки послалися на свою попередню заяву, в якій ідеться, що технологія Google розв’язує реальні проблеми класу й допомагає покращувати результати навчання. Там наголошують, що працюють разом із педагогами, рішення про використання інструментів ухвалюють учителі й адміністратори, а для користувачів, молодших за 18 років, передбачено окремі запобіжники, зокрема проти емоційної залежності.
Коли дізналася масштабМасштаб тут справді величезний. Google Classroom користуються понад 150 мільйонів учнів у всьому світі, а Chromebook становлять близько 59% пристроїв у школах США. На початку жовтня доступ до Gemini відкрили для всіх учнів шкіл, які працюють у Google Workspace for Education. Тобто той «розумний помічник» мого шестикласника — зовсім не випадковість.
У вересні The Wall Street Journal оприлюднила розслідування, для якого журналісти поговорили з понад шістдесятьма педагогами, батьками, учнями й лікарями. Висновок видання тривожний: багато учнів стали залежними від ШІ-інструментів Google і в навчанні, і емоційно, а власні дослідники компанії попереджали про ризики для дітей. Тим часом Нью-Йорк і Лос-Анджелес уже призупинили використання ШІ учнями в класах.
Тихенько ввімкнули — і мовчокМене найбільше зачепило не те, що ШІ з’явився в школі, а те, як він з’явився. Коли ШІ сам виникає в шкільному акаунті, це трохи нагадує вітрянку в класі: ніхто її не запрошував, а вона вже в усіх. Ми, вчителі, щодня просимо дозволу батьків на екскурсію чи фото для стінгазети. А тут новий інструмент, який розмовляє з дітьми, вмикається без жодного запитання.
Я не проти ШІ. Я сама користуюся ним, коли готую завдання, і вчу учнів працювати з ним чесно. Але рішення про те, коли і як дитина працює з ШІ, мають ухвалювати школа, вчитель і батьки, а не прапорець «увімкнено за замовчуванням».
Якщо ваша школа працює в Google Workspace for Education, ця історія стосується і вас. Адміністраторам варто зазирнути в консоль адміністратора Google (admin.google.com) і перевірити налаштування генеративного ШІ та застосунку Gemini. Там можна вмикати чи вимикати сервіс для окремих груп користувачів, наприклад лише для учнів. Назви розділів можуть дещо відрізнятися, тому краще звіритися з довідкою Google.
Учителям варто запитати в учнів, чи бачать вони Gemini у своїх акаунтах і як ним користуються, а потім разом домовитися про правила. А батькам — зазирнути в акаунт дитини разом із нею, не для контролю, а щоб розуміти, з чим вона працює.
ШІ у школі потрібен, але з увімкненою головою — і вимкненим прапорцем «за замовчуванням».
Редактор:
Зоя Захарівна