Любимо свою роботу, але не відчуваємо поваги: звіт ОЕСР про вчителів очима вчительки

Зоя ЗахарівнаЯ вчителька історії, і щоранку, заходячи до класу, точно знаю, навіщо це роблю. Але коли ввечері гортаю коментарі під новинами про освіту, іноді здається, що суспільство цього не знає. Тому один рядок зі свіжого звіту ОЕСР мене буквально зачепив: 85% учителів задоволені своєю роботою, але лише 22% відчувають, що суспільство цінує їхню професію.

Організація економічного співробітництва та розвитку щороку випускає великий звіт «Education at a Glance» про освіту в розвинених країнах, і цього разу він присвячений нестачі вчителів. Я прочитала його уважно, і багато цифр звідти звучать так, ніби їх рахували в нашій учительській.

Любимо, але не відчуваємо поваги

Люблю свою роботуЛюди, які щодня стоять перед класом, здебільшого люблять те, що роблять. Але лише кожен п’ятий почувається так, ніби суспільство це помічає. Схоже, вчителі — ті рідкісні люди, які люблять свою роботу більше, ніж суспільство любить їх за неї. Я вже писала про те, як батьки іноді сприймають учителя як обслуговчий персонал, і, на жаль, ці цифри показують, що проблема не лише українська. Навіть там, де вчителів шанують традиційно, четверо з п’яти не відчувають цієї шани на собі.

А що із зарплатою

Зарплатою, за даними міжнародного опитування TALIS, задоволені лише близько 39% учителів у країнах ОЕСР. А це країни, де вчителі заробляють значно більше, ніж у нас. Що вже казати про українських учителів, про чиї зарплати я розповідала на прикладі реальних платіжок. Коли навіть у заможних країнах більшість учителів незадоволені зарплатою, питання гідної оплати праці точно не можна відкладати «на потім».

Нестача, якої не видно

На папері все виглядає майже спокійно. У звіті «Education at a Glance 2026» йдеться, що в усіх 20 освітніх системах, де є дані, незаповнені вакансії становлять менше 4% учителів. Проте в ОЕСР застерігають, що це лише верхівка айсберга. Класи не стоять порожніми, бо в них працюють педагоги без повної кваліфікації, і таких у країнах ОЕСР уже 9,1%.

Найважче школам знайти вчителів математики та природничих наук, особливо у віддалених селах і в районах, де живуть небагаті родини. Тож учитель фізики в сільській школі в багатьох країнах тепер рідкісніший за учня, який жодного разу не запитав «а навіщо нам це в житті?».

Хто йде і хто приходить

Коли ж усе встигнути?Лише за 2024/25 навчальний рік професію залишили 6,4% повністю кваліфікованих учителів, а приблизно чверть учителів середньої школи вже наближається до пенсійного віку. Я дивлюся на нашу вчительську й розумію, що це не абстрактна статистика. Молоді колеги приходять, пробують і часто йдуть, бо на одну ставку важко прожити, а на півтори не залишається часу на власне життя.

Водночас до школи дедалі частіше приходять люди з інших професій. У середньому серед учителів базової середньої школи таких 8,4%, у США — 16,3%, а в Австралії та Нідерландах — понад 15%. Для учнів це шанс отримати вчителя, який знає, як предмет працює в реальному житті.

Чимало хто сподівається, що проблема розв’яжеться сама, бо дітей у багатьох країнах стає менше. ОЕСР відповідає на це прямо: саме скорочення кількості учнів нестачі не прибере. Генеральний секретар ОЕСР Матіас Корманн радить шкільним системам планувати наперед і утримувати вчителів, які вже працюють.

А що в Україні

Україна не входить до ОЕСР, тому наших даних у цьому звіті немає. Але я певна, що якби в нас провели таке саме опитування, цифри були б дуже схожі, а може, й сумніші. Шукати вчителя математики чи фізики або вести кілька предметів одночасно, бо більше нікому, — для багатьох українських шкіл це буденність.

Що думаю я

Коли батьки телефонують о десятій вечораПовагу до вчителя не можна запровадити наказом чи підняти однією реформою. Вона складається з дрібниць: з батьків, які не пишуть у месенджер о десятій вечора, з адміністрації, яка не вимагає звіту про звіт, з держави, яка платить так, щоб не доводилося брати півтори ставки. І з простого людського «дякую», яке ми чуємо значно рідше, ніж зауваження.

Цифра 22% насправді не стільки про вчителів, скільки про всіх нас. Тож якщо ви давно не дякували своєму вчителеві чи вчителю вашої дитини, сьогодні для цього чудовий день.

А колегам я хочу сказати: ми робимо важливу справу, навіть коли цього ніхто не помічає. Ми вчимо дітей читати, думати, сперечатися й не боятися помилок, і за цим стоїть більше праці, ніж видно в будь-якому звіті. Тож бережімо себе й одне одного.

Шануймо вчителів, бо це єдина професія, від якої залежать усі інші!