Викрадення, побиття, погрози: як окупанти намагалися примусити освітян Херсонщини до співпраці

Через освіту рашисти на ТОТ намагаються нав’язати українцям власне бачення історії та підмінити уявлення про реальність. Після окупації частини Херсонщини нелюди взялися перебудовувати місцеву систему освіти. Для цього їм були потрібні не лише захоплені школи чи російські підручники, а й люди, які могли переконати вчителів і батьків підкоритися окупантам. Передусім — директори навчальних закладів. За співпрацю освітянам обіцяли вищі зарплати і гарантії безпеки. Коли домовитися не вдавалося — освітян викрадали, били, морили голодом, залякували.

«Медійна ініціатива за права людини» задокументувала свідчення двох директорів шкіл із Херсонщини, які відмовилися виконувати вказівки окупантів. Обох викрали і незаконно утримували московитські бандформування.

Школи в окупації

До повномасштабного вторгнення Ірина Дубас очолювала ліцей №3 у Новій Каховці на Херсонщині. Заклад був серед першої сотні шкіл в Україні, де почали впроваджувати реформу «Нова українська школа».

24 лютого 2022 року Ірина перебувала далеко від дому — лікувалася в онкоцентрі на Київщині. Уже наступного дня жінка дісталася села Урожайне на Херсонщині, а 13 березня змогла повернутися до Нової Каховки, яку на той час уже контролювали росіяни.

Ірина Дубас, директорка Новокаховського ліцею №3. Фото з соцмереж

В окупації опинився й Дмитро (ім’я змінене з міркувань безпеки) — директор іншої школи на лівобережжі Херсонщини. Попри захоплення території російськими військовими, він не хотів залишати навчальний заклад і своїх працівників. Освітянин намагався зберегти для дітей можливість навчатися за українською програмою.

Я не міг просто взяти і десь виїхати, покинути свою роботу. На мені велика відповідальність, — пояснює Дмитро.

«Якщо ти погодишся, то всі директори підуть за тобою»

Навесні 2022 року окупаційна влада почала збирати директорів шкіл та педагогічні колективи, переконуючи їх продовжити роботу, але вже за російськими освітніми стандартами. До «вмовлянь» залучали й місцевих колаборантів.

У Новій Каховці директорів запросили на зустріч з очільником окупаційної адміністрації Володимиром Леонтьєвим. Він запропонував написати заяви про перехід на російську систему освіти. За словами Ірини Дубас, спочатку відкритих погроз не було. Освітянам обіцяли вищі зарплати та навіть запевняли, що залишать уроки української мови. 1 жовтня 2025 року Володимира Леонтьєва ліквідували дроном в Новій Каховці.

Схожим чином намагалися залучити до співпраці й педагогів школи, яку очолював Дмитро. Навесні йому зателефонувала колишня директорка одного із закладів у районному центрі, яка представилася керівницею окупаційного «відділу освіти». Вона попросила зібрати колектив, а під час зустрічі агітувала вчителів працювати за «новими стандартами». Спочатку жінка розмовляла українською, однак попередила, що навчання відбуватиметься російською мовою.

Директорів у Новій Каховці також переконували, що окупанти прийшли надовго. Їм говорили, що російська армія незабаром захопить Миколаїв та Одесу, а окуповані території назавжди залишаться під контролем росії.

Згодом загальні зустрічі змінилися індивідуальними бесідами. Московити намагалися використати авторитет керівників шкіл, розраховували, що їхня згода на співпрацю вплине і на рішення інших педагогів.

Директор школи №10, який очолив освіту Нової Каховки, викликав нас по одному. Казав: «Якщо ти погодишся, то всі директори підуть за тобою». Я сказала, що я так не зможу, — розповідає Ірина Дубас.

Ірина Дубас. Фото: Макс Требухов/LB

Спроби зберегти українську освіту

Попри вимоги окупаційної влади, обидва директори відмовилися переводити школи на російські освітні стандарти й намагалися зберегти навчання за українськими програмами.

Наші діти закінчили рік дистанційно, отримали документи про освіту. Випускники могли отримати їх у Кривому Розі, — розповідає Дмитро.

У Новій Каховці Ірина Дубас тимчасом готувала школу до наступного навчального року. Заклад набрав перші та десяті класи, а батьки й учителі постійно запитували, чи зможуть діти повернутися за парти.

Я всіх заспокоювала, що ми почнемо першого вересня, — згадує директорка.

Однак окупаційна влада не припиняла спроб залучити освітян до співпраці. У серпні 2022-го Дмитру знову зателефонували з вимогою зібрати колектив школи. Директор заздалегідь скликав учителів і технічний персонал, роздав трудові книжки та особові справи й попередив, що їх знову переконуватимуть працювати за російськими стандартами.

Нас будуть агітувати працювати на них. Далі ви вирішуйте самі. Я не можу це зробити за вас, — переказує Дмитро своє звернення до колег.

За його словами, усі, крім однієї вчительки, відмовилися від співпраці з окупаційною владою.

Від переконань до погроз

Коли рашисти зрозуміли, що обіцянки більшої зарплати не діють, вони перейшли до залякувань. До шкіл почали приїжджати російські військові, часто зі зброєю: вимагали, щоб керівники передали їм ключі та шкільне майно, а батькам погрожували відібрати дітей, якщо ті не навчатимуться за російською програмою.

У червні 2022 року до кабінету Ірини Дубас знову зайшли представники окупаційної влади, цього разу — в супроводі військових з автоматами. Директорці вкотре запропонували співпрацю, але вона не змінила рішення. Уже в серпні з будівлі закладу зірвали українську символіку, забрали особові справи працівників і наказали колективу здати ключі. Педагогам заборонили підходити до школи ближче ніж на 500 метрів, а замки у приміщенні одразу замінили.

Ірина Дубас у своєму кабінеті Новокаховського ліцею. Фото з соцмереж

Попри заборону заходити до навчального закладу, вчителі продовжували готуватися до нового навчального року — для цього збиралися вдома у директорки.

Від Дмитра представниця окупаційного «відділу освіти» вимагала передати шкільний автобус, яким раніше підвозили дітей із сіл. Згодом будівлю освітнього закладу почали використовувати російські військовики. Вони кілька разів приїжджали до директора по ключі, пояснюючи, що їм потрібно провести «заняття».

Тиск чинили і на родини школярів. Окупаційна влада вимагала, щоб  батьки віддавали дітей до шкіл, які працювали за російськими програмами,  а за відмову погрожувала їх відібрати. Такі ж погрози, за словами Дмитра, лунали й на адресу тих, хто не оформлював російські паспорти.

Казали, що будуть наслідки: не буде паспорта — три попередження, і заберемо дітей, не віддаєте до школи — також три попередження, і забираємо дітей, — розповідає директор.

Тож частина дітей фактично навчалася одночасно за двома системами: вдень відвідувала російську школу, а ввечері виконувала завдання за українською програмою та надсилала їх учителям.

«Щоб діти не страждали»

19 серпня 2022 року, за день до запланованого виїзду на підконтрольну Україні територію, росіяни затримали Ірину Дубас. Близько одинадцятої ранку до садиби її чоловіка в селі Урожайне під’їхав мікроавтобус. З нього вийшли четверо незнайомців у військовій формі та балаклавах. Вони перестрибнули через паркан і почали вимагати зустрічі з директоркою.

На вулиці були 70-річна родичка чоловіка і дідусь, якому 75 років. Вони їх притисли до стінки, забрали кнопочні мобільні телефони. Кричали: «Де Дубас Ірина?!» — згадує жінка.

Коли чоловік Ірини зауважив, що військовики перебувають на приватній території, один із них відповів, що тепер це «територія російської федерації», а тому нічого приватного тут немає. Директорку посадили в автівку і повезли до Нової Каховки. Дорогою росіяни проїхали вісім блокпостів, на кожному з яких, за словами Ірини, попереджали, щоб її родину протягом трьох діб не випускали з Урожайного.

Ірина Дубас. Фото з соцмереж

Освітянку привезли до відділку поліції у Новій Каховці. У камері вже утримували іншу директорку школи та двох старост громад. Жінки спали на підлозі серед бліх і тарганів. Замість туалету стояло трилітрове відро. Вранці та ввечері полонянок приблизно на годину виводили до крана з холодною водою, де вони могли попити або помитися.

Їжу та воду затриманим, за словами Ірини, не видавали. З нею ділилися інші бранки, яким родичі передавали продукти. Перші три дні близькі директорки взагалі не знали, куди її забрали.

Через хворобу Ірина потребувала регулярних ін’єкцій. Вона повідомила про це росіянам одразу після викрадення, однак ті відповіли, що укол їй може зробити інша директорка, адже вчителі «вміють усе».

Уже в день затримання Ірину повели на перший допит. Чоловік, якого вона називає співробітником ФСБ із позивним «Умар», запропонував директорці свободу в обмін на заяву про співпрацю з окупаційною владою. Жінка відмовилася.

Загалом, каже Ірина, було шість допитів. Росіяни погрожували їй та її близьким. Одного разу показали іншу бранку — побиту, в крові. При цьому чоловік, який допитував директорку, сказав, що наступною може стати вона. Під час цих «розмов» росіяни також намагалися переконати Ірину, що українська система освіти нібито гірша за російську. Стверджували, що в Україні неправильно викладають історію та не дбають про молодь.

Ірина Дубас з учнями на Дні міста в Новій Каховці, 2017 рік. Фото з соцмереж

23 серпня Ірину Дубас відпустили, давши два дні на роздуми, — чекали, що налякана жінка погодиться на співпрацю. Перед звільненням окупанти змусили Ірину викликати бухгалтера та заступника директора ліцею. Вони передали представниці окупаційної влади шкільну техніку. Обладнання мали використати для відкриття іншого ліцею, що працюватиме за російською програмою.

«Крок назад — стріляємо»

Дмитра російські бандити затримували двічі. Вперше до його будинку прийшли  30 жовтня 2022 року. Біля подвір’я зупинилися БТР і ще кілька автомобілів. Озброєні військові оточили будинок, перевірили документи чоловіка та запитали, чи справді він очолює місцеву школу. Після цього почали обшукувати приміщення й телефони членів родини.

Удома разом із Дмитром були його дружина та син. Побачивши, що родина дивиться українські новини, росіяни пригрозили розстріляти телевізор з автомата.

Подружжю зав’язали очі, знерухомили руки пластиковими стяжками та вивели надвір. Приблизно за десять хвилин їх посадили у БТР. Згодом чоловіка розлучили з дружиною і повезли далі. Дорогою росіяни допитували Дмитра й вимагали відповідати виключно російською мовою.

За кожне українське слово, яке я говорив, так били, що дихання перекривало, — згадує чоловік.

Дружину Дмитра тим часом змусили записати пропагандистське відео. Їй дали російський прапор і наказали розповісти, що за окупаційної влади життя нібито покращилося. Згодом запис показали Дмитру, переконуючи, що дружина вже підтримує росію, і знову схиляли його до співпраці.

Окупанти вимагали, щоб чоловік назвав місцевих учасників АТО, розповів, хто має зброю, а також показав порожні будинки в селі та помешкання мисливців.

Коли автомобіль минав школу, військові помітили український прапор на флагштоці. Дмитра вдарили прикладом, вимали пояснень, чому стяг досі не зняли. Потім змусили чоловіка опустити його: «Починаю опускати, а вони на відео знімають і кажуть: «Співай гімн росії».

Згодом директора привезли на територію приватного домоволодіння в  одному з окупованих селищ. Майже на добу залишили без води та їжі. Тільки близько опівночі чоловікові дали попити і банку тушонки.

Допити супроводжувалися побиттям із погрозами. Росіяни змусили Дмитра зняти взуття, увімкнули болгарку й погрожували відрізати пальці на нозі.

Пізніше я зрозумів, що їхнє завдання  було заїхати в населений пункт, залякати населення репресіями. 30 жовтня російські військові почали масово заїжджати і заселятись, — розповідає Дмитро.

Того ж дня освітянина і ще трьох затриманих вивезли до сусіднього села та відпустили. Попри пережите, Дмитро залишився в окупації. І росіяни прийшли по нього вдруге. 21 червня 2023 року чоловік разом із дружиною працював на пасіці біля будинку. Близько полудня Дмитра покликав російський військовий, мовляв, треба  поговорити.

Окупанти зайшли на подвір’я, забрали телефони й документи, обшукали будинок, господарські приміщення, гараж та автомобіль. Дмитра розпитували про старшого сина, який служив у ЗСУ.

Росіяни дорікали директору, що в сусідньому селі школа працює за російською програмою, а його заклад — ні. Вони звинувачували директора, що той сам відмовляється від співпраці та нібито заважає іншим педагогам. Потім наказали взяти ключі від школи й повели до навчального закладу. Близько 40 хвилин росіяни оглядали приміщення, а на виході забрали ключі.

Повернувшись до будинку директора, військові наказали йому взяти паспорт і біле простирадло. Коли дружина запитала, куди забирають чоловіка, один із росіян відповів, що «на той берег» — нібито форсувати Дніпро. Дмитра посадили в автівку і повезли до річки.

На березі росіяни перезарядили зброю і націлили на чоловіка. Йому дали палицю та наказали прикріпити до неї біле простирадло замість прапора. Після цього змусили йти на правий берег Дніпра, орієнтуючись на телефонну вежу на протилежному боці.

Перед цим росіяни ще раз запропонували Дмитру співпрацю з окупаційною владою. Він відмовився.

Іди і знай: крок назад — стріляємо, — сказали йому.

Коли чоловік наблизився до води, окупанти попередили, що затока замінована. Попереду директор побачив кілька рядів мін. Через сильну течію Дмитра почало зносити, а намокле простирадло тягнуло під воду. Чоловік скинув його, однак дістатися берега все одно було дуже складно.

Зрештою чоловік намацав дно й кілька метрів ішов під водою, доки не зміг вибратися. Берег також був замінований, тому далі він повз, орієнтуючись на сліди собак на піску.

Так Дмитро дістався ділянки, де мін уже не було, й зміг відійти від берега. Мокрий і весь у багнюці, ховаючись від окупантів, він добрався до будинку знайомого, де йому допомогли зв’язатися з дружиною.

Доля шкіл

Після звільнення Ірини Дубас росіяни і далі вимагали від неї співпраці. Уже після виїзду на підконтрольну Україні територію директорка дізналася, що окупанти приходили до її квартири, проводили там обшук і чекали на її повернення. Їй продовжували телефонувати, вимагали виконати обіцянку «відкрити школу» та погрожували, що знають, де перебувають її чоловік і донька.

Перед кожним 1 вересня, коли у них не запускається освітній процес, вони телефонують, — розповідає Ірина.

Ірина Дубас. Фото: Макс Требухов/LB

Через два дні після виїзду з окупації директорка почала відновлювати роботу ліцею: зв’язувалася з учителями та батьками, шукала нових працівників і призначала класних керівників. До 1 вересня 2022-го навчальний заклад набрав 647 учнів на дистанційне навчання — навіть більше, ніж до повномасштабного вторгнення. У 2024—2025 навчальному році кількість учнів зросла до 685. Частина дітей продовжувала навчатися, перебуваючи в окупації.

Дмитру після двох викрадень також вдалося залишити окуповану територію, хоча це коштувало значних зусиль та нервів. Після порятунку з річки чоловік дев’ять днів переховувався. За цей час дружина знайшла перевізника, який погодився вивезти родину. На російських блокпостах водій пояснював, що евакуює людей із територій, підтоплених після руйнування Каховської ГЕС. Родина виїжджала через Мелітополь, Новоазовськ і територію росії до кордону із Сумщиною. Під час перевірок у всіх оглядали телефони, фотографували та брали відбитки пальців. Останню частину шляху до українського блокпоста директор із сім’єю подолали пішки.

Від місцевих жителів, які залишилися в окупації, Дмитро дізнався,  що зі школи вивезли майже все нове обладнання — зокрема, техніку для їдальні, холодильники та нові парти. У приміщенні залишилися переважно старі меблі. Якийсь час чоловік продовжував дистанційно керувати школою.

За словами Ірини Дубас, будівля новокаховського ліцею №3 досі стоїть порожньою. Її поступово розкрадають, а місцеві жителі час від часу забивають вікна та зачиняють двері, щоб урятувати те, що залишилося від школи, яка так і не почала працювати за російською системою освіти.

Новокаховський ліцей №3. Скріншот з відео медіа “Український південь”

Ірина Дубас переконана, що наполегливість окупаційної влади була пов’язана не лише з бажанням перевести школи на російські стандарти. Контроль над освітою, за словами директорка, означав для росіян і можливість впливати на громаду — дітей, їхніх батьків та родини.

Все ж ґрунтується на освіті. Є освіта — це батьки і діти, це громада. Яким чином вони зараз Нову Каховку можуть зберегти як громаду? Для цього треба мати освіту, медицину, соціальні послуги. Їм це не вдалося, — говорить директорка.

І не лише в Новій Каховці, а й у багатьох інших населених пунктах. За даними Міністерства освіти і науки України, на березень 2026 року на окупованій частині Херсонщини працювали лише 59 із 237 шкіл. 

Матеріал передруковано з сайту «Медійна ініціатива за права людини».

Фото: MILP.org.ua