«Ніколи не чула поганого слова». Як вчителька 30 років працює бібліотекаркою у СІЗО?

У бібліотеці Харківського слідчого ізолятора зібрано вісім тисяч примірників книг. Нею керує Ірина Грицик, яка працює в установі майже 30 років. Бібліотекарка власноруч розносить літературу по камерах, підбирає книги відповідно до потреб читачів та спілкується з ув'язненими. Репортаж про те, як колишня освітянка почала працювати в СІЗО і що там читають, підготувало «Суспільне».

Ірина почала працювати в СІЗО у 1990-х роках після того, як закрився дитячо-юнацький спортивний клуб, яким вона завідувала. Жінка за фахом — вчителька середньої школи, тому спочатку мала страх перед новою посадою, але згодом зрозуміла, що в ізоляторі працює з такими ж людьми, як і скрізь.

Навіть більше цікавості і різноманітності, тому що бібліотека Харківського слідчого ізолятора, вона відрізняється від інших бібліотек тим, що йду я до них. До мене сюди приходять тільки неповнолітні, а так я йду й спілкуюся з цими людьми, — говорить Ірина.

Ірина Грицик під час роботи у бібліотеці. Фото: Суспільне

Вона обходить камери кожні 10—12 днів. Жінка запитує ув'язнених про їхні інтереси, фіксує це в журналі та наступного разу підбирає літературу індивідуально, адже до кожної людини треба знайти ключик. Коли кажеш ув'язненому щось гарне, то він обов'язково відгукнеться на ці слова, і йому буде дуже приємно. За словами бібліотекарки, тут до неї зовсім інше ставлення, не таке, як у районній бібліотеці, — «небо і земля».

Зараз у фонді вісім тисяч книг: від пригодницької та фантастичної літератури до юридичної, дитячої, всесвітньої та української. Україномовні видання передають із Холодногірської районної бібліотеки, приносять співробітники СІЗО та організація «Червоний Хрест». У людей під вартою є жага до книжок. Часто вони цікавляться історичною літературою. Ті, хто свого часу не вчився у школі, просять навчальну літературу, щоб закрити прогалини у знаннях. Дівчата люблять романи.

Такий був хлопець неповнолітній. Він сам з дитячого будинку. І коли перший раз я його сюди взяла до себе, він сидів такий сумний, просто такий весь забитий хлопчик. Міша його звати, прізвища не пам'ятаю вже. І він каже: «Що мені розповідати, якщо я з дитячого будинку?» Кажу: «Ану, голову вище. Ти, хоч і з дитячого будинку, але ти можеш і зварювання робити, ти можеш і плитку покласти. І я почала розповідати про книжку — про Булгакова Майстра і Маргариту». І він взяв її. Він її перечитував, мабуть, разів п'ять. Пройшов деякий час, він уже подорослішав, його вже перевели до іншої колонії. І він мене зустрів. І так було приємно, як він розказував мені, що я йому давала цього «Майстра і Маргариту», — розповідає Ірина. 

Українська література в бібліотеці СІЗО. Фото: Суспільне

За всіма стандартами бібліотека Харківського СІЗО посіла перше місце в Україні серед слідчих ізоляторів, а позаторік — друге. Головною мотивацією, говорить бібліотекарка, залишається ставлення самих читачів.

Ірині дуже цікаво спілкуватися з тими, хто перебуває в СІЗО. За її словами, тут люди не такі, як на свободі. За роки роботи вона не чула до себе жодного поганого слова. Її дуже поважають й уважно слухають. На думку бібліотекарки, мабуть, це її тут і тримає.

Титульне фото: Суспільне