Вчителі змушені своєю професійністю компенсувати слабкість управлінців, — голова ДСЯО

Все частіше професійність українських освітян працює як компенсація слабких управлінських рішень, і це — чергова проблема української освіти. Про це розповів директор Державної служби якості освіти Руслан Гурак в інтерв'ю НУШ.

Скандал з підпільною школою у Києві підняв на поверхню дві глибокі проблеми української освіти. Перша — дистанційні школи, роботу яких важко контролювати. Друга — діяльність приватних шкіл, які часто не дотримуються умов ліцензії і можуть використовуватися для прикриття незаконних дій.

Проблеми освітнього середовища

У 2025 році ДСЯО провела 233 позапланові аудити у 20 областях і Києві. Найслабшим фактором в українських школах залишається освітнє середовище.

Понад половину закладів за цим напрямом оцінено на рівні, що вимагає покращення. Причини добре зрозумілі. Тут сходяться питання безпеки, доступності, інклюзії, санітарних умов, матеріальної бази, цифрової інфраструктури. Укриття є в більшості шкіл або доступні через інші суб’єкти, але цього вже недостатньо для позитивного висновку. Лише в чверті закладів в укриттях створені умови для навчальних занять. Доступність для маломобільних груп забезпечена лише в частині випадків, — сказав Гурак. 

Лише в третині закладів належно обмежено доступ сторонніх осіб і транспорту на територію. Бібліотеки в більшості шкіл потребують оновлення. Повноцінно оснащені ресурсні кімнати для дітей з особливими освітніми потребами трапляються рідко. Можливість безперешкодного пересування між поверхами для осіб з інвалідністю забезпечена в одиничних випадках.

Найкращу динаміку у 2025 році показала педагогічна діяльність. Учителі зберігають професійну стійкість, підтримують партнерську взаємодію з учнями, проходять підвищення кваліфікації. Це добра новина, але вона не перекриває іншої проблеми: професійність учителя дедалі частіше працює як компенсація за слабкість управлінських рішень, — сказав Гурак.

Коли школа не має укриття, проблема може лежати на рівні громади, бюджету, інфраструктури. Коли школа роками не переводить цю проблему в переговори, рішення, тоді вже треба говорити про інше. Часто позиція «у нас немає укриття, тому ми працюємо онлайн» перетворюється на спосіб нічого не змінювати.

Ми маємо приклади, коли школи під різними приводами не працюють очно не тільки в прифронтових регіонах, а навіть у Київській області. Наприклад, школа була зруйнована внаслідок вторгнення. Але вже 4 роки вона не відновлюється такими темпами, які потрібні, або вже відновилася, але вчителі все одно залишаються в онлайні. На якій підставі, спитаєте ви? А тому що педагогічна рада зібралася і прийняла таке рішення, — розповів голова ДСЯО.

Дистанційне навчання

Окрема проблема — дистанційне навчання: те, що наразі так називають, фактично не є ніяким навчанням. Дистанційна форма вимагає інших методик, іншої логіки самостійної роботи учня. У загальній середній освіті України така модель майже не сформована.

Система оцінювання навчання лишається одним із найпроблемніших напрямів. У більшості шкіл формальні процедури наявні, але реальна робота і розвиток самооцінювання й відповідальності учня розвинені слабко. У такій ситуації тривалий онлайн перетворюється на фіктивне навчання — уроки формально відбуваються, діти числяться, педради збираються, а питання про реальний результат виноситься «за дужки».

Релоковані заклади освіти

Ще однією темою є релоковані школи. Тут не можна різко висловлюватися, бо такі заклади часто утримують зв'язок із дітьми з ТОТ, підтримують відчуття приналежності до своєї громади. Це має значення, але політична чутливість питання не скасовує потреби оцінювати якість таких закладів.

Перевірка показала, що за допомогою Костянтинівської школи організатори підпільного проросійського закладу легалізували дітей в системі освіти.

Проте, приклад Костянтинівського НВК виявив глибшу проблему, ніж окремі порушення. Він показав, що масова дистанційна модель може втрачати керованість як така, — зазначив Гурак. 

На момент перевірки у Костянтинівській школі не було належного рішення про організацію дистанційки. Педагогічна рада роками не розглядала питання про те, як саме має здійснюватися контроль за виконанням освітньої програми. Через це керівник не забезпечував належного контролю ані за виконанням освітньої програми, ані за індивідуальними навчальними планами. В освітній програмі не були визначені особливості організації дистанційного навчання. Безперервна тривалість синхронних занять перевищувала встановлені норми. Все це дає підстави говорити про системний правовий і управлінський збій у роботі закладу.

Ситуацію ускладнює і сам формат існування цієї школи. Усі вчителі та вся управлінська команда перебувають у різних містах України та за її межами. За останні 4 роки вчителі жодного разу не бачилися наживо.

Я спілкувався з новопризначеною директоркою, і вона розповіла, що взагалі не бачила всіх учителів особисто — лише онлайн. Сама директорка перебуває в одному місті, її заступники — в іншому, вчителі розпорошені по всій території України. Те саме стосується і дітей. Наскільки ефективною може бути така організація освітнього процесу? Відповідь, мені здається, очевидна навіть для нефахівця, — наголосив Гурак. 

Якою б професійною і талановитою не була вчителька, за таких умов її можливості об’єктивно обмежені. Посадовець переконаний, що результати навчання будуть невтішними і надалі. Одним із рішень такої проблеми могло б бути тимчасове об’єднання таких шкіл із діючими закладами освіти в інших регіонах України з фактичним базуванням на їхній основі. Такий підхід дозволив би зберегти інституційну тяглість і суб’єктність цих шкіл, але водночас створити для дітей значно кращі умови навчання.

Титульне фото: «НУШ»