«Чи можна утримувати сім'ю за таку мізерну зарплату?» Як ветеран-десантник повернувся до викладання історії

Віктор Лехновський — викладач історії, ветеран 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він пішов на фронт добровольцем ще 24 лютого 2022 року, отримав поранення, а з вересня 2025 року він знову викладає студентам. Про свій бойовий шлях, повернення до педагогіки та зарплати викладачів він розповів в інтерв’ю «Суспільному».

Наразі Віктору 31 рік, завдяки історії він ще до повномасштабного вторгнення розумів, що незабаром Європу чекає війна.

Два тижні до початку війни я з собою носив військовий квиток. Хоча в сучасному світі мені здавалося це нонсенсом і маразмом, що може розпочатися така велика війна в Європі, — каже Віктор Лехновський.

Вранці 24 лютого 2022 року викладач історії заповнював класні журнали, а вже пообіді прямував до військкомату. Він був у резерві першої черги після проходження строкової служби в Нацгвардії у 2017 році.

Я повинен. Присягу двічі не складають. Такий закон. Мій батько проходив службу в десантно-штурмових військах, тому від нього я дещо знав про десант, — розповідає ветеран.

Чоловік згадує, як у перший день біля військкомату стояли черги добровольців. Вранці наступного дня він став донором крові, а ввечері прибув до Львова, де зустрів своїх колишніх студентів.

Ми всі їхали в 80-ту бригаду. Вздовж вулиці Стрийської, від Академії сухопутних військ і за податковою, стояли автобуси, сільські маршрутки, львівські маршрутки. З військкомату людей привезли. Ніхто не хотів чекати. Всі були готові одразу їхати на Схід, — згадує Віктор.

Чоловік розповідає, що ще на збірному пункті отримав позивний «Вчитель» від свого студента.

Він ходив за мною і завжди говорив: «Вікторе Івановичу». Всі дивувалися, чому він так говорить. А він статурою був значно більший за мене, такий мужній хлопець. Він сказав: то мій вчитель. І так мені якось пішло, — каже чоловік.

Віктор та його студент, що дав йому позивний. Фото «Суспільне»

У 80-й бригаді Віктор служив разом зі своїм колишнім студентом, який мав позивний «Сімба». Вже 27 лютого вони були на Півдні України. Там «Сімба» подарував вчителю на день народження банку ікри, яку вони з’їли із запліснявілим хлібом.

Участь в боях

Бойове хрещення Віктор отримав біля Вознесенська, де цивільне населення дуже допомагало українським військовим. Люди з лопатами допомагали рити воякам окопи та облаштовували позиції. Чоловік розповів, що під час затишшя в окопах він розповідав побратимам історії від Античного Риму до визвольної боротьби України у XX столітті.

Специфіка нашої бригади була в тому, що дуже багато людей було з-за кордону. І дуже багато бойових офіцерів і бойових солдатів, які пройшли АТО. Більша частина роти — це були резервісти, які складали в АТО кістяк. Десантники, які пройшли Донецький і Луганський аеропорт, азовці, правосеки. Тобто вони вже були з бойовим досвідом, тому було в кого вчитися, — розповідає ветеран 80-тої ОДШБр.

Після боїв під Снігурівкою навесні 2022-го бригаду перекинули на Донеччину. На Донбасі першою точкою для них став Святогірськ.

На лекціях я вже викладав 2014 рік, звідки починалося. По факту, де Гіркін-Стрілков базувався — у Святогірській лаврі. Туди перший раз на Донбасі своєю ротою і попали. Там побачили і русскіх попів, і русскоє населення. Ніби монахи, служителі тощо, а прокльони від них слухали неодноразово, — каже Віктор.

Відходячи зі Святогірська, Віктор бачив, як росіяни обстрілювали стіни лаври, де жили проросійські попи.

Поранення Віктор Лехновський отримав ще під Лисичанськом від мінометної міни. Допомогли його офіцери, які були поруч. Пораненого бійця на собі виніс командир роти. Після поранення чоловік отримав статус обмежено придатного і пізніше перейшов на посаду курсового офіцера. У руці чоловіка залишилися уламки.

«Молодь — найбільший рушій змін»

В серпні 2025 року через сімейні обставини чоловік звільнився зі служби і повернувся до роботи викладачем історії в Дрогобицькому механіко-технологічному фаховому коледжі.

Віктор Лехновський. Фото «Суспільне»

Людина, коли приходить з армії, якщо їй одразу дати роботу — вона забуде багато про що. Вона буде мати чим зайнятися. Та чи можна утримувати сім'ю за таку мізерну зарплату, як 10 тисяч? Мені робота подобається, мені зарплата не подобається, — поділився педагог.

Не вистачає і нових підручників, чоловіку довелося купити роутер, щоб студенти могли працювати і з онлайн-джерелами.

Я не вбачаю, що треба зараз розказувати студентам те, що сталося від початку 2022-го року. Вважаю, що далі студенти можуть самостійно це опрацювати. Це період, в якому вони живуть і переживають ті події. Як показують приклади з історії, саме молодь є найбільшим рушієм змін, — каже вчитель.

Титульне фото: «Суспільне»