З класу — на фронт, з фронту — до учнів. Історія вчителя географії, який став артилеристом

До 24 лютого 2022 року освітянин з Кіровоградської області Віталій Дубовий викладав географію, разом з учнями ходив у походи. А вже 26 лютого він, жодного дня не служивши в армії, вирушив боронити Україну. Про свій бойовий досвід, «паперову армію» та чому маршування у школах — пережиток минулого, Дубовий розповів в етері Українського радіо Кропивницького.

Кожен свідомий українець пам'ятає той ранок, коли ми прокинулися від слів: «Почалася війна». Того дня я ще поїхав на роботу в школу, але миттєво прийшло усвідомлення, що навчання в тому форматі вже не буде. Ми з колегами і раніше обговорювали такий сценарій: якщо ворог прийде, ми не стоятимемо осторонь. Ми підемо захищати свої родини та свою землю, — розповів Віталій.

Чоловік не проходив навіть строкову службу, за життя був на полігоні один раз, де колись вистріляв 9 набоїв з автомата. Проте вже 25 лютого він стояв у величезній черзі до військкомату, а 26-го вантажився в автобуси. Оскільки як вчитель географії він добре орієнтувався по картах і знав місцевість, чоловіка направили в 61-шу окрему механізовану бригаду в артилерійський підрозділ, а згодом — у мінометну батарею. Позивним Віталія став «Інгул», який теж має «географічне» коріння.

Я багато років займався спортивним туризмом. Пройшов три сплави по нашому Інгулу, одного разу проїхав велосипедом від його витоків до самого гирла. В артилерії часто дають позивні за назвами річок або гірських порід, тому я обрав «Інгул» — частину назви рідної річки, — зазначив ветеран. 

Бойовий шлях його підрозділу пролягав через бої за звільнення правобережжя Херсонщини: Давидів Брід, Біла Криниця, Білогірка.

Ми були добровольцями, досвіду мали мало. Але коли ситуація ставала критичною, у нас заграла ота козацька кров. Ми зрозуміли головне: якщо не можемо взяти ворога прямою силою, треба його обдурити. Ми будували плани, хитромудрі схеми: відпрацювали по цілі, миттєво сховались, обійшли з іншого боку. Бувало, що нас зовсім мало, але завдяки маневру ми вражали значну кількість техніки та живої сили, прикриваючи нашу піхоту. За десять місяців боїв мій батальйон звільнив чотири населені пункти. Ми втратили 12 побратимів — це та ціна, яку неможливо забути, — розповів Віталій. 

Однією з найбільших проблем в армії, на думку освітянина, є «УПА» — Українська Паперова Армія, тобто безкінечна бюрократія, яка виснажує бійців. Постійне ведення журналів обліку журналів, написання стосів паперів про списання дерев’яних ящиків для снарядів. На думку воїна, з 2022 року бюрократії в армії стає тільки більше.

Демобілізувавшись як багатодітний батько, 43-річний Віталій знову викладає географію, а також предмет «Захист України», проте робить це, з його слів, не за підручниками і без маршування.

Я сказав учням одразу: маршувати ми не будемо. Це старий радянський підхід, який не має нічого спільного із сучасною війною. Зараз діти в мене керують дронами, літають у симуляторах, вчаться працювати двійками та трійками. Ми проходимо тактичну медицину в умовах, наближених до реальних: коли «поранений» у стані шоку і йому треба вміти допомогти силоміць. Я вчу їх, що на полі бою немає поділу на хлопчиків та дівчаток — є побратим і посестра, життя яких залежить від твоїх навичок, — зазначив вчитель.

Також він продовжує допомагати армії як волонтер.

Титульне фото: «Суспільне»