«Між кочуванням» та «залишковим принципом»: половина освітніх психологів не мають власного кабінету

Українські шкільні психологи, які надають дітям психосоціальну підтримку, стикаються з постійними проблемами: катастрофічною нестачею власних кабінетів, низькими зарплатами, відсутністю методичної підтримки. Про це розповіла голова ГО «Про.Світ» Олександра Пєтушкова в інтерв’ю «НУШ».

Тривалий час шкільна психологічна служба будувалася за залишковим принципом. Кабінетів психологи або не отримують, або отримують «десь на останньому поверсі і зі страшними дверима». Дорога до такого кабінету перетворюється на випробування, адже дитина має пройти через всю школу під поглядами інших. За даними, отриманими ІМЗО, 50% психологів не мають окремого кабінету для роботи, щоправда, тут йдеться про всю українську освіту, а не лише про школи.

Часто психологам доводиться працювати у великих актових залах, мало не за «шторкою», або в учительській разом з іншими педагогами. Деякі психологи вимушені «кочувати» між вільними класами, які звільнилися після уроків. Це порушує базові принципи конфіденційності і робить звернення про допомогу видимим для всього колективу. Це значить, що дитина, яка йде до психолога, автоматично маркується як «та, у якої проблеми».

Через повномасштабне вторгнення в психологів різко додалося роботи. Тепер вони мають підтримувати дітей після обстрілів і новин про руйнування, а також супроводжувати школярів, які пережили втрату, евакуацію або розлуку з близькими. Зростає і довіра до психологів: директори частіше звертаються по консультацію, батьки більше готові говорити про стани дітей, а самі діти частіше йдуть за допомогою.

Водночас сама структура праці залишається без змін. Наразі на одного психолога припадає понад 700 дітей, не вистачає оновлених інструментів і методик, фахівці емоційно вигорають, зокрема й через низькі зарплати. Частину вакууму заповнюють громадські організації та окремі проєкти, але це переважно точкові рішення, які не завжди системно інтегруються у школи.